СБУ в поміч

На четвертий день після публікації в DT.UA «Вишка для Бойка», на неї відреагував сам міністр енергетики і вугільної промисловості. Реакція вийшла трохи дивна, що в розмовах off-records зазначили навіть деякі працівники Мінпаливенерго.

Юрій Бойко назвав статтю «стовідсотковим замовняком», після чого звернувся до СБУ з проханням розшукати замовників пасквіля.

«Це чиєсь замовлення. Ми зараз попросили СБУ, щоб з’ясували, хто замовник... Це замовняк — сто відсотків», — заявив міністр УНІАНу.

У тому ж коментарі він одним абзацом «довів» неправдивість тверджень DT.UA: «На­справ­ді там вартість установки може бути 250 мільйонів, але там же не враховано вартості ані вертольотів рятувальних, ані кораблів, а це додаткові гроші... З боку виглядає ефектно. З одного боку, 400 мільйонів, з іншого боку — 250. А всі запчастини і додаткове устаткування вони забули приписати».

Нагадаємо для тимчасово відсутніх читачів, що в попередньому номері йшлося про тендер «Чорноморнафтогазу» на купівлю морської бурильної установки. Якщо коротенько, то картина склалася така: велика сінгапурська фірма Keppel виготовила установку, продавши її своєму давньому партнеру — компанії Seadrill. Та своєю чергою повідомила, що заробила на її перепродажу 18 млн. дол., оскільки «британський покупець, який побажав залишитися невідомим», придбав установку за 248,5 млн. дол. Тобто в Keppel вона коштувала 230,5 млн. дол.

У свою чергу британська компанія виграє тендер «Чорно­морнафтогазу», продавши йому установку за 400 млн. дол. Крім того, DT.UA виявило, що британсь­ка компанія-переможець — Highway investment processing — заснована двома офшорними фірмами. І директор однієї з цих фірм є також директором компанії, яка заснувала іншого учасника тендера — новозеландську Falcona. Поштовхом до розслідування став сайт компанії Highway. Виявилося, що його створено в Україні за два тижні до проведення тендера.

Очевидно, такий дивний ланцюжок подій призвів до того, що до Служби безпеки України, крім Юрія Бойка, звернулася ще одна, незрівнянно більш урівноважена людина. За даними DT.UA, президент України Віктор Янукович своє запитання поставив набагато ширше: доповісти, чи справді «Чорноморнафтогаз» купив бурильну установку за 400 млн. дол., переплативши на одній операції 150 млн. дол.? І якщо так — то чия схема?

Таким чином, СБУ сіла в нес­подіваний шпагат: треба й Вале­рію Івановичу допомогти правильно відповісти Юрію Ана­толійовичу, і Віктору Федоровичу повідомити, як воно все було. У кожному разі служба прирекла себе на важку роботу: розібратися, що ж відбулося насправді. Тому журналісти DT.UA, як законослухняні громадяни, вирішили допомогти спецслужбі рідної країни. Ми вважаємо, що така допомога буде не зайвою, виходячи бодай із власного досвіду. А досвід був таким.

Близько року тому до одного з авторів навідався офіцер СБУ з пропозицією про співробітництво. Йшлося про статтю, в якій журналіст розкривав тендерні успіхи одного з бізнесменів, близького до БЮТ. Представ­ник спецслужби був також на «сто відсотків» упевнений, що це так званий злив. Тому просив поділитися джерелом інформації, щоб вичавити з журналістського джерела її залишки. Дізнавшись, що все набагато прозаїчніше («Вісник держзакупівель» — Google — Держреєстр підприємств), співробітник помітно спохмурнів. Попросивши на прощання зо дві поради, як користуватися пошуковиками.

Отож щоб полегшити СБУ завдання і не шукати вдруге вже знайденого, зобов’язуємося ділитися в режимі щотижневого он-лайну власними знахідками. Ви­хо­дячи ж з того, що можливостей у правоохоронних органів набагато більше, то роботи там залишиться всього нічого — на два допити.

