Звістка про можливість об’єднання "Сильної України" із Партією регіонів, яка буквально вчора пролунала в інформаційному просторі країни, ледь не залишилась непоміченою в спектрі прикутості всезагальної уваги до розгортання судового процесу над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком.
Аж надто стриманою та, як видалось, без особливого ентузіазму вона була сприйнята…
Хоча, за великим рахунком, саме ця подія за своїми можливими наслідками та тенденціями має всі шанси здійснити чималий вплив на розвиток політичного процесу та майбутню суспільно-політичну ситуацію в державі у цілому.
Інтриги навколо реінкарнації соціалістів та обрання нового керівника цієї політичної сили, а також можливе поглинання "Сильної України" Партією регіонів свідчать не лише про те, що влада визначилася й безпосереднім чином перейшла до реалізації стратегії на майбутніх парламентських виборах, але й вже зараз всерйоз замислилась над дилемою передання влади та убезпечення власного безхмарного існування після 2015 року.
У свою чергу людина, яка за цим може стояти, за широтою мислення, варіацією фігур на шахівниці вітчизняної політики та плануванням можливих ходів має всі підстави не лише зрівнятися, але й перевершити "сірого кардинала" Леоніда Кучми Віктора Медведчука.
Однак, все по порядку…
На прес-конференції у вівторок Сергій Тігіпко заявив приблизно наступне: "Україні потрібні реформи й для мене це головне…впевнений, що входячи в партію влади із середини, розробляти й впроваджувати рішення буде легше".
Власне, сама мотивація до возз’єднання в інтерпретації чиновника звучить до болі примітивно і аж занадто абсурдно.
Невже віце-прем’єр і міністр соціальної політики непрямим текстом визнав, що за цієї влади напрацьовувати реформи, розробляти і впроваджувати рішення можливо й набагато легше лише знаходячись в партії влади?
Невже йому, як управлінцю такого рівня, невідомо, що реформи в цій країні здійснюються виключно на основі і за результатами широкого громадського обговорення, врахування позицій усіх сторін?!!
А як же бути із численними свідченнями багатьох інших урядовців й рядових чиновників, які неодноразово намагалися саме в цьому переконати суспільство?!!
Невже громада знову змушена вести мову про країну, де навіть урядовець не має можливості реалізувати власні напрацювання, незважаючи на їх благий характер, оскільки за нього все вирішує партія?
При всій повазі до Сергія Леонідовича, його напрочуд важко вважати людиною, для якої Україна, її національний інтерес та благополуччя суспільства є абсолютною і безумовною цінністю.
Й навіть якщо це не так, то навряд у Сергія Тігіпка, як він зараз намагається усіх переконати, відсутні будь-які особисті амбіції. Саме вони, а не умовна ідея фікс свого часу дозволили цілеспрямованій і прагматичній людині, кандидату економічних наук набути тих статків і статусу, якими чиновник володіє сьогодні.
Очевидно, що цілком визначену перспективу бачить Сергій Тігіпко й у зв’язку із поглинанням Партією регіонів "Сильної України". В протилежному випадку, навряд чи політик би ставив хрест на ще вчора перспективному політичному проекті.
За результатами президентських виборів 2010 року Тігіпко посів третє місце, набравши 13,05% голосів виборців (3,2 мільйона). На нещодавніх місцевих виборах "Сильна Україна", хоч і не виправдала в цілому очікувань, однак здобула також непоганий результат.
Партію невпинно характеризували як потенційного учасника парламенту у новому скликанні.
Однак, як свідчать результати різноманітних соціологічних досліджень, за останній рік рейтинг "Сильної України" поступово почав прямувати донизу.
Будучи безпосередньо пов'язаним із особистим рейтингом Сергія Тігіпка, народна любов до якого, у зв’язку із останніми "вдалими" реформами, "зросла у стократ", ймовірні електоральні здобутки СУ різко варіювалися в залежності від пори року, наслідків вже реалізованих та очікувань від ще не проведених реформ.
 |
Й далеко не факт, що, зважаючи на останні "здобутки" влади, за наступний рік ситуація б кардинально покращилася. Тем для роздумів додало ще й очікуване підняття прохідного бар’єру.
