Зі збільшенням кількості відеоблогерів, ми все частіше чуємо слово «донейт» і заклик «задонейтити» на підтримку того чи іншого YouTube каналу. Мабуть, навіть україномовні суперпатріотичні відеоблогери соромляться українського значення слова «donate»-пожертвувати. Вочевидь, не так було круто, як би блогер-мільйонник сказав до своїх підписників: «пожертвуйте на канал».
Зовсім по іншому було б, якби священник в кінці служби в церкві сказав: «Не забуваєм донейтити на храм!».
Питання грошей і релігії завжди хвилювало людей, ймовірно в її більш вузькому розумінні «грошей і церкви», «скільки жертвувати на церкву», «скільки давати священнику?». Періодично по селах чи містах вибухають скандали, пов'язані із майном чи фінансами тієї, чи іншої парафії, але з часом все затихає до наступного скандалу.
Чому віряни повинні утримувати священників і церкву? Виявляється це питання таке ж древнє, як і сам світ, у якому живемо.
Варто звернутись до історії питання, відповіді на яке знайдемо у Священному Писанні - основі віровчення всіх християн.
Опираючись на тексти, Біблії спробуємо проаналізувати історичні джерела церковної десятини, її дотримання у Старому та Новому завітах, та пояснити її богословський зміст. Термінологічно «десятина» (Івр. - “маасер”; - лат.-decima) - це 10% пожертвування на користь релігійної громади в іудаїзмі, християнстві та інших релігійних традиціях. Десятина історично походить ще з часів Авраама і пізніше була оформлена у вигляді своєрідного релігійного канону в Торі.
Варто сказати, що перша згадка у Старому завіті про десятину присутня в розповіді про патріарха Авраама, який передав десяту частину військової здобичі Мелхіседеком і священником, сказавши: «Хай буде благословенний Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!»І дав йому (Авраам) десяту частину з усього.» (Бут. 14:20)
Патріарх Яків обіцяв віддати Богові десятину, якщо він збереже його в дорозі: «Як Господь буде зо мною і збереже мене в цій дорозі, що її верстаю, і як дасть мені хліба їсти та й одежі одягтися, так що вернусь я живим - здоровим у господу мого батька, то Господь буде мені Богом… і з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину». (Бут. 28: 20-22)
Згодом десятина набуває дещо іншого змісту. Пророк Мойсей встановлює в якості обов'язкового податку для ізраїльтян, які отримали землю в Ханаані, на користь Левитів, служителів храму, що немали земельних наділів, і їм потрібні були засоби для існування. Десятина, в цьому окремо взятому випадку, мала очевидні ознаки своєрідної компенсації, що виплачувалася служителям храму замість приватної земельної ділянки.
Проте, зайвим не буде вказати, що одну десяту частину від отриманої десятини самі левити вносили на отримання первосвященника. У цьому випадку під терміном десятина розумілася десята частина з усього, що людина набуває своєю працею:
«А всяка десятина з землі, з насіння землі, з плоду дерева, Господеві воно, святощі для Господа! А якщо що дійсно викупить хтось свою десятину, той додасть п'яту частину її над неї. А всяка десятина худоби великої та худоби дрібної, усе що перейде під палицею, десяте буде святість для Господа» (Лев27:30-32).
Отож, у Старому Завіті ми бачимо, що “Господом через Мойсея дано веління десяту частину давати на утримання священників та левітів”. Бо всі коліна Ізраїлю отримали землю, а левіти, як служителі Божі, — ні, тому їх мали утримувати своїм коштом всі інші.
Та прямого повеління євангельського, щоб платити саме десятину, — немає. Хоч не існує й заборони. В історії Католицької Церкви десятина, особливо у середньовіччі, була обов'язковою. Але в Православній Церкві, зокрема Київській, такого не було. Завше вірні добровільно утримували Церкву і давали гроші на її потреби. Хоча пам’ятаємо, що на будівництво першої кам’яної церкви Київської русі – храм Успіння Пресвятої Богородиці князь Володимир Святославович виділив десяту частину своїх прибутків, за що вона і отримала назву «Десятинна церква».
Отож, ми бачимо що утримання священників та храмів лягає на плечі парафіян, щоб священник «в ідеалі» повністю присвячував себе своєму пастирському служінню Богу і людям.
На території сучасної України християнство представлене багатьма течіями та напрямками, традиційних (православних, греко-католиків, римо-католиків та класичних протестантських конфесій) та закінчуючи течіями пізнього протестантизму. Очевидно, що у такому різноплановому середовищі неоднакове ставлення до вчення про церковну десятину.
До прикладу, у протестантських деномінаціях основне надходження грошей до спільноти полягає в обов'язковому дотриманню вірянами принципу т.з “церковної десятини”, коли парафіянин зобов'язаний віддати на потреби релігійної громади десяту частину свого прибутку, а сама добровільна пожертва — це окрема сума грошей, яку необхідно пожертвувати.
Серед традиційних конфесій ставлення до десятини не набуло значення, що є обов'язковим до виконання, відтак, основною формою надходження грошей до релігійної громади були і залишаються добровільні пожертви парафіян та оплата, як правило у добровільній формі пожертви, «треб» (освячення автомобіля, житла, хрестини вінчання ітд.) священнослужителів.
Нині в законі про свободу слова та релігійні організації є пункти, в яких вказано, що примусове стягнення якихось коштів на користь релігійних організацій заборонено.
Інша річ, що добровільних пожертв не вистачає. Бо скільки людина може дати на Церкву — гривню-дві? Тому видавнича, освітня діяльність Церкви фінансується коштом з продажу церковних товарів та великих пожертв.
Тим більше, що сучасність вносить свої корективи і в життя священнослужителів, які служать на невеликих парафіях та змушені йти на додаткову роботу аби прогодувати свої сім’ї.
