Ростислав Держипільський: Театр має бути в авангарді суспільно-політичних процесів у державі

Сьогодні Івано-Франківський національний музично-драматичний театр ім. І. Франка є одним із найуспішніших в Україні – його ім’я та імена його акторів гучно звучать не тільки на місцевому, але й на міжнародному рівні.

Актори театру тішать глядачів модерними виставами, активно знімаються у кіно та задають тон розвитку сучасного мистецтва в Україні.

Ідейним натхненником театру, його локомотивом, директором та художнім керівником є лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Ростислав Держипільський.

Про місце театру і його роль, сучасного глядача та мистецтво, відмову від політичної кар’єри та плани на 2020-й.


Велике мистецтво – це, зазвичай, особливість столиці або мегаполісів. Івано-Франківськ – доволі мале провінційне місто. Але Франківський драмтеатр – серед лідерів театрального життя країни. Як так сталося, на Вашу думку?


Я б посперечався з твердженням, що мистецтво – це привілей великих міст. Тим паче, якщо брати до уваги сьогодення.

Інколи у великих містах життя перетворюється на гонку за зароблянням коштів і дуже часто губиться справжність усього. А мистецтво якраз і є тим справжнім, що лікує, що зміцнює духовний стан людини, як релігія, віра. І театр - це теж храм. Це те, що має здатність проникати глибоко всередину, у душу. І тут величезна відповідальність на нас – служителях Мельпомени, у тому, що у ту душу закинути.

Тому вважаю, що у цьому сенсі Івано-Франківськ є унікальним містом. Воно і засновувалося як ідеальне місто, де якраз може розвиватися мистецтво. Так історично склалося, що наше місто дуже мистецьке. Коли ми говоримо про «Станіславський феномен» у літературі – то це геніальні письменники, які прославили наше місто. І так само у той чи інший момент оживають і інші види мистецтва. Слава Богу, що в останні десятиліття голосно звучить, власне, і наш театр.

Сьогодні актуальним є мігруючий центр, коли розвиток не залежить від географічного розміщення чи суспільно-політичного значення того чи іншого міста. Це не обов’язково має бути столиця. І наше місто може справді перетворитися на такий культурний центр.

Івано-Франківськ дійсно став таким театральним центром, куди з радістю приїжджають митці, щоб попрацювати. У нас багато є спільних продуктів з іншими театрами, з митцями з інших міст і країн. До нас приїжджають глядачі з усієї країни і ми цьому тішимося. Зараз є такий собі вибух мистецтва у нашому місті.

У нашому місті немає якоїсь такої панічності, коли ти постійно кудись біжиш і щось не встигаєш, коли не вистачає часу, щоб озирнутися навколо і побачити красу світу. Тому вважаю мистецтво привілеєм саме нашого міста, у якому ми можемо жити і творити.


Минулого року театр запросив на посаду головного режисера француза Жюля Одрі. Цьогоріч відкриттям для театру стала вірменка Роза Саркісян. Як вам вдається привертати увагу іноземних фахівців до театру і як загалом формуєте команду?


Цьому сприяє аура і атмосфера нашого міста. Хоч ми не маємо тієї крутої архітектури і бекграунду як Львів – тут ми не посперечаємося. Але ми можемо сперечатися і навіть випереджувати міста зі славнішою історією, ніж Івано-Франківськ, наповненням, змістом. Це духовне наповнення і люди, які тут живуть, створюють таку атмосферу, що сюди хочеться повертатися.

І наш театр впливає на атмосферу міста загалом, нагріваючи цей простір. Зараз у нашому театрі дуже високий рівень акторів. Вважаю, що це сьогодні одні із найсильніших акторів в Україні. Свідчення цього – те, що наших акторів активно запрошують зніматися у кіно. Сьогодні вони одні із найзатребуваніших в українському кінематографі.

Ми над цим багато працювали і стараємося запрошувати різноманітних режисерів на постановки. Це підтягує не тільки особистий рівень акторів, рівень театру загалом, але і рівень глядача. І таким чином ми разом ростемо.

Режисери інші бачать, що тут можна ставити вистави, можна рухатися далі і, що головне, це сприймається навколишнім середовищем. Бо театр не може, на мою думку, існувати без глядача. Театр – це, власне, спільна історія того, що відбувається на сцені і того, хто у залі. Це обмін енергією. Так, інколи театр – це провокація. Але коли ти провокуєш, то ти викликаєш теж якусь емоцію і реакцію глядача у залі. Це співіснування. Ми працюємо для наших глядачів.

