РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ. Мовна політика

У нас в Україні багато хто дуже захищає російську мову, яка витіснила з ужитку українську, але ніхто з цих «захисників» не ставить мовну політику Російської Федерації нам за приклад. А чому? Давайте спробуємо розібратись.

Росія як завжди проводить політику подвійних стандартів, - одні стандарти для себе, для внутрішнього використання, а інші для сусідів, для закордону. У себе в країні багатонаціональна Росія проголошує сприяння вільному розвитку і використанню мов народів Росії, а на практиці проводить політику асиміляції. (Асиміляція – це втрата корінними народами Росії власної мови, культури і самосвідомості в середовищі етнічних росіян). Проводиться наступна лінія: багатонаціональна, багатомовна, багатоконфесійна держава - одна російська мова, одна російська етнічна нація, одна християнська православна релігія.

До унітарної моноетнічної України, від федеративної багатонаціональної Росії вимоги у сфері мовної політики звучать цілком протилежні. Отож, з одного боку у себе Росія намагається пришвидшити русифікацію, асиміляцію всіх своїх громадян різних національностей, і в тому числі відібрати рідну мову у корінних народів Росії, а іншого боку вона агресивно виступає проти розширення сфер вживання української мови, проти асиміляції етнічних росіян в Україні. 

Концептуально вимоги до України можна сфомулювати так: 

1. «Русские, украинцы и белорусы - это один народ», поэтому «украинского языка не было, нет, и быть не может»;

2. «Чтобы жить в Украине не обязательно знать украинский язык»;

3. «Переводить русский язык на украинский – это преступно».


Ось лише декілька цитат, які описують мовну політику Росії:

«…Более 20 коренных народов России не изучают свои национальные языки и по сей день.

…В подавляющем большинстве национальных школ родные языки и литература преподаются лишь как предметы. В такой ситуации школы не могут выполнять функции трансляции культуры от поколенья к поколенью. В результате учащиеся не знают родного языка, культуры, традиций и обычаев своего народа.

…Недостаточно учебников родного языка для учащихся городских школ, где дети не владеют (или слабо владеют) родным языком. Не хватает также книг для взрослых, которые хотели бы изучать родной язык.

…Тоталитарная идеология создала ситуацию, когда молодое поколение представителей национальных меньшинств пришло к этно-культурному нигилизму, отсутствию исторической памяти и национального самосознания.

…В областях (за пределами автономий) зачастую образовательные проблемы этнических меньшинств не встречают должного понимания со стороны администрации области и руководителей областных управлений образования и практически не решаются». http://www.tatar-history.narod.ru/federal.htm

Тепер стосовно суті мовної політики Росії в культурно-освітній сфері.

За даними Всеросійського перепису населення 2002 року, росіяни складають 80% населення Російської Федерації. Відсоток етнічних росіян дуже високий, але, насамперед, слід повторити і наголосити, що Росія – це багатонаціональна федеративна держава. Вона багатонаціональна у прямому смислі, бо на її території проживає більше сотні корінних народів. Двадцять п’ять з них мають свої національно-територіальні утворення. Назву народи чисельність яких складає більше 150 тис. осіб: татари (5,55 млн.), башкири (1,67 млн.), чуваші (1,63 млн.), мордва (0,84 млн.), удмурти (0,63 млн.), марійці (0,60 млн.) - (Поволжжя), чеченці (1,3 млн.), інгуші (0,41 млн.), кабардинці (0,51 млн.), карачаївці (0,19 млн.), осетини (0,51 млн.), калмики (0,17 млн.), аварці (0,81 млн.), даргинці (0,51 млн.), кумики (0,42 млн.), лезгини (0,41 млн.) - (Північний Кавказ), якути (0,44 млн.), буряти (0,44 млн.), тувинці (0,24 млн.) - (Сибір), комі-зиряни плюс комі-пермяки (0,12 млн.) разом (0,42 млн.) - (Європейська Північ).

