Прелюдія
Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки». Коли ті одиниці індивідів, що ще можуть відповідати дефініції даного терміну, що вони знайшли оптоволокно посеред океану, страждають від усвідомлення напряму керуючої руки, та самі звершити прориву не здатні, адже складні часи настали, а їх творці живі. Коли світ функціонує з допомогою кріпака, який стає не паперово зареєстрованим до пана, а власну думку і картину світу перетворює на паспорт своїх і є кріпаком чужих.
Як живцем готуєш (вариш) тварину, спершу створи враження термального джерела, потім фінської сауни, а лише потім піддай жару: інакше ж вирветься, бо при розумі буде. Треба дати їй вгрузнути в усвідомленні власної правоти, що скаже їй про її виключно хороше й безпечне становище, по вуха залізе в насолоді від власної сформованої істини, де вона втрачає розум добровільно, творить свою власну гру. Аналогія хоч і непрактична, та все ж описує одвічний принцип пропаганди, звідки б вона не приходила.
Істина, яка потрібна у кабінетах на останньому поверсі, серед золота, мармуру, позолоченого дерева та книг Лебона, починає йти в дію тоді, коли альтернатив немає, а точніше вони нівельовані істиною мейнстріму, себто новою духовною формацією, що минувшого перспективного різноманіття світу не знала і з потрібної перспективи проросла. Протилежності та контроверсії споглядаються виключно із парадигми директиви, як маргінали та блудні сини. На стіл саму ж директиву приносить прислужник, шут і маг, що перетворює конверт із надписом “для уповноважених” у думку. І бродить думка серед аргументів з розряду парадигмального погляду сформованих споживачів, і знаходить свій час, своє місце, і свою міру, яку швидко втрачає, адже так і задумано. Міра втрачена – абсолют піднято. Абсолют піднято – краю досягнуто. Так і мислить мейнстрім, краями. І постає оптоволокно.
Аргумент
Греки точно щось знали, коли говорили про Антихтон та Центральне Вогнище. Вогнище, що несе світло, що дарує життя Землі та її противазі, що та в свою чергу несе для нас Апокаліпсис та деструкцію. Тоді ще наука була емпіричною, концепційною, єдиною системою знань, розуміння і здогадок на основі розуміння реальності. Тож коли ми говоримо про космологічні пояснення та теорії щодо паттернів чи конструкцій влаштування й функіонування світу, ми паралельно торкаємося і уявлення античних філософів про природу людини, суспільства та довколишнього світу. Все це накладалося у те, що здавалося логічним, ідеальним, виваженим. Тож яка Земля без Антихтону? Куди ж життю без смерті, а злу без добра?
Європа багато у чому, якщо не у всьому, за властивістю природи людини, проявляла себе у обидвох таборах єства. Та настав якось час, що змінив усе: велика трагедія й нещастя, що задали темп у вірний напрямок, який, з тієї ж причини природи людини, швидко (в історичній перспективі) збився і став рівно протилежним. Біда прийшла як зовні, так і зсередини. Ворожі культурні кола, народи глиняних хатин та племінних понять, що бажають уподібнити усіх собі, вкупі із людьми, що толерують їх і через призму людяності засліплюють собі ж очі щодо всіх небезпек, повʼязаних з толеруванням ідей та ідеологій, що розкладають.
Де був форум, директива творить землянку. Де були люди, директива випалює все до голої землі. А з минувшого творить Антихтон. Це — головна підміна понять в усьому процесі, із якої виходять усі інші зміни та тенденції. Антихтон зве себе Землею, а Землю клеймить Антихтоном, адже ж вона протиставляє вигаданій любителями Армагеддону правді свою, часто жорстоку, та все з логічну і зрозумілу, з їх зору, неправду. Не те, що участь в ній, а навіть співпраця чи контакт, — уже клеймо на тобі. Система прикривається позиціями, часами, помилками: свої ж упускає. Якщо і скаже правду, то в кінці одним реченням. Щоби запам’яталось, прижилось, але не залишило осад, не увійшло у думку і не збило мислиннєвий концентрат, що створений іншими пʼятдесятьма сторінками сольного маніфесту сольно єдино вірної думки.