Безумовно, Тігіпко міг наважитися на критику й перейти в опозицію. Однак, це б скоріше додало, аніж зменшило кількість проблем та ризиків.
Поза всяким сумнівом, нічого не змінюючи, політик міг спокійно дочекатися виборів й у гіршому випадку розраховувати на потрапляння в парламент бодай незначної кількості мажоритарників. Втім, практика засвідчує, що в кінці кінців вони неодмінно поповнюють лави владної більшості.
Натомість влиття "Сильної України" у структуру Партії регіонів, повернення Сергія Тігіпка у лоно рідної політичної сили є однаково вигідним як Тігіпку, так і самій партії влади.
Таким кроком Тігіпко забезпечив собі місце як мінімум у першій п’ятірці ПР на найближчих парламентських виборах. В прохідну частину списку отримають змогу потрапити й окремі найближчі соратники урядовця.
Окрім того, напередодні парламентських виборів Партія регіонів неодмінно постане перед дилемою нового лідера партії – людини, яка здатна змусити під іншим кутом поглянути на саму партію, повести її до нових перемог.
Микола Азаров, який наразі і є лідером регіоналів, виконати таку функцію навряд чи зуміє. Він – скоріше уособлення невдалої політики влади в цілому і партії зокрема за час, що минає.
Переосмислення прорахунків, видимість зміни стратегії зумовить необхідність відправити Миколу Яновича на заслужений відпочинок. У зв’язку з цим не менш прогнозованою є й давно очікувана відставка Азарова з посади прем’єр-міністра.
Вакантне місце може зайняти й сам Тігіпко.
Однак, якщо владі й надалі не буде чим хвалитися, а акції Тігіпка зростатимуть й ставка на нього таки зіграє, більш ймовірним є розкручення нового лідера партії на куди спокійнішій й політично комфортнішій посаді в тому ж таки уряді або на посаді спікера Верховної Ради.
"Золотих акцій" Володимир Литвин позбувся ще цієї каденції. У наступній може розраховувати хіба що на акції "МММ"…
У більш далекій перспективі, якщо для Сергія Тігіпка все складатиметься винятково сприятливо, в той час як зміна обличчя влади виявиться кращим виходом із ситуації, Тігіпко може гіпотетично розраховувати і на роль спадкоємця Віктора Федоровича, який би забезпечив спокійну і комфортну старість президенту і його найближчому оточенню.
Таким чином, поглинання "Сильної України" Партією регіонів дає Сергію Тігіпку усі підстави розраховувати не лише на лояльність та фінансовий ресурс, але й створює плацдарм для реалізації численних особистих амбіцій.
Однак, як би там не було, але Сергій Тігіпко красномовно погодився на роль керованого пішака, ходити яким будуть в залежності від розстановки фігур на шахівниці, із особистими мріями вийти в дамки.
Водночас, така роль Тігіпка може загострити протистояння і у самій партії влади, загрожуючи їй можливим посиленням відцентрових тенденцій.
Втім, наразі Партія регіонів, схоже, обрала стратегію укрупнення й перевтілення на зразок "Единой России" путінсько-медведівського калібру.
Цілком ймовірно, що вже на найближчих парламентських виборах партія влади, намагаючись позбутися опонентів й досягти збереження (покращення) власних позицій, зупиниться на моделі поведінки "хто не з нами, той проти нас".
Власне вербування й не припинялося, однак найближчим часом загрожує досягти небувалих масштабів.
За таких обставин залишилось тільки почути коментар Олександри Кужель, яка не так давно розповідала про купівлю олігархами Партії регіонів окремих опозиційних партій.
"Сильна Україна" вимушено продалась сама чи це лише іще один шлюб за розрахунком?
За будь-яких обставин, таким потугам буде змушена протидіяти уціліла опозиція, об’єднання якій наразі не загрожує.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