Невеликий відступ для з’ясування термінології. Моноетнічними вважають держави у яких є єдина державотворча національність і відсоток цієї національності у всьому населенні становить більше 67%, тобто двох третин. На відміну від Росії в Україні одна корінна нація, одна державотворча національність – українці, і в цілому в Україні моноетнічний склад населення, бо етнічні українці стновлять 78% населення. Так, в Україні живуть представники більше ніж ста етносів, але це дозволяє говорити не про багатонаціональність, (бо наголошую, - корінна нація, вона ж і державотворча, у нас одна), не про поліетнічність цілої України, а про поліетнічність окремих районів.

Так в Україні налічується 8,3 млн. етнічних росіян (17% населення країни), але це не окрема нація, а частина російської нації, яка вже самовизначилась і має свою державу - Російську Федерацію. В Україні є багатонаціональна Республіка Крим (в межах Криму корінні національності - українці і татари, караїми, кримчаки), а в Чернівецькій, Закарпатській, Одеській, Донецькій, Луганській областях є поліетнічні райони.

Отож, попри свою багатонаціональність, свою внутрішню мовну політику РФ проводить так, ніби-то вона однонаціональна, одномовна держава російської нації. Фактично Росія продовжує політику Російської імперії і Радянськго Союзу: «…в послевоенный период и особенно в последние годы существования Советского Союза политика партии и правительства была направлена на ассимиляцию и русифицирование наций и на создание новой исторической общности под названием "советский народ", говорящий на едином языке - русском - и ориентирующийся только на одну культуру – русскую». http://www.tatar-history.narod.ru/federal.htm

Історичний факт, що під час колонізації етнічними росіянами території сучасної Росії, багато корінних, особливо малочисельних народів, зникли або опинилися під загрозою зникнення. Але навіть коли мова про фізичне зникнення деяких корінних народів не йде, їх автохтонні мови часто знаходяться під загрозою вимирання або спотворення (згадаймо наш суржик). В 2009 році ЮНЕСКО визнала 136 мов на території Росії такими, що знаходяться під загрозою зникнення. Доречі, Російська Федерація до цих пір не ратифікувала «Європейську Хартію регіональних мов і мов національних меншин». 

В законі «Про мови народів Російської Федерації» декларується багато хороших речей, а робиться на практиці зовсім протилежне. Ця «традиція» як ми бачимо успадкована ще від часів Російської імперії і Радянського Союзу.

По-перше, російська мова проголошенна єдиною державною на усій території Росії, а автономні республіки на своїй території чисто формально ще додають свої державні мови.

По-друге, організація і фінансування освіти, культури і т.п. мовами корінних народів Росії, – це турбота урядів автономних республік та органів місцевого самоврядування.

По-третє, ніхто не веде статистики стосовно мовних потреб громадян неросійської національності чи забезпечення можливості дітям навчання мовою своєї національності.

 

А кордони національних республік «нарізали» так, що, наприклад, більше 75% татар (5,55млн. - 2,0 млн. = 3,55 млн.), більше 70% мордви (843тис. - 283 тис. = 590 тис.), більше 38% бурятів (440тис. - 272 тис. = 168 тис.) -  опинились поза своїми республіками…

Йде «удосконалення адміністративноно-територального устрою» і, наприклад, недавно збулась «віковічна мрія комі-перм’яків і бурятів»: на референдумах у Комі-Пермяцькому, Бурятському Усть-Ординнському і Бурятському Агінському автономних округах вони оголосили про саморозпуск і приєднання … не до відповідно Республіки Комі і до Республіки Бурятія. Комі "попали" до Пермської, буряти до Іркутської і Читинської областей...

