Куца пам’ять, приспані мрії
Болючі падіння, криві зміни
Анемічні поразки, норовисті перемоги
Брикливі примхи, непритомна ніжність
Розум, який постійно апелює до інтуїції
Мудрість шамкотить по-старечому, що й не розбереш
Примружена хитрість, зажмурена млість
Его і суперего
Язикаті дотепи, мовчазні бажання
П’янкі спогади, благі очікування
Сильна віра, норовиста воля
Надщерблене серце, щемка біль
Прозора совість, прикро яскрава пристрасть
Прикрі помилки, зіщулені обіцянки
Виважена відповідальність, розважлива ввічливість
Як брудну миску, вимиваю свій внутрішній світ, залишаючи рештки емоцій і почуттів на стільниці душі, де незграбно січу і розбираю на куски свої чесноти, пристрасті і моральні цінності.
Та окрім достоїнств, десь там на дні чорної діри, зіщулено зачаїлися лукаві зради, смердючі страхи, витрішкуваті ревнощі, вовкуваті образи - і всі ті неперетравлені тельбухи викликають буркотливе бродіння в найглибших закапелках моєї душі.
Тільки іноді відригую затхлий запах страху. Випльовую його. І обгризені фобії принишкло затихають в прірві тривоги й неспокою.
Як листя салату розриваю на шматки пихату гординю, і вона мляво летить до дірявої миски . Відриваю зашкарублі забобони, що вже задубіло присохли до рештків свідомості, ошпарюю здоровим глуздом, і опритомні, вони вже нудяться серед сплюндрованої гордині. Безжалісно кавальцую опецькувату лінь, пухлини котрої вросли в нутрощі мого тіла і відчикрижені гулі заміксовують раніше реанімовані інгредієнти. Поливаю все це єлейно- олійними лестощами, дорізаю пекучої правди, так що душа бризкає кислотною сльотою і гасить заколочену бурю в мисці душі. Розкришую черстві почуття, як засохлий батон, і посипаю ними мікс-салат, пошаткований за класичним рецептом. Латаю дрантиву миску солодкими мріями, приправляю їх невичерпною життєвою енергією і збуджено смакую ще одну, свою, перемогу.
Смакуйте і ви на здоров’я, лише не вдавіться грубою нарізкою моїх емоцій.
Оксана Федорак,
школа професійної журналістики
