Після того, як Свобода боролася із видобутком сланцевого газу, виникло багато запитань, щодо співпраці партії з Газпромом. Те, що робить новий міністр АПК – ці запитання тільки посилює.
Перш ніж писати про міністра-свободівця Ігоря Швайку треба зазначити, що він ніколи не займався сільським господарством. І без перебільшення треба сказати, що він не розуміє, як воно функціонує. Другий важливий момент – головним радником Швайки є депутат-свободівець Олександр Мирний, який до 2012 року був власником компанії «Агро-віста». Ця компанія, за українськими мірками є агрохолдингом середньої величини. Чи, точніше щось середнє між невеликим і середнім холдингом. Простіше кажучи, це бізнесмен середньої руки, який ніколи не мав загальнодержавного бачення розвитку всього АПК України.
Тепер повернімося до роботи самого Швайки. Майже за місяць роботи він зробив три речі. Перш за все він зробив заяву про дерегуляцію, яка поки залишається заявою. По-друге, він не поспішає звільняти людей свого попередника Присяжнюка (входив в групу Юри Єнакієвського). Зараз і перший заступник МінАПК Іван Бісюк і заступник Олександр Сень працюють на своїх посадах. Більше того, всі шанси повернутися в стіни міністерства має Сергій Трегубенко, який останнім часом зачастив до МінАПК (це людина Єнакієвського, свого часу був змушений піти з міністерства через особистісний конфлікт з міністром Присяжнюком). Кажуть, що Трегубенку можуть віддати кураторство над держінспекцією сільського господарства, яка є одним з найбільш «грошовитих» напрямків в МінАПК.
І нарешті третя, найважливіша заява Швайки – це бажання роздрібнити великі агрохолдинги. Він про це заявив, як тільки прийшов в міністерство. Потім він начебто вирішив пом'якшити свою позицію. Але тепер знову говорить, що до 2016 року агрохолдинги повинні мати 25-40 тисяч га. Він мотивує це тим, що «агровиробництво на середньому за обсягом земельному банку в 25–40 тис. га ефективніше, ніж на 400 тис га. Ним краще керувати, воно йде інтенсивним шляхом розвитку, вдосконалює виробництво, а не просто розгулюється територією. Великі агрохолдинги повинні прийняти ці правила. Буде певний перехідний період – наприклад, до 1 січня 2016 року. Тобто в бізнесу буде півтора року, щоб перебудувати господарство, продати частину, переорієнтуватися на той чи той ринок, зайнятися переробленням...»
Перш за все треба зазначити, що таку заяву може давати лише некомпетентна людина – адже великий агрохолдинг має навпаки, більше можливостей для впровадження новітніх технологій, аніж середняк. Саме крупні команії мають достатньо обігових коштів для цього. Ставка на фермерство і малий бізнес провалилася в усіх сусідніх країнах. Не хотілося б переходити на особистості, але якщо Олександр Мирний не вміє керувати великими територіями, то це не значить, що його модель бізнесу єдино правильна для країни.
В Україні, насправді, агрокомпанії треба розділити на три види: дрібні і фермерські (для вирішення локальних продовольчих проблем, самозайнятості начселення), середній бізнес, про який говорить Швайка (для вирішення основної частки внутрішніх продовольчих питань) та великий, який забезпечить основний експортний потенціал країни. Минулого року Україна вперше припинила бути металургійною країною – вперше обсяг експорту сільгосппродукції перевищив обсяг експорту металургії. Більше того, протягом наступних років Китай та Індія стають нетто-імпортерами продовольства і Україна стає для них ключовим гравцем в питаннях забезпечення продовольством. Треба чітко зрозуміти, якщо Китай та Індія будуть критично залежати від нас в питаннях забезпечення їжею – вони будуть першими гарантами нашої територіальної цілісності.
Такий шлях двадцять років тому розпочала Аргентина, яка на державному рівні прийняла рішення стати експортером протеїнової групи №1 в світі (там і було запропоновано зробити три приблизно однакові за обсягами типи землеволодінь). Зараз, від м'яса цієї країни критично залежить десяток крупних країн світу. І це є однією з основ безпеки країни.
Власне, заява Швайки про "розкуркулення" крупного агробізнесу – це не просто нерозуміння процесів. Це державний злочин. Перш за все тому, що, зламавши крупні агрохолдинги, ми повернемо наше сільське господарство за рівнем технологій, як мінімум, на десять років назад (елементарно купувати новий комбайн крупна компанія може вдвічі частіше ніж середня чи тим більше дрібна компанія). Про такі дурниці, як банкротство 20-30 компаній ми навіть не говоримо. Ігор Швайка просто не розуміє, очевидно, що банкротство 5-6 крупних компаній ударить по рейтингу всієї країни. І нарешті найголовніше. Швайка може поставити хрест на тих тонких політичних стосунках, які вибудовуються з Китаєм, Індією, Японією, країнами арабського світу та Іраном (всі вони кровно зацікавлені в нашому продовольстві). Вони почнуть активно шукати ким можна замінити Україну. Ці країни готові заплатити дорожче, але бути впевненими в стабільності.
Можна ще задати одне елементарне запитання: «Кому це вигідно?». І тут є дві відповіді. Перша – це вигідно росіянам, бо чим слабша буде економіка країни, тим їм буде легше брати нас голими руками. Паралельно існує і друга відповідь. Такі заяви робляться для того, щоб крупні агрохолдинги прийшли не з пустими руками і почали домовлятися. Другий варіант також вигідний росіянам. Поки йдуть торги, капіталізація українських компаній буде падати.
Вадим Денисенко,