Та що говорити про автономні округи. Комі-зиряни  за переписом 1926 року становив у республіці 92%, а станом на 2002 рік - 25% населення… Ситуація з мовою комі в Республіці Комі близька до катастрофічної, в республіці немає жодної школи з навчанням на мові комі. Ось що пише мешканка Республіки Комі: «Я сама коми, но языка не знаю. Когда я училась в школе все дети смеялись над ребятами из деревень говорившими с коми акцентом. В то время, 70-80 гг., язык был не популярен. По этому мои родители никогда с нами не разговаривали на коми языке, сознательно, чтоб мы его не знали. Сначала сгубили интерес к коми языку, а теперь хотят возродить. Сейчас на нем только в деревнях говорят древние старушки. В жизни коми язык считаю не пригодиться, не то что английский. Конечно если есть у кого интерес к нему, то пусть изучает, но напрягать современных детей и вводить уроки коми языка в школе не стоит. Достаточно факультативов для желающих. Но думаю и их практически не будет». http://knyazhpogost.ru/forum/thread26-1.html

Буряти констатують, що їх діти навчаються в російськомовних школах і вчать бурятську мову як предмет по дві години на тиждень, - результат, рівень володіння мовою нульовий, діти не розуміють своїх дідусів і бабусь… http://www.infpol.ru/news/667/87678.php

Ще гірша ситуація з карельською мовою в республіці Карелія, де вона не має навіть статусу державної… Одна з причин цього те, що карельська мова має латинську графіку, а її використання забороняє центральне російське керівництво. Доречі, карели за переписом 1926 року становили у республіці 37%, а у 2002 році 9% населення http://vesti.karelia.ru/news/social/412/

По-четверте, стосовно представників інших, тобто некорінних національних меншин, як-то українців, казахів, азербайджанців, вірменів, яких налічується в Росії сотні тисяч, але які не мають своїх автономних національно-адміністративних утворень, і які вважаються емігрантами, то про забезпечення їх мовних потреб не йдеться навіть теоретично. Наголошую, українці віднесені до емігрантів.

Особливо «люблять», і напевне саме тому найбільше ігнорують мовно – культурні права українців і білорусів. Не належиш до корінних народів Росії, не маєш своєї республіки, - бо був депортований, переселений при розкуркуленні чи при інших обставинах, або приїхав до Росії на заробітки чи за направленням, - не ти, так твої діти, внуки приречені з часом бути етнічними росіянами.

Причому, що дивно, за публікаціями в російській пресі, державний статус мови корінного народу чи проживання у своїй рідній республіці не захищає від русифікації. Від неї національні меншини рятують хіба-що, - низький соціальний статус мовців чи проживання у сільській місцевості, десь у тундрі, горах, болотах чи тайзі. Туди неодноразово «підселяли» етнічних росіян, українців і білорусів з їх російською мовою, (щоб згодом почати захищати їх права на російську мову), але вони звідти під різними приводами просто втікають. 

 Основними причинами швидкої і успішної русифікації можна вважати:

 а) суцільно російськомовні центральні загальноросійські ЗМІ;

б) велику кількість міжнаціональних шлюбів;

в) рух населення з національного села у російське місто;

г) міграцію за межі своїх національно-адмінстративних утворень;

д) найголовніше, відсутність хоча б початкових загальноосвітніх навчальних закладів з національною мовою навчання та ЗМІ національними мовами.


Найкраща мовна ситуація в Татарстані, Башкортостані, Саха (Якутії) і Тиві. Наприклад, за радянської влади у Татарстані татарська мова була на задвірках, - росіяни, а це 40% населення республіки, не бажали її вивчати і розуміти, тому вона ніде не могла вживатися, і була нікому не потрібна. Це називалося розквітом націй і народностей СРСР, втілення національно-російської двомовності на практиці. У столиці Татарстану місті Казані (місто має 1,1 млн. населення) не було жодної школи з татарською мовою викладання, татарську у школах вивчали як факультатив за вибором, тому татарську перестали розуміти і міські жителі татарської національності.