Ми орієнтуємося на європейський театр, але за основу беремо нашу українську історію, ментальність, національну традицію. І це, напевно, притягує глядача.

Вважаю, що самоідентифікація одна із найсильніших речей, яка є у світі. Так, ми такі патріотичні українці, гуцули, але разом з цим ми сучасні. І це поєднання притягує до нас людей різних національностей.

Скажімо режисер Жуль Одрі – француз, наша нова режисерка Роза Саркісян – етнічна вірменка. Вони сьогодні тут з нами, вони говорять українською і працюють на Україну, застосовуючи свій досвід, традиції свого народу на ментальному рівні. А це люди з великим досвідом.


Багато гастролюєте, як в Україні, так і закордоном. Яким є сьогодні глядач у театрі?


На жаль, загальний рівень театру у багатьох регіонах України не є дуже високим. Дуже часто у театрах залишаються якісь такі традиційні, шароварні постановки. Не хочу тут у жодному разі нікого образити, бо я величезний патріот - люблю Україну і все, що є українським.

Але нам потрібно збагнути, що українське – це не тільки те традиційне, що було колись. Україна – це живий організм і треба дивитися вперед, як переробити наші традиції у сучасний продукт, щоб він зажив новим життям. І це те, що ми робимо.

Коли ми приїжджаємо в інші області, то люди за цим спраглі. Вони хочуть живого, а не мертвого. Глядач на справжнє скрізь реагує круто. І наші постановки тим і сильні, що вони такі животворні.


Яким є сучасний український театр? Куди він рухається? У чому його майбутнє?


Вважаю, що взявши за основу нашу українську ментальність, наші традиції і поєднавши їх з європейськими інтелектом та знаннями, можна отримати те, що і є нашою фішкою і те, що захоплює інших.


У 2019 році Ви отримали Шевченківську премію, а театр став національним. Що змінилося? Що це дало для театру, акторів?


Змінилася напевно наша внутрішня гордість. Це певна моральна сатисфакція. З’явилася якась впевненість у тому, що ми недаремно працювали останнє десятиліття. Хоча я завжди кажу, що в історії нашого театру були не менш славні часи, – і в кінці 80-х років і на початку 90-х.

Сатисфакції матеріальної ми ще чекаємо. Тому що рівень нашого колективу – це топовий рівень. А топові працівники мають отримувати топові зарплати. Цього ще немає. Ми над цим працюємо, ми за це воюємо.

Зараз є такий момент реформування загалом в українській культурі на рівні міністерств, на рівні уряду. Ми чекаємо, яким чином профільне міністерство все-таки правильно розгляне градації національних та академічних театрів і чи правильно нарешті зможуть встановити матеріальне забезпечення.

Поки що ми ще не маємо тих зарплат, які мають бути у акторів театру зі статусом національного.


Цього року ви у Комітеті Національної премії України імені Тараса Шевченка. Як воно бути по ту сторону?


Формувати Шевченківський Комітет цьогоріч намагалися прозоро. Раніше Президент призначав голову Комітету, а голова вже обирав членів. Цього року була спроба зробити це все максимально відкрито, провести рейтингове голосування.

Це величезна відповідальність, це долі людей. Є якісь окремі законодавчі речі, які напевно потрібно удосконалювати. Комітет був сформований дещо пізно. Вже були два засідання. Є претенденти, які представлені до третього туру.

Завжди є якісь нюанси. Але склад комітету цікавий. Ми зацікавлені у тому, щоб головна мистецька премія країни стала ще престижнішою, сучаснішою, конкуретноздатною. І дуже добре, що цьогоріч є представники у всіх жанрах мистецтва, і сучасного у тому числі.

Шевченківська премія – це не тільки якісь такі традиційні речі, але це має бути сучасний конкурентоздатний продукт, який може круто репрезентувати Україну у світі.

Загалом, атмосфера у Комітеті здорова, конструктивна, ми працюємо, обговорюємо.

Думаю, що на наступний рік ініціюватимемо і законодавчі зміни, і нововведення, щоб зробити її цікавішою, прозорішою, доступнішою.


