Росохата. Стая. Наразі це оден з небагатьох іще діючих осередків гуцульського вівчарства, молочарства та іншого промислу позаяк їх ше є...
Бо скільки там ше тих "стай" залишилося в наших Карпатах — 10, чи може АЖ 20? Відей, шо троха менше... Правдиві гуцульські чоловіки/чабани завше тікали від своїх крикучих чи зло*бучих жінок не десь там на курву маму, а "на полонину", в стаю. Та й жили собі по півроку коло лісу, коло маржини/худоби, коло праці/роботи, в молитві та спокої. Сходили униз нечасто. Хіба тако: за сірниками, у великі празники чи до любаски/любівниці десь та й колись поночи... Ну, таке.
То всьо зараз троха інакше вже. Вже купу років на Росохаті ґаздує пан-ватаг Василь Миколайович Кравчук. Йой, дай вам Боже колись та й хоч раз у житті спробувати його бануш... В жадному рестарані нема ніц ніде нічо такого подібного. Бігме! Най навіть у "тріжди гуцулскому" — чи то у Водограї у Косові, чи в Гуцулщині в Яремчи, ци навіть у шешорскім Аркані. А який тут будз, вурда та бринзя!
Май дуж-же добрі, шо йо то йо. Ніде внизу ви не купите такого свіжого, правдивого, натурального гуцульського сиру. І це все дуже добре відає пан Віталій Павлюк, ґазда коломийського готелю On The Corner B&B.
Чось він віддавна возить своїх закордонних гостей адиво сюди. Аби покушєти троха Гуцулії... Тай таке.