При тому, що з загальної кількості татар РФ, 5,5 млн., в Татарстані проживає лише 2 млн. татар, а більше 75% татар Росії проживають на своїх етнічних територіях, але за межами Татарстану, - у сусідніх з ним Челябінській, Ульяновській, Свердловській, Оренбургській областях, Пермському краї, Самарській, Тюменській, Астраханській, Саратовській областях. Що там відбувалося і відбувається з татарською освітою і культурою не важко уявити…

З 1991 року ситуація трохи змінилися. У Татарстані було проголошено дві державні мови: татарська і російська. Російська функціонує на повну потужність, татарська чисто формально. Вся інформація потрібна для повноцінного життя існує тільки російською, на татарську не перекладається, тому існує потреба тільки в російській мові. І навпаки вся інформація, що з’являється татарською, відразу перекладається російською, тому потреби в татарській немає. Питання номер один, яке блокувало розвиток і використання татарської мови, - це не володіння нею більшістю етнічних росіян. Щоб більше не чути «перейдите на русский язык, а то я ничего не понимаю», щоб мати можливість у всіх сферах життя республіки вживати татарську мову, вирішили навчити етнічних росіян татарської. Татарська мова, як предмет, стала обов’язковою для вивчення в усіх школах Татарстану. Але етнічні росіяни не хочуть її вчити, питання обов’язковості їх дуже обурює, вони виступають за добровільність вивчення, збирають мітинги протесту. Дивує, що виступаючи за добовільне вивчення татарської мови, вони за обов’язкове, як вони кажуть, насильне вивчення російської мови. Вони пишуть листи В.Путіну і Д.Мєдвєдєву про те, що не бажають вивчати татарську, що татарська хай буде винятково для татар, вважають, що ця мова має вживатися татарами тільки на побутовому рівні. 

Концептуально вимоги до Татарстану і інших національних республік можна сфомулювати так:

1. «Татарстан – это Россия. Русские и татары - коренное население Татарстана…»;

2. «Чтобы жить в Татарстане не обязательно знать татарский язык»;

3. «Переводить русский язык на татарский – это преступно».

Отож, зусиллями місцевої влади, близько 50% загальноосвітніх шкіл у Татарстані (в основному сільська місцевість) всетаки татаромовні. Татари обурюється, що у вищих навчальних закладах Татарстану навчання ведеться тільки російською, у державних установах діловодство - тільки російською, і т.д. і т.п., що знімає мотивацію у татар навчатися у татаромовних школах, адже на практиці виходить, що татарська мова безперспективна, вона ніде не застосовується.

Цитата. «…но особенность России заключается в том, что основная часть татар, исторически проживающих на своих землях, оказались формально в других регионах и республиках РФ. Для полного исполнения рекомендаций меморандума (Кона) необходимо учесть интересы коренных народов через институты центральной власти и через центральные средства массовой информации, предоставив возможность изучения родного языка и культурного общения на родном языке.

В настоящее время количество детей татар, обучающихся в школах России неизвестно, поэтому невозможно определить необходимое количество учителей и учебников даже для обучения родному языку. Также не поддается оценке количество детей татар, лишенных возможности изучать родной язык. Наши неоднократные обращения в Министерство образования РФ по учету детей татар, обучающихся в школах России, остались без внимания…

…Имеющиеся недостатки в образовательной системе России в области национального образования создают для будущего татарского народа серьезную угрозу. Изучение родного языка в России не является обязательным атрибутом образования и образованности и многие татары не изучают свой родной язык и не умеют читать, писать и говорить. По этой причине они не могут внести свой вклад в развитие духовной культуры народа.

 Работа, которая ведется в Татарстане, может выполнять функцию резервации, но не может уберечь татарский народ от ассимиляции. Достаточно большое число татар (до 25 %) в России считают родным языком русский. Этот показатель свидетельствует о том, что в Российской Федерации у татарского народа нет возможности для сохранения этноса путем воспитания подрастающего поколения на языке и традициях татарского народа». http://www.kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n9/8/ 

А, наприклад, у Кабардино-Балкарії і Карачаєво-Черкесії, Північній Осетії інтелігенція лише домагається навчання національними мовами хоча б у початкових класах… А у Чечні і Інгушетії ніколи не було і нині немає ані початкових, ані середніх шкіл з чеченською чи інгушською мовою навчання, мова просто вивчалась як предмет і вживається вона, і нині, лише на побутовому рівні.

Отож, відсоток володіння рідною мовою неросійськими народами невпинно падає. Наприклад, в міжпереписний період 1959-2002 рр. серед представників народів Поволжя, Уралу і Сибіру (мордва, марійці, удмурти, ханти, мансі, хакаси і ін.) число осіб, що вважають мову своєї національності рідною, знизилось у середньому на 15-20%, і тепер складає від 55 до 80%. Багато дослідників схильні вважати, що з переходом 50% рубежу мовної асиміляції, етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. 

Основні положення на яких будується русифікація і в Росії, і в Україні:

 1. «Каждый вправе определять и указывать свою национальную принадлежность, основываясь на принципе защиты прав и свобод человека, каждый имеет право на свободный выбор языка общения, воспитания и обучения». Тобто кожен має право відмовитись від рідної національності та від рідної мови на користь російської. Тоді школи з навчанням національними мовами «добровільно, за бажанням батьків» закриваються і всі діти починають навчатись російською мовою.

2. «Языковые законы должны защищать права языков, а не права народов или права их носителей». Основний результат: «все дети русских обучаются на родном языке», а у представників інших народів, які «обучаются на русском языке» є "право вибору" на факультативі вивчати або не вивчати рідну мову, «хочешь – учи родной язык, не хочешь – не учи». В результаті в людини національність одна, а рідна мова інша.

Ще один цікавий момент. Як ми вже згадували, центральна російська влада блокує перехід національних мов на латинську графіку. Був піднятий страшенний лемент і чиниться відчайдушний опір переходу тюрських і угро-фінських народів на латинську графіку, зокрема таке бажання Татарстану і Карелії розглядалося Конституційним судом Росії, і було розцінене майже як спроба державного перевороту. Конституційний Суд Російської Федерації постановив: «Суд признал право органа федеральной законодательной власти устанавливать графическую основу языков народов России и отметил, что установление единой графической основы языков народов России (кириллицы) обеспечивает сохранение государственного единства, гармонизацию и сбалансированное функционирование общефедерального языка и государственных языков республик».

Отож, у федеративній Росії центральна влада не дає можливості навіть визначати для мови графіку, а право на навчання місцевою, національною мовою у початковій школі «вибивається» великими зусиллями національної інтелігенції, та ще й при умові кількісної переваги корінного населення в республіці та лояльності до цього питання її керівництва.

Такі республіки, де корінне населення становить більше 50%, можна перерахувати по пальцях, і кількість таких республік весь час зменшується. Ось їх повний перелік: Дагестан, Чечня, Інгушетія, Аланія (Північнна Осетія), Кабардино-Балкарія, Тива, Чувашія, Татарстан, Калмикія.

Шкіл із національною мовою викладання усіх предметів майже немає. І тому, за російськими мірками, дуже добре коли національна мова і література можуть вивчатись у школі з російською мовою викладання як окремі предмети. А загалом, як правило, національна мова вивчається за вибором, факультативно, як не обов’язковий предмет, а російська мова вивчається примусово, в обов’язковому порядку, бо в першу чергу громадянин Росії повинен володіти державною російською мовою, потім іноземною, а інші мови - потім. І не має значення у кого яке етнічне походження чи рідна мова, - державна російська мова має бути головною, пріоритетною для всіх громадян Росії, її треба знати, і використовувати. І нікуди ти не дінешся.

Ще одна цікава деталь, доля етнічних українців в Росії і етнічних Росіян в Україні. В Україні і в Росії люблять говорити про дві дружні країни і два братні народи, українців і росіян. Українська і російська мови споріднені, близькі і зрозумілі, (на відміну, наприклад, від тієї ж татарської чи осетинської), без перекладача.

Отож, ще трохи статистики.

 В Росії серед етнічних росіян російську мову рідною назвали 99,9%, а серед етнічних українців - українську мову рідною назвали тільки 43%, (йде русифікація).

В Україні серед етнічних росіян російську мову рідною назвали 96%, серед етнічних українців - 85% назвали українську мову рідною. В Донецькій і Луганській рівень визнання  етнічними українцями української мови рідною на рівні Російської Федерації, - українську рідною назвали відповідно - 41,2% і 50,4% етнічних українців, (йде … русифікація).