Доволі цікавим і успішним був ваш проект з Ірмою Вітовською «Оскар і Рожева Пані». Чи плануєте ще якісь такі соціальні проекти?


Так, коли задумувався проект «Оскар і Рожева Пані» з Ірмою Вітовською, яка була його ініціатором, натхненником і виконавицею головної ролі, то це був проект на рік. Але він виявився дуже вдалим у мистецькому плані, бо отримав декілька нагород. Та в першу чергу він виконав свою функцію – пропаганди і висвітлення проблем паліативної допомоги невиліковно хворим дітям.

На жаль, наше суспільство про цю проблему мало інформоване. І на той час, коли ми починали проект, я сам, на превеликий сором, не був знайомий з проблемою паліативної допомоги.

Це величезна філософія, яка на Заході стоїть на високому рівні, а у нас у мізках людей потрібно було зробити переворот. Разом з цим переворот був потрібен і у мізках чиновників, щоб зрушити з місця питання на законодавчому рівні.

Ми об’їздили з проектом усі обласні центри України, декілька разів виступали у столиці. Майже у кожному місті, де були, ми залишали кошти зі скриньок, були адресні допомоги з вистав. Створювалися паліативні відділення. Відбулася велика справа. Ми зібрали більше ніж 2 млн грн допомоги.

Проект триває. Ми час від часу цю виставу граємо у Києві, є вона на базі нашого драмтеатру в Івано-Франківську.


Ви маєте досвід роботи у кіно (зйомки у фільмі «Жива» (режисер - Тарас Химич) та зйомки у стрічці «Довбуш» Олеся Саніна). Чим відрізняється гра на сцені і гра на знімальному майданчику?


Це насправді різні речі. Коли став директором театру, то свою акторську практику відсунув. Це був свідомий вибір, бо я розумів, що не хотів сидіти на двох стільцях і якщо щось робити, то робити якісно. І ця адміністративна робота забирає дуже багато часу. Я свідомий того, що відповідальний за величезний колектив, їхні родини.

Кіно - це цікавий досвід, це зовсім інше існування. Це, швидше, робота зі своїм внутрішнім світом, тут свої закони. Це все різне і інакше, але не менш цікаве.


Багато акторів театру знімаються сьогодні у кіно. Чи не шкода відпускати їх?


Звичайно, що це створює певні труднощі для театру у плані побудови репертуару, робочого процесу. Але не шкода. Кожну їхню перемогу я сприймаю як свою, бо це мої учні. Сприймаю це як перемогу нашого театру. Бо вони представляють і прославляють наш Івано-Франківський театр. Я за них щиро тішуся і завжди вболіваю. Тут у нас все нормально.


В Україні дуже політизоване суспільство, чи не думаєте і ви про політичну кар’єру? І загалом, як вважаєте, митець має займатися виключно мистецтвом, в даному випадку театром, чи все ж – він повинен реагувати на соціальні чи політичні процеси, які відбуваються у державі?


Я мав вже можливість бути у політиці. Свого часу був головою молодіжної організації, головою обласної партійної організації, депутатом облради. Тобто, такий досвід маю. Про це зовсім не шкодую. Мені пропонували двічі балотуватися у Верховну Раду. Я відмовився. Наразі, комфортно почуваю себе на посаді, яку обіймаю.

Вважаю, що та робота, яку ми зараз робимо для України – мова про наш театр, - не менша важлива, ніж та, якби я був депутатом і не відомо який би мав вплив на процеси. Не дуже б хотілося перетворитися на кнопкодава і лобіювати чиїсь інтереси, які часто не співпадають з внутрішніми переконаннями.

Тому на даний момент я не розглядаю варіанту вернутися у політику, але я не зарікаюся, бо не знаю, що буде завтра. Ми живемо у дуже нестабільний час, час постійних змін.

На жаль, ми не можемо бути повністю відірваними від тих політичних процесів, які відбуваються у країні і часто ми у них інтегровані.

Так, є різні думки щодо того, чи театр має стояти осторонь політичних та суспільних процесів чи не має. Я вважаю, що театр може бути у авангарді цих процесів, вести за собою суспільство. І це велика місія мистецтва загалом, і театру зокрема.


Плани на 2020-й?