Не приховуватимемо, що в такому співробітництві прозирає і наш корисливий інтерес. Річ у тім, що Юрій Бойко заявив також, що наша публікація — це спроба «зірвати строки початку видобутку Україною нафти і газу на Чорноморському шельфі». Еле­ментарна логіка підказує: у світі існують лише одна-дві країни, які в цьому зацікавлені. А почуватися російським шпигуном — не найприємніше відчуття. Тим більше — азербайджанським.

По-перше, відразу повідомимо, що не далі як учора DT.UA отримало офіційну відповідь від «Чорноморнафтогазу» про те, що бурильну установку, яку купили на тендері, справді виготовлено на верфі компанії Keppel. Мила деталь: при перепродажу вона отримала власне ім’я: «Петро Годованець». Google прізвища не ідентифікував, зате з’явилися неоднозначні асоціації.

Друге, про що безумовно варто дізнатися Службі безпеки, — то це правду про версію Бойка, тобто: «запчастини-кораблі-вертольоти». Завдання не з простих. Адже в Документації конкурсних торгів, розміщеній на офіційному сайті «Вісника держзакупівель», про це ані слова. Предме­том закупівлі виступає виключно один товар: платформа. Ми, звичайно, можемо припускати, що в документацію можуть заднім числом внести зміни, або ж там з’являться не відомі досі «додаткові угоди». Але все-таки сміє­мо припустити, що можливість цього мінімальна.

Адже якщо раптом там якимось магічним чином виявляться «вертольоти-канцтовари-їжа для екіпажів», то можна сміло відкривати кримінальну справу. І навіть не за фактом. Вийде, що свого часу тендерний комітет зумисне спотворив оголошення про торги. Список членів комітету можна знайти в тому ж таки «Віснику» — всі дев’ять прізвищ. Якщо ж «вертольотів» усе-таки немає, як їх досі і не було, тоді доведеться співпрацювати з міністром, щоб виявити злостивця, який ввів державного діяча в оману.

Третій безумовно цікавий момент — це дивна зміна тендерних умов. Перший варіант документації було оприлюднено 24 грудня. Потім 14 січня, на прохання заступника голови «Чорноморнафтогазу», тендерні умови змінили. А через 11 днів той-таки заступник голови знову просить, і тендерний комітет знову змінює характеристики бурильної установки.

У цій несолідній шарпанині цікавими видаються дві речі.

Спочатку така собі деталь: у першому варіанті таки було слово «верто­літ». Щоправда, скажімо так, в іншому контексті: «Вертолітний майданчик СПБУ має бути адаптований під вертоліт Мі-8 МТ». У другому-третьому варіантах зникає навіть ця фраза. Але це так, дрібниця...

Друга річ більш перспективна. Як­що в перших двох варіантах допус­ка­лася купівля установки 2006—2011 ро­ків випуску, то у фінальному — тіль­ки 2010—2011. З огляду на те, що таку ус­та­новку будують близько двох років (та й усі їх легко порахувати), наклавши на це знання технічні характеристики з тендерної документації, можна дійти цікавого висновку про те, що до участі в конкурсі «Чорномор­нафто­газу» могла бути допущена, скажімо так, мінімальна кількість претендентів. Адже подібні бурильні установки час­то отримують своїх власників ще в процесі будівництва. Більш-менш вільних — украй мало. Таких, що відповідають техдо­кумен­тації «Чорно­мор­нафтогазу», — ще менше. А побудови 2010—2011 р. — взагалі може бути одна.

Отримати інтелектуальну допомогу, підтвердивши або спростувавши гіпотезу, тут простіше простого. Два-три дні тому в Києві гостював голова секретаріату EITI Йонас Моберг. Вони в тій організації всі «схиблені» на прозорості у світовому нафтогазі — не відмовлять.

