Родичі простили хлопця, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.
27 червня 2025 року Долинський районний суд Івано-Франківської області виніс вирок у резонансній справі №343/810/25. Молодий чоловік визнаний винним у вбивстві своєї матері. Покарання – 7 років позбавлення волі.
Ця справа, що розгорнулася в маленькому містечку Долина, виявила не лише жахливий злочин, але й глибоку сімейну драму, яка роками формувала трагічний фінал. Вбивство залишається вбивством, але рідні не відвернулися від чоловіка, знаючи його складну історію: від дитинства мати знущалася з нього та принижувала його гідність. Самого чоловіка описують як добру, відповідальну людину – волонтера, який важко заробляв гроші, але активно підтримував ЗСУ.
Як сталося вбивство: «щось перемкнуло» після чергових образ від матері
22 листопада 2024 року в будинку за адресою в селі Шевченкове Калуського району Івано-Франківської області розгорнулася трагедія. Молодий чоловік, уродженець Долини, приїхав до матері після чергової телефонної сварки. Вона вимагала, щоб син повернувся додому, і їхні стосунки, які й без того були напруженими, знову загострилися. Уже біля дверей будинку мати зустріла сина криками та звинуваченнями, порівнюючи його з покійним батьком, що стало для нього болючим ударом.
Увійшовши до будинку, у вітальні між ними спалахнула нова сварка. За словами обвинуваченого, мати продовжувала його принижувати, обзивати й кричати. У момент, коли вона нахилилася за дровами для каміна, у сина, за його свідченнями, «щось перемкнуло». Він схопив матір за шию, нахилив її ще нижче, через що вона вдарилася головою об ящик, і почав душити. Стиснення тривало 10-15 секунд, доки не почув хрип. Коли жінка впала на підлогу, з її рота текла кров із харкотинням, руки тремтіли, а очі закотилися. Син зрозумів, що мати померла, але, замість викликати допомогу, запанікував і втік із будинку, вимкнувши світло, телевізор і зачинивши двері на ключ.
З матеріалів досудового розслідування
Через п’ять днів, 27 листопада, він повернувся, щоб приховати злочин. Переніс тіло матері з вітальні до підсобного приміщення біля ванної кімнати, накрив його ковдрою, відчинив вікно, щоб провітрити будинок, і знову покинув місце події. Тіло ОСОБА_8 залишалося там до січня 2025 року, коли його виявив брат загиблої, ОСОБА_6, після тривожних сигналів про дивну поведінку племінника.
Судово-медична експертиза встановила, що смерть настала від механічної асфіксії через здавлення шиї. Серед травм – переломи під’язикової кістки та щитоподібного хряща, крововиливи в м’які тканини шиї, закрита черепно-мозкова травма, синці та крововиливи в ділянці голови й грудної клітки. Ушкодження класифіковані як тяжкі, небезпечні для життя.
У прокуратурі підтвердили: усе, що було сказано обвинуваченим під час проведення слідчого експерименту, відповідає дійсності.
За словами чоловіка в суді, цитуємо, він глибоко шкодує про те, що сталося, і не може повернути свою маму. Усі його досягнення втратили значення. Він зазначив, що вдячний лише за те, що родина не відвернулася від нього, адже йому було дуже страшно дивитися їм в очі. З п’яти років він жив із бабусею та дідусем, іноді з мамою. З 12 років його виховували дядько та його сім’я.
Під час навчання в університеті він завжди приїздив до мами на вихідні. Однак між ними постійно виникали конфлікти. Вона погрожувала припинити спілкування, якщо він не приїжджатиме. Він відчував постійний тиск через її вимоги. Проте чоловік ніколи не мав наміру мститися чи втрачати її. Він щиро кається у своєму вчинку і запевняє, що, якби міг повернути час назад, ніколи б цього не зробив, адже втрата найріднішої людини для нього незамінна.
Свідчення тітки: портрет обвинуваченого та його матері
Важливу роль в справі відіграли свідчення тітки обвинуваченого, яка знала його з п’ятирічного віку. За її словами, він ріс у складних умовах. З шести років його виховували не мати, а бабуся з дідусем, а з дванадцяти – тітка з дядьком у Долині. Мати віддала сина родичам, щоб «налагодити особисте життя», і спілкувалася з ним переважно для вирішення власних побутових потреб. Тітка описує її як людину з «своєрідним характером», яка не могла знайти гармонії в особистому житті й виливала свої невдачі на сина.
