Радник очільника Івано-Франківська та «Шериф» серед побратимів: Назарій Кішак розповів про бойові будні (ФОТО)

До повномасштабного російського вторгнення Назарій Кішак на позивний «Шериф» був радником голови Івано-Франківської міської ради з питань безпеки та правопорядку. Сьогодні військовий — командир відокремленого кулеметного взводу.

Іванофранківець на фронті не вперше.«Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

Про перший день відкритого російського воєнного нападу, найважчий бій, різницю між характером війни у 2022 та 2014 років й що зробить першим після перемоги України, Назарій Кішак розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.


Твій позивний «Шериф». Чому саме таке «фронтове імʼя»?


Позивний «Шериф» придумали побратими. Найімовірніше, тому що раніше я працював в правоохоронних органах або ж, тому що, як кажуть хлопці, маю загострене почуття справедливості та чесності. За їхніми словами, вдало характеризує мене це ймення.


Як для тебе почалось 24 лютого?


Перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України у мене розпочався рано—вранці. Приблизно о п’ятій годині я вже слідкував за новинами, щоб розуміти, до чого потрібно бути готовим. Також до мене зателефонував рідний брат, який захищає Україну з 2014 року, і підтвердив: «Почалася повномасштабна війна».

Після цього я почав збирати необхідні на фронті речі: одяг, шолом, бронежилет — тобто різне військове спорядження. Заправив авто та поїхав на роботу до Івано-Франківської міської ради, щоб почути план оборони Прикарпаття.

Тим часом зранку 24 лютого міська Асоціація учасників АТО/ООС збирала ветеранів для створення груп швидкого реагування, що мали висуватися на оборону Івано-Франківської області в разі висадки десанту чи роботи диверсійних груп.

Тоді у мене виникла ідея створити Добровольче формування Івано-Франківської територіальної громади задля забезпечення правопорядку та безпеки в громаді, куди доєдналися 200 добровольців. Відтак, ми співпрацювали із силовими структурами, правоохоронними органами та органами місцевого самоврядування.

Зважаючи на попередній досвід роботи у правоохоронних органах, я знав, як працює будь-яка організація чи команда. Насамперед ми створили штаб, а потім почали набирати туди людей.

Охочих захищати рідне місто було багато. Так нам й вдалось створити штурмову групу, з людей, які мали бойовий досвід та «після дзвінка» готові були виїхати на завдання.


Наразі Назарій командує кулеметним взводом у механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Тут — іванофранківці, і переважна більшість — працівники Івано-Франківської міської ради. 

На фронті прикарпатці воюють вміло. Потужно та успішно б’ють ворога, відважно тримаючи оборону країни від російських окупаційних військ. Героїчно захищають рідну землю, бо хочуть якнайскоріше повернутися додому, до рідних людей.


Розкажи більше про своїх побратимів.


Основою кулеметного взводу окремого підрозділу 72-гої ОМБр стали члени Добровольчого формування Івано-Франківської територіальної громади №3. Тридцять п‘ять людей організовано зі мною мобілізувалися до бригади. Одиниці з них мали бойовий досвід — потрібно було швидко адаптовуватись під нові реалії.

Сьогодні ж наш взвод постійно вчиться, удосконалюється. Ми відпрацьовуємо способи ведення вогню по різних цілях та відстанях, щоб у бою досягати найкращих результатів — завдавати максимальних втрат ворогу та якнайскоріше прогнати його з нашої землі.

Я впевнений у своїх хлопцях на сто відсотків. Вони отримали бойовий досвід та вміло його використовують. Зокрема, навчилися корегувати артилерію, аналізувати весь бій. Побратими вже розуміють, хто противник, що він може, розрізняють, коли ворог перевіряє нас, а коли дійсно йде у штурм. 

Ми одна команда. Для мене, як командира, зберегти їхнє життя важливіше будь-яких виконаних цілей, захоплених позицій чи відбитих територій.


Від початку повномасштабної війни твій взвод виконував задачі у різних напрямках. Розкажи про декілька з них.


Один з напрямків — Вуглегірська теплова електростанція. Зранку заїхали в зону відповідальності, а вже ввечері прийняли перший стрілковий бій, прорив, який вдалось вдало відбити. Насправді ніхто не міг й подумати, що ми настільки будемо близько з ворогом — дистанція сягала всього-на-всього 50 метрів.

Ще один напрямок — селища у Бахмутському районі Донецької області Кодема та Зайцеве. Там ми «гарно» всипали російським окупантам. І третій, один із найскладніших, — бої у напрямку Мар'їнки, який потребує більше артилерії, розвідувальних комплексів.


А який бій був найважчим?


Один з найважчих боїв відбувся у Зайцеве. Тоді — вісім годин безперервно потрібно було контролювати артилерійську підтримку та відпрацьовувати по наданих координатах, щоб противник не прорвав лінію оборони.

У результаті бій успішно завершили — противник зазнав втрат.


Ти — учасник ООС/АТО. Як взагалі змінився характер війни у 2022 році, якщо порівнювати з 2014?


Характер різноманітний — залежно від напрямку відрізняється. Був напрямок, коли не було сильних артилерійських ударів, а були здебільшого стрілецькі бої, працювали танки, БМП.

Тим часом на другому напрямку були здебільшого артобстріли, а на третьому — ще зовсім інша ситуація. На це потрібно зважати й щоразу використовувати нову тактику бою.