Чим іще може бути корисний «Віс­ник держзакупівель», то це інформацією про переможця тендера — «британську» Highway investment processing. Відповідно до умов конкурсу учасники тендера зобов’язані були підтвердити свою кваліфікацію довід­кою про наявність кваліфікованого персоналу і документом, що підтвер­джує досвід проведення таких операцій у 2009—2010 роках.

Нам важко судити про те, що написано в довідці Highway для «Чорномор­нафтогазу», але державний реєстр Британії, виписку з якого, на­гадаємо, має DT.UA, стверджує, що торік ця компанія господарської діяльності не провадила.

Непогано було б звірити два документи. Бодай для того, щоб пересвід­чи­тися, чи не зникне передоплата? Так-так, бурову установку «Чорномор­наф­тогаз» придбав із 80-відсотковою передоплатою (тобто 320 мільйонів державних доларів уже можуть бути за кордоном). До речі, тут теж є один нюанс. Пе­ред­оплата в держтендерах регулю­ється постановою Кабміну №1404 від 2006 ро­ку. Там справді допускається така фінансова операція, якщо постачальник — нерезидент України. Але також там прописано й тимчасове обмеження: на три місяці. Можливо, саме тому Юрій Бойко у своєму бурхливому коментарі не забув уточнити, що платформа прибуде в Україну саме через квартал.

Тільки от ця цифра не надто уз­годжується з тендерною документа­цією: там зазначається, що установка має прибути до замовника не пізніше ніж 31 грудня 2012 року. Та й у самому «Чорноморнафтогазі» DT.UA пові­домили, що платформу очікують у першому кварталі 2012-го.

До речі. Три місяці — їх же рахують не від моменту заяви міністра, а від часу підписання договору. Сталася ця подія 29 березня. Отже, за законом України, ми вже маємо розгледіти в серпанку Босфора обриси завантаженого судна, яке на повних парах мчить до Суботинського родовища.

Тільки от якщо установка не збира­ється найближчим часом відвідати Чор­не море, то запитання з передоплатою стає непростим. У цьому контексті можна було б попрацювати і з міжнарод­­ними правоохоронними органами. До болю цікаво, куди розійшлися гроші після того, як упали на рахунок High­way? Із 248 мільйонами — зрозуміло, а от надбавка — кому? І головне — за що?

Загалом, у задавання запитань Служба безпеки може гратися скільки завгодно: кому належить сайт Highway, хто його створення замовляв, чому «Чорноморнафтогаз» у такому великому тендері не провів процедури попе­редньої кваліфікації, чи існує захисний механізм від можливості зникнення фірми, заснованої двома неві­домими оф­шорками? Ну а поспілку­ватися з Ері­ком Ванагельсом і Станом Горіним, людь­ми, які змогли розіграти тендер «Чорноморнаф­тогазу», — так це сам Бог велів. Тим більше що вони нікуди не зникнуть — Україна ж їм іще гроші винна. (Переклад матеріалу журналиста Business New Europe Грехема Стока, присвяченого цим панам, їхнім коллегам та їхнім схемам, нещодавно опублікувала газета «Лівий беріг»)

Проте не завантажуватимемо зайвою роботою СБУ. Тим паче що спочатку обіцяли допомагати, а не запитувати.

А тому остання інформація на сьогодні, яка нарешті має порадувати представників служби. Так от.

«Дзеркало тижня. Україна» і ми вирішили подати в суд на міністра Юрія Бойка. За його таке впевнене висловлювання про «стовідсоткову заказушність» нашої публікації. У газети, безперечно, є зрозумілий мотив: нікому не хочеться почуватися ворожим шпигуном у рідній Вітчизні. Тим більше безплатно.

Та такий розвиток подій може послужити непогану службу і захисникам законності. Стенограми судів — бездонне джерело інформації. Тим паче якщо джерелом є сам міністр. Отже, панове, запрошуємо до співробітництва. У рамках процесу «Вишка для Бойка. Перший суд».

О. Шалайський, Ю. Ніколов «Дзеркало тижня. Україна» №20