Плани у нас грандіозні. Ми запросили багатьох режисерів і українських, і закордонних. Розпочалася робота над виставою «Цар Едіп» за Софоклом. Паралельно Роза Саркісян запустить документальний театр, який буде пов'язаний з національними викликами і травмами. Це теми, які сьогодні популярні у Європі. Цікаво глянути у минуле і розібратися у ньому, щоб у майбутньому не повторювалося таких речей.

Жюль Одрі буде працювати над постановкою за Гоголем. Я розпочав роботу над «Ромео і Джульєттою». Це теж буде

Drama per musicа разом з «Новою оперою» - Романом Григорівим і Іллею Разумейком. Міхай Тарна приїде до нас ставити Чехова.

Це буде цікавим ривком для нашого колективу. Ми станемо ще міцнішими, цікавішими і зможемо багато цікавого подарувати нашим глядачам.


Нещодавно запропонували зробити на базі театру мистецький хаб. Що це таке?


Створюючи свого часу фестиваль «PORTO FRANKO», я глибше зрозумів мультидисциплінарність мистецтва, яка є сьогодні.

Світ змінився і щось нове і цікаве сьогодні може створитися тільки на перетині різних жанрів. Далі – кроссекторальність того, що на перший погляд, здавалось би не може співіснувати. І за цим майбутнє.

Якщо колись театр сприймався якимось таким закритим середовищем, то сьогодні нам треба виходити назовні. Тому і є ідея перетворення театру на потужний арт-центр. Вистави – це основа, але у театрі мають бути візуальні майстерні, дослідження традицій, сучасних тенденцій. Тобто, хочемо перетворити наше приміщення на такий величезний центр, де будуть постійно відбуватися найрізноманітніші івенти. І це все має перетинатися і на цьому мали б створюватися якісь цікаві продукти. Ми над цим активно працюємо.


Ви самі ходите на вистави до інших театрів? Куди і хто вам подобається?


Намагаюся бувати на постановках тих режисерів, які сьогодні, на мою думку, є цікавими, які є флагманами в українському театральному житті. Відвідую вистави у Литві. Там є цікаві шоу-кейси, що дає величезний заряд, адже ти можеш щось повчитися, зрозуміти, чим живе театральний світ у Литві, а з іншого боку це і внутрішня сатисфакція, коли ти розумієш, що рухаєшся у правильному напрямку.

Часто буваємо на виставах у Польщі, Франції. Намагаюся стежити за театральним життям і українським, і європейським.


Театр – ваше життя. Чим живете поза стінами театру?


Насправді, театр забирає основну частину мого життя. Я дуже відповідальна людина, максималіст і перфекціоніст – якщо я очолив цей театр, то мушу йому служити, щоб усе працювало ідеально. Віддушина – це родина, сім’я, дружина, діти. Це найважливіше, що є у житті. Це те, що лікує.

Марія Лутчин, Покоління Ї


19.02.2020 5062
Коментарі ()

01.12.2021
Сергій Білий

В міру глобального потепління зими в нашому регіоні все менше радують снігопадами та морозами. Тепла безсніжна зима – колись прикрий виняток – сьогодні поступово перетворюється радше на загальне правило. І якщо, скажімо, для міських комунальних служб такі метаморфози – в радість, то для туристів – це справжній жах... Фіртка знає, що робити пересічному туристу, якщо зима є не лише безсніжною, але й теплою.

554
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

1356
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилуватися водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

2026
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

3951
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

3494
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

3464

Для тих, хто з якихось причин не може наважитись на спорт, боїться почати чи лише почав, хочу сказати, що ніколи не пізно бути на старті!  

250

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у цей момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Ясність наставала у процесі падіння. Але, як би низько ці люди не падали, вони рефлексивно підводилися і знову дряпалися на гору.

1384

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

15378 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

2412
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

1529
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

7205
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

16148
03.12.2021

Релігійні діячі звернули увагу Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля на потребу розробки державної сімейної політики та затвердження відповідної державної програми з необхідним бюджетним фінансуванням.

273
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

5809
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

7277 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

7614
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

3118
03.12.2021

У Берліні, на подвір'ї Міноборони ФРН, пройшла традиційна військова церемонія Großen Zapfenstreich – з посади канцлерки Німеччини після 16 років роботи йде Ангела Меркель. 

191
02.12.2021

Відповідний законопроєкт вніс на розгляд Верховної Ради Володимир Зеленський, про що він повідомив сьогодні у щорічному посланні до депутатів та українського народу.

340
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

2377
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2991