Мати, за свідченнями, регулярно принижувала сина, обзивала його «невдахою», порівнювала з батьком, била й навіть плювала на нього. Вона не готувала йому їжу, не піклувалася про його побут, а вимагала постійної присутності та виконання її забаганок – від прибирання до купівлі подарунків. Водночас син попри всі образи любив матір, купував їй квіти й солодощі, допомагав по господарству, хоча це не знаходило відгуку.
З матеріалів досудового розслідування
Тітка підкреслює позитивні риси обвинуваченого: він був добрим, відповідальним, успішно навчався в університеті, отримував грамоти, активно волонтерив, допомагав ЗСУ, зокрема передав квадрокоптер і придбав два автомобілі для військових. За її словами, чоловік не мав умислу вбивати матір, а його дії були імпульсивними, спричиненими роками принижень і тиску. Вона зазначила, що він потребував материнської любові, якої ніколи не отримував, і що трагедія стала результатом емоційного зриву, а не заздалегідь спланованого злочину.
Характеристика обвинуваченого: між добром і відчаєм
Обвинувачений – молодий чоловік, уродженець Долини, громадянин України, раніше не судимий. За місцем проживання характеризується позитивно: сусіди та знайомі відгукуються про нього як про доброзичливу, працьовиту людину. Він активно займався волонтерством, допомагав доглядати за бабусею після інсульту, підтримував родину дядька, яка виховувала його як рідного сина. У суді він визнав провину, щиро розкаявся й детально розповів про обставини злочину, що суд визнав пом’якшувальною обставиною.
Водночас суд врахував обтяжуючу обставину – вбивство було скоєно щодо особи, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах. ОСОБА_3 розповів, що з дитинства зазнавав психологічного тиску від матері. Вона погрожувала припинити спілкування, якщо він не виконуватиме її вимоги, що створювало постійний стрес. Попри це він намагався підтримувати зв’язок, приїжджав на вихідні з університету, привозив подарунки, хоча конфлікти лише загострювалися.
Вони запідозрили недобре після дзвінка друга обвинуваченого, який повідомив про дивну поведінку і сумний настрій останнього: той уникав відповідей, казав, що мати з ним, але погано почувається. На Різдво вони відвідали сестру, але будинок був порожній, а обвинувачений сказав, що вони в Івано-Франківську. Тіло знайшли лише в січні 2025 року.
Брат загиблої в суді просив не карати обвинуваченого суворо. Він зазначив, що втрата сестри при таких обставинах стала для хлопця величезною травмою, і додаткове покарання не зменшить його страждань. Родина не відвернулася від обвинуваченого, підтримуючи його навіть після трагедії. Це свідчить про те, що обвинуваченого сприймали як добру людину, чиї дії були радше винятком, ніж закономірністю.
Свідчення брата загиблої про її сина
Судово-психіатрична експертиза підтвердила, що обвинувачений не страждав психічними розладами й був повністю осудним під час скоєння злочину. Його дії, за висновком суду, були умисними, хоча й не спланованими заздалегідь.
Суд відхилив версію про стан афекту, зазначивши, що тривалість здавлення шиї та подальша поведінка (приховування тіла, дзвінки майстрам, уникнення контактів) свідчать про усвідомлення скоєного.
З судового вироку
Суд, врахувавши щире каяття обвинуваченого, його сприяння слідству, позитивні характеристики та складні сімейні обставини, призначив мінімальне покарання за ч. 1 ст. 115 КК України – 7 років позбавлення волі. Строк обчислюється з 17 січня 2025 року, коли обвинуваченого затримали. Запобіжний захід – тримання під вартою – залишився без змін до набрання вироком законної сили.
Ця справа – не лише про злочин, але й про глибоку сімейну драму, де роками накопичувалися образи, біль і нерозуміння. Обвинувачений попри свої досягнення та добре серце не зміг витримати тиску з боку матері, чия поведінка, за свідченнями, була деструктивною й жорстокою. Вбивство стало трагічним результатом імпульсу, але не скасовує того, що життя людини – найвища цінність, як наголошує Конституція України.
Ця історія змушує замислитися про важливість сімейних стосунків, про те, як слова й дії батьків можуть впливати на психіку дітей, і про те, що навіть найсильніші люди мають межу терпіння. Для Долини ця справа залишиться не лише судовим прецедентом, а й нагадуванням про те, що трагедії часто народжуються там, де бракує любові та взаєморозуміння.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рубали роками: хто відповість за знищення лісу на Прикарпатті?
Обманювала родини зниклих військових: історія цинічного шахрайства на Івано-Франківщині
