Правий Сектор у Івано-Франківську вже обвіяний різними чутками, що ніби там дуже молоді, часом зовсім малі хлопці, котрі відзначаються хамським поводженням та часом неадекватною поведінкою. Насправді це зовсім не так. Це організовані загони, котрі в разі в разі потреби готові покласти життя за майбутнє України.
Краще зрозуміти напрямки діяльності Сектору в нашому місті допоміг один з його учасників – Василь Абрамів – член організації ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери. За його словами, Правий Сектор (далі ПС) утворився тоді, коли націоналісти побачили, що волю народу зливають, а їхнє бажання щось змінити – перетворюють на дискотеку. Таким чином, першим гаслом ПС стало «Дискотеці – ні, революції - так». Саме тоді, коли після розгону у Києві, 30 листопада, мирних студентів, коли йшлося вже не про підписання асоціації з ЄС, а коли вже була чітко національна революція, завданням якої було повалення злочинної влади. В цей час й було проголошено правих авангардом української революції.
В Франківську ПС утворився тоді, коли студентський Майдан оголосив про своє згортання й переїзд в столицю. Тоді всю територію Вічевого майдану було проголошено Правим Сектором. «Я сам це проголошував, звертаючи увагу на те, що ми не є слугами опозиції й не будемо постійно її захищати. Вся воля вилилася 2 грудня, коли був мітинг біля ОДА й всі кричали «Чуднов виходь!», а він собі спокійно пив каву в своєму кабінеті