Так ось. Українці в Росії – це національна меншина, а українська мова іноземна, і це однозначно, це безсумнівно. Українці відносяться до категорії «народы стран ближнего (например, украинцы, армяне и др.) и дальнего (например, немцы, корейцы и др.) зарубежья». Українці в Росії повністю на 100% зрусифіковані, - це російськомовне населення, донорський матеріал для російської нації, - вони працюють на посилення і єдність Росії. Середніх шкіл з українською мовою навчання в Росії - нуль, україномовних засобів масової інформації - нуль, і так нуль по всьому. У такому випадку у етнічних українців одна доля, швидкоплинна асиміляція, вливання у російську етнічну націю. Про це свідчать переписи населення: у 1989 році в Росії налічувалося 4,36 млн. етнічних українців, а у 2002 році стало 2,94 млн. Тобто на 1,42 млн. етнічних українців стало менше, або (на 32,6%).

В Україні з етнічними росіянами зовсім інша ситуація. Росіяни в Україні «корінний народ», і мова їхня має бути «друга державна», - вони працюють на послаблення і розвал України. Вся інформація потрібна для повноцінного життя існує тільки російською, на українську вона не перекладається, тому в  етнічних українців існує потреба в російській мові. І навпаки вся інформація, що з’являється українською, відразу перекладається російською, тому в російськомовних потреби в українській немає. І вимоги до моноетнічної унітарної України стосовно мови висуваються такі, ніби-то не вони, а ми багатонаціональні і федеративні…

P.S. Як пишуть російські експерти С.В.Соколовський, В.А.Тішков, не можуть бути віднесені до мов Росії мови на яких говорять мігранти. Зрозуміло, що саме до цієї категорії належить українська мова. (Відповідно до мов України, по цій же причині, не може зараховуватися російська).

А як же бути з етнічними українськими землями у прикордонні, хіба тамтешні українці мігранти? Український суржик "балачка" на Кубані і Слобідській Україні (у Краснодарському краї, Бєлгородській і півдні Воронезької областей) можна було б зарахувати за українську мову корінного населення, але всі тамтешні етнічні українці по-паспорту вважаються етнічними росіянами.

Як зазначають ці експерти, етнічні українці з прикордонних прилеглих до України територій, чи з місць компактного проживання українців в інших регіонах Росії, не потребують української мови, бо вони вже суцільно зрусифіковані, і повертати їм українську мову не доцільно, тим більше, що вони по статистиці проходять як етнічні росіяни…  

Інше діло, продовжують С.В.Соколовський, В.А.Тішков, етнічні росіяни в Україні, які ігнорують українську мову і яким у цій справі потрібно всіляко сприяти. Вони, мовляв, в супереч українському законодавству, мають на це право, бо російська мова належить до світових, а те що вони «плюють» на мову держави у якій живуть, то це їх особистісний вибір. Принагідно зазначу, що у Європейській Хартії регіональних мов і мов національних меншин неодноразово підкреслюється: «кожен громадянин, незалежно від того, якою мовою він говорить, повинен вивчати і використовувати державну мову своєї держави».

Цитата. «Европейская Хартия региональных языков или языков меньшинств была принята в качестве конвенции Комитетом Министров на 478-м заседании Комитета министров Совета Европы 25 июня 1992 г. и открыта для подписания 5 ноября 1992 г. в Страсбурге. 10 мая 2001 г. Российская Федерация присоединилась к странам, подписавшим Хартию (Распоряжение 2001). В феврале 1996 г. при вступлении в Совет Европы Российская Федерация среди принимаемых обязательств взяла на себя и обязательство по ратификации языковой Хартии. Парламентская Ассамблея Совета Европы (ПАСЕ) в одной из своих резолюций напомнила России о ее обязательстве ратифицировать данную Хартию (Резолюция 2002: Ст. 8.III). В июне 2005 г. ПАСЕ вновь напомнила России о необходимости выполнения принятых обязательств, и, в частности, “в отношении Европейской Хартии региональных языков или языков меньшинств – незамедлительно ее ратифицировать и таким образом выполнить обязательство, первоначальный предельный срок выполнения которого истек в феврале 1997 года” (Резолюция 2005: Ст. 13.XI). http://valerytishkov.ru/cntnt/publikacii3/publikacii/evropejska.html

Стефанко С.Л.


