Кореспондент «Фіртки», напередодні 20-ї річниці Незалежності України, задав традиційні ШІСТЬ ПИТАНЬ українському дисиденту часів СРСР, політичному діячу незалежної України, Герою України Левку Лук’яненку.
Пане Левко, те, про що ви мріяли на зорі незалежності України, за що боролися, справдилося? Ви мріяли про таку країну, коли голосували «за» акт проголошення незалежності України?
Я абсолютно не задоволений тією Україною, яку ми зараз маємо. В Україні за дев’ятнадцять років ще не було патріотичної влади. Україною керує колишня окупаційна адміністрація. Вона не має в своїх душах любові до України, і вона не дбає про розвиток України.
20 років назад ми з вами боролися за що? Які основні гасла були? Хай живе самостійна Україна. 20 років ми формально були незалежною державою і ці 20 років є надзвичайно важливими. Ми зараз не ті люди. Вміння керувати нацією ми втратили давно. Десь колись ми втратили вміння керувати гетьманщиною. Отже, це все треба було заново освоювати і вчитися. Нове гасло, яке нас знову має активізувати на боротьбу – це «Україні українську владу». Це 20 років ми переконалися, що нами керують люди які не мають в серці любові до рідного краю, а мають бажання якомога більше збагатитися, накрасти, награбувати, забрати і сховатися десь за кордоном чи ще десь-небудь. Ми проголосивши незалежність України не змогли утворити український національний простір і це найбільше розчарування.
Довести українське населення до того, щоб п’ять мільйонів змушені були виїхати за кордон у пошуках хліба та заробітків – це означає, що ця нібито українська влада діяла як чужа, наче окупаційна. Німці розстрілювали людей, комуністичні окупанти заморили трьома голодоморами близько 15 мільйонів українців, ці владоможці поки що не розстрілюють, але мирними способами знищують людей у такій кількості, як ворожі окупанти.
Як ви оцінюєте політичну ситуацію в Україні?
Зараз при владі одна партія - Партія регіонів, а це не просто вороги Української держави, це представники азіатської політичної культури, в основі якої є поняття централізму, деспотії і зневажання людських прав. Азіатська цивілізація на перше місце ставить державу. Ми, нація європейська, на перше місце повинні ставити людину, її права, її свободи. Всі ті сили, які ми терпим над Україною, вони не розуміють, що таке демократія, це не витікає із їхнього світогляду. І тому вони тиснуть зараз і дивляться, а що Україна буде робити. Вони нам нав’язали Харківські угоди, думали що повстане величезна сила українського опору. Але трохи покричали, трохи побунтували, написали кілька десятків заяв і затихло. Ага, значить можна тиснути далі. Ми маємо справу з Азіатською москвою яка не розуміє якогось там гуманізму, якості ставлення до людини. Вони знають олдне: сила. І ось час від часу вони випробовують нас і дивляться як опір. Малий. І дальше будемо тиснути.
Ваша думка з приводу арешту Юрія Луценка та Юлії Тимошенко?
Ось тепер арештували Луценка. За що? Арештували Юлію Володимирівну Тимошенко. За що? Чому, не приділяючи якісно жодних обвинувачень?. Бо хочуть розправитися з цими ініціативними, енергійними, розумними політиками. Їм треба усунути цих політиків бо вони спроможні організовувати народ на більший опір. Таким чином перед нами всіма стоїть питання яке зараз? Усунути цих людей від влади дуже тяжко… Тому і ситуація тяжка.
Зараз в Україні відбувається процес концентрації капіталів. І таким чином, якщо це не зупинити, то фактично в одних і тих же руках буде зосереджено основний капітал і засоби масової інформації. Тоді яка роль наша з вами? А наша роль, це служити і обслуговувати тих панів і нашої землі, і нашого городу…
Що на вашу думку чекає на Україну в найближчі роки?
Я думаю, що Україна буде поступово котитися до того стану або до тої дії, яка називається революцією. Я впенений у тому, що кінець кінцем це буде вихід, який дасть Україні нову владу. Вони не хочуть відступати і не будуть відступати. Вони будуть фальсифікаціями займатися і так дальше. Але ми повинні перети до нового кола боротьби…
На Вашу думку, чи є в Україні свобода слова?
Коли у 1992 році ухвалили закони про малу і велику приватизацію, тоді під приватизацію підпали і засоби масової інформації. Хто купив канали і у чиїх руках опинилося телевізія, радіо і газети, електронні друковані засоби масової інформації? В чиїх руках? Та ви поглянте, 70 років Україна боролася завзято. До сих пір ми безпеперстанно виступаємо проти московської окупації. А що є на телевізійних екранах з цієї 70-річної боротьби? Та за 70 років Україна втратила 20 мільонів своїх людей. Це все була боротьба проти тої системи, яку нав’язувала нам із Москви. 20 мільйонів зрівняно з землею. А що ми маємо на телевізії? Анічогісінько з тої історії. Нас обробляють і хочуть зробити з нас такими, які ми українці потрібні для них. Відбулася потужна централізація засобів масової інформації. Майже все зосереджено в 4 холдінгах…
Що таке, у Вашому розумінні, інстинкт національного самозбереження?
Коли говоримо про індивідуальний інстинкт самозбереження, то, ясна річ, маємо на увазі боязнь смерті й бажання продовжити своє земне життя. Тут все зрозуміло: з інстинкту самозбереження людина переходить вулицю на зелене світло, не пхає пальці в розетку і не вистрибує з десятого поверху на асфальт.
А що таке національний інстинкт самозбереження як не боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?
Боязнь смерті двох змушує їх об’єднуватися для спільного захисту своїх життів, а коли об’єднується більше людей, то вони розподіляють між собою обов’язки і тим самим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім’ї-роду, далі — на племінному, а потім — національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя, тому нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей є непроминальною сутністю.
Із властивості людини випромінювати електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постійно перебуває кожен із членів нації. Саме у цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки (ноосферою) і пов’язує живих із духом великих ( тобто енергетично потужних) пращурів.
Коли збирається докупи група людей більш-менш схожого настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли докупи збираються, як буває на мітингах, 20 — 50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої потужності, що навіть затягує в себе сторонніх людей. А коли збираються разом 50 — 70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля наповнює кожного таким могутнім зарядом, про який людина не може забути. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об’єднаному пориві любові до України й готовності до бою проти кучмівського режиму створили таке потужне інформаційне поле, що покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці годували мільйони, а часом і півтора мільйони людей з усіх куточків української землі.
З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий, сильніший і прекрасніший за дух окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша за кожне окремо взяте слово.
Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя». На грані Європи і Азії. Як влучно визначено роль України у світі! І на початку ХХ століття я особливо яскраво відчуваю пророчий зміст Декалогового Motto (гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічні терени України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.
ДОСЬЄ
Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (*24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів. Письменник.
