«Учитывая то, что на Ваш адрес в последнее время поступает очень много критики, хочу узнать Ваше мнение относительно оскорбительных граффити, которые начали рисовать в городах Украины. Как Вы к этому относитесь? Правда ли то, что о Вас пишут?», - спитали у нього журналісти "Галицького кореспондента".
І ось на цього листа, на наш надзвичайний подив, надійшла офіційна відповідь: "Ваше электронное отправление не содержит сути предложения, заявления и жалобы, а также запроса информации, поэтому дать ответ по существу его содержания или представить информацию о деятельности государственного органа или органа местного самоуправления не представляется возможным".
Зрозуміло, що змістовнішої відповіді, очікувати було важко. Ми взагалі не очікували жодної відповіді на провокативний запит нашого журналіста. Тому найбільше здивувало те, що в Адміністрації президента РФ на нього все-таки звернули увагу і відреагували сухою бюрократичною відпискою.
При цьому у нас закралася підозра, що у тамтешніх «писарів» або начисто відсутнє почуття гумору, або вони вже просто звикли на будь-які критичні стріли, зауваження і запитання у бік їхнього головного небожителя відповідати у подібному дусі, по суті – дусі кафківського «Замку».
Нібито вас не проігнорували, вас почули, вам відповіли, але при цьому не сказали нічого. І ви з чим були, з тим і залишилися. У нашому випадку, тішить принаймні те, що в АП РФ тепер знають про те зневажливе ставлення українців і, зокрема іванофранківців, до Путіна, яке вони висловлюють своїми непоодинокими графіті.
І, можливо, в їхніх головах це породить певні роздуми, а в серцях посіє певні сумніви щодо правильності вибраного їхнім президентом, а значить і ними, неоімперського шляху.