31.10.2011 Сергій Стефанко 3705 19
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

9581 4
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

10538 24
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

4735
18.01.2024

Каркасні будинки відрізняються високою міцністю, надійністю і довговічністю, а також відносно недорогі в будівництві. Втім, у 2024 році ціни на будівництво каркасних будинків в Україні, як і на все інше, продовжують зростати.  

2473
16.01.2024

Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».

2015
08.01.2024

Подвійні інвестиції (dual investment) – це варіант заробітку на двох видах криптовалют або із застосуванням двох стратегій інвестування.

1897

За час існування людства відбувалася величезна кількість збройних конфліктів, які переростали у війни. З різноманітних причин: територіальні претензії, сфери впливу та навіть релігійні війни. Під релігійними гаслами можна як розпочинати війну, так і фанатично самовіддано воювати.

435

Огляд світових ЗМІ у контексті того, що може чекати українців у випадку перемоги на виборах в США Дональда Трампа.

764

Популярний американський телеведучий Такер Карлсон взяв інтервю у володимира путіна. Причини цієї події були передбачливо описані ТУТ. А зараз – про те, який меседж через Карлсона передав путін для американської аудиторії. Почав він з фейкової

638

Популярний американський телеведучий Такер Карлсон взяв інтерв'ю у путлєра. Що за цим стоїть ...

676
21.02.2024

Інфляція на споживчому ринку в січні 2024 року порівняно із груднем 2023 року на Прикарпатті становила 0,5%, в Україні — 0,4%.  

1021
15.02.2024

В Івано-Франківській області продовжуватимуть втілювати реформу шкільного харчування в освітніх закладах, адже діти мають споживати якісну та смачну їжу, приготовлену у добрих умовах.  

518
10.02.2024

Печериці — порівняно недорогі гриби, які можна придбати в будь-якому магазині. З них ми готуємо супи, салати, додаємо їх до других страв. І щоразу, беручи до рук печериці, виникає запитання: чи потрібно їх чистити?  

4500
21.02.2024

Митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив ікону Гошівської Божої Матері «Цариці Карпат» чудотворною.  

1475
15.02.2024

Якщо подружжя зіштовхнулося з кризовими проблемами у сім'ї, варто звернутися для отримання підтримки та поради до різних фахівців залежно від конкретної ситуації.  

498
10.02.2024

Захист Батьківщини випливає із четвертої Божої Заповіді, яка трактується: "Шануй батька і матір". А Батьківщина — це наша друга матір, тому добрі діти, звичайно, свою маму захищатимуть.  

913
06.02.2024

Через обмороження у 35 років отцю ампутували дві ноги, заледве вдалося врятувати руки. Зараз священник керує автівкою, працює на городі, біля дому. Своїм прикладом він підтримує поранених воїнів.  

1866
23.02.2024

На чисельні прохання в Івано-Франківську відбудеться концерт рок-кумира, українського музиканта-мультиінструменталіста, вокаліста, композитора Олега Скрипки та гурту Воплі Відоплясова. Подія відбудеться 3 березня 18:00 - Івано-Франківськ, Panorama PUB,

111
20.02.2024

Перша інформація про те, що український президент готується звільнити Валерія Залужного, з’явилася у січні 2024 року. На той момент в Кремлі не тямили себе від радості.  

569 2
15.02.2024

Станом на лютий 2024 року Головнокомандувачу Збройних сил Олександру Сирському висловили довіру 40% українців, найвищу довіру зберігає колишній Головнокомандувач Валерій Залужний — 94%.  

1226 1
11.02.2024

Президент Володимир Зеленський вніс нові зміни у керівництво Збройних сил України, зокрема замінивши командувачів Об’єднаних сил та Десантно-штурмових військ.  

793 1
07.02.2024

Верховна Рада у першому читанні підтримала оновлений урядовий законопроєкт щодо проходження військової служби, мобілізації та військового обліку.  

1280