Кінець, що підсумовує, теоретизує, та підводить до того, що надихнуло на цей блог (в поточному блозі — про процеси, в наступній частині — про конкретні приклади)
В народі існує термін «шизореальність». Це світ, що створений як язва, на якій наростає парадигма у вигляді додаткового, але логічного запалення, що в свою чергу призводить до повноцінної інфекції та навіть розкладання плоті. Той, хто захищає цю парадигму, оперує паттернами і всіма можливими функціоналами саме цієї «шизореальності». Так як людина отримувала в «прикормку» саме цю картину світу з інформаційного потоку, який її оточує, вона здатна лише уєдинити власну парадигму у межах шизореальності, відкинувши інші. В конфліктах така людина використовує саме закони та аргументи своєї парадигми, інші несвідомо відкидає, або ж і свідомо, коли надто насідають. Співрозмовника вона затягує у пучину власного досвіду з шизореальністю, і перемагає: адже індивід бачив усі парадигми лише збоку, і цього йому було достатньо, щоби «зрозуміти» їх суть. А шизореальність сама по собі конструйована так, щоби підтримати і захистити її прихильника, а також: залучити нових прихильників за допомогою поверхневої логіки, що, хоч і не повʼязана з власне логікою, але підтримується мораллю, яка знаходить куди більший відклик у людини. Отож, в ній є і раціональність, і різні види підґрунть, які навіть можуть переконати індивіда відмовитися від адекватності. Все по Марку Твену. І ось як працює нинішній світ, де переміг істинний марксизм у людських умах, де «слабкий» дорівнює «маючий рацію», де проявлення сили і розуму є недоцільним, неправильним.
Але чи думають шизореалісти про те, що світ є неправильним, і діяти в ньому неправильно є дуже часто єдиною можливістю відстояти правильне? Ні. Для них важливе тут і зараз, вони не вміють мислити завтрашнім днем, не вміють і не можуть будувати тенденції і бачити наслідки, коли причини уже на виду. Рожеві окуляри змінилися рожевими очима. І це невиліковно. Лише осліпивши людину з такими очима, можна у перспективі довести її до вірного шляху. Але це вже проти природи самого індивіда, адже він захищає правду, свободу і цінності людини. Отож, він дасть себе притиснути.
Тож ким варто бути: засліпленим кріпаком, що живе у власній шизореальності? Чи все ж індивідом, який тільки те і може, що мовчати, мріяти і мислити лише для самого себе, якого чавить маса і маргіналізує система? Чи все ж творцем неправильних думок у редакційній кімнаті Агенції Новин «Фіртка» чи й європейської газети, що творить найгірший гріх серед усіх знаних в історії світу? Де ж світла сторона?
Шизореальність продукують кути і стіни, краї і крайності: у націоналістів і «занадто-патріотів» це пригноблення народу іншими, злими народами, міфічною змовою чи то євреїв, чи то масонів у змові з ілюмінатами, іноді навіть рептилоїдів, чи й усіх разом, у комуністів і соціалістів — брудних пролетарів, неосвічених селян, що не бажають працювати безробітних, кричущих про свою значущість та перевагу над більшістю представників усіх можливих меншин, а також мігрантів із протилежних, вороже налаштованих культурних кіл, з боку злих освічених, чистих, мислячих і забезпечених капіталістів.
І як тут не повірити, що кожен прагне смерті чи хоча б самознищення, саморозкладання, коли Європа ділиться на ультралівий та ультраправий табір, які обидва, в одній формі, але в різних ідеях, пропонують саме це? Що цікаво, колись за комуністів голосували якраз таки пролетарі і селяни, а за нацистів світські містяни. Зараз усе рівно навпаки, щоправда видів комунізму побільшало, на будь який смак: зелений, рожевий, з червоною розою, з серпом і молотом, із Капіталом і, звісно ж, із зброєю та бомбами. А от праві всіх земель і народів почали приставати до ліберальних кіл, часто навіть лівих, пропонуючи свободу через несвободу. Чи логічно це? Не надто. Але що ж логічно у цьому світі?
Лука Головенський,
Учень Гімназії імені принцеси Гізели Баварської,
м. Мюнхен