У соціумі побутує думка, що російська армія не вміє воювати. Так, ми переконались, що їхній метод ведення війни абсолютно дикий: вони руйнують цивільні інфраструктури та вбивають мирних громадян.

З досвіду, чи справді російська орда зовсім не вміє воювати чи все-таки не варто недооцінювати ворога?


Якби російська армія не вміла воювати, вони б були дуже далеко від нашого кордону. Вони вміють воювати професійно. Вони добре підготовлені, тому нам потрібно бути обережними та обачними.

Те, що пишуть не завжди правда. Недооцінювати ворога — означає програти війну.


Що на війні мотивує, щоб не перегоріти?


Мій колектив, книга про «Чорних Запорожців», яку я зараз читаю, хоча часу на це практично немає, та смачна їжа.

Інколи передивляюсь в галереї телефону старі фотографії та відео — вони мене бадьорять. Згадую про дочку, і мрію якнайшвидше приїхати додому, щоб обійняти її.

Війна виснажує, фізично та, що найгірше, морально. Бувають моменти абсолютного розчарування, зневіри. Тоді важливо перетерпіти: стиснути волю в кулак та продовжувати боротьбу, мотивувати себе та колектив до боротьби. Ми мусимо вигнати окупанта.

Розумієш, я відчуваю себе на своєму місці. Адже роблю ту роботу, яку вмію та люблю. Наша країна зараз потребує захисту, відбиття російської агресії. Маючи попередній бойовий досвід, я ніколи б не всидів вдома. Зі мною воюють представники різних професій, але всі ми тепер військовослужбовці, які прагнуть миру на рідній землі та перемоги.


Для підтримки України та наближення перемоги вкрай важливий тил, який забезпечує, зокрема, матеріальні потреби фронту. 

Поки Збройні сили України «денацифікують» окупантів, а резерв готується до другої фази, цивільним рекомендують відновлюватись та продовжувати жити звичним життям там, де це можливо.

Навчатись, ходити на роботу, виховувати дітей, займатись хатніми справами, гуляти, волонтерити та жертвувати (за можливості) кошти на українську армію, яка воює, щоб українці могли дозволити собі продовжувати жити.


Чи відчуваєте з побратимами підтримку тилу?


Відчуваємо дуже. Цю підтримку дали зрозуміти люди, які щоденно нам пишуть, цікавляться, як ми та питають, що нам потрібно, а згодом привозять необхідні речі, інколи прямо на передову. Люди з цілої країни, а подекуди й з-за кордону допомагають. 

Найсильніше, мабуть, відчули силу підтримки й допомоги від волонтерів, яких ми давно охрестили «ангеликами» у перші дні повномасштабного російського нападу, коли складно було купити необхідну амуніцію, техніку та засоби зв‘язку. Купити, а не знайти. І навіть тоді кожне наше прохання виконували. Швидко та якісно, без зайвих запитань та уточнень.

Ось так з початку нашої служби ми відчули, що — не одні. Нашому підрозділу допомагають амуніцією, продуктами, засобами гігієни, медикаментами. Це колосальна підтримка — ми вдячні за неї. 

Волонтери — добрі друзі військових, без них як без рук. Разом до перемоги.


Що зробиш першим після нашої перемоги?


З донькою поїду на відпочинок. Та й загалом проводитимемо разом якнайбільше часу — сильно вже засумував за нею. Хочу уже чимшвидше розповісти їй про перемогу України.


Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?

Війна: що варто знати про мобілізацію чоловіків та жінок

Єдине, що нас «єднає» з ворогом. Чому мова на часі?


16.09.2022 Тетяна Дармограй 15642 2
Коментарі (2)

21.08.2026
Вікторія Косович

Аби перевірити, як на Івано-Франківщині виявляють порушників, що здійснюють проїзд територіями природно-заповідного фонду, та наскільки масштабною є проблема джипінгу в Карпатах, Фіртка вирушила у рейд на один день з двома групами Державної екологічної інспекції Карпатського округу.

428
17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

1425
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

1509
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

1321
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

3462
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

2263

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

960

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

1278

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

1355

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2658
18.08.2026

Тривалий стрес впливає не лише на емоційний стан, а й на харчову поведінку та роботу травної системи. У цей період може посилюватися тяга до солодкого, зникати апетит, а після їжі — виникати спазми чи відчуття важкості.  

546
16.08.2026

Цукор — один із найбільш суперечливих інгредієнтів у нашому харчуванні. Його звинувачують у розвитку ожиріння, діабету, “залежності” та навіть депресії. Але чи справді потрібно повністю уникати цукру? Або ж питання лише у його кількості?  

6254
12.08.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

6251
18.08.2026

У суботу, 12 вересня, напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, відбудеться проща спільноти «Матері в молитві» ІФА до Гошева.

679
14.08.2026

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав 13 серпня вдруге відвідав Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню. Він поспілкувався з медиками, відвідав маленьких пацієнтів та Центр ментального здоров’я при лікарні.  

895
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1700
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1915
15.08.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

16628
21.08.2026

Говорити про організацію голосування на тлі російських ракетних та дронових атак нереалістично, вважає оглядач Bloomberg Марк Чемпіон. Заклик колишнього міністра оборони Михайла Федорова до проведення президентських виборів в Україні він називає безрозсудним і неправильним. 

162
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

975
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1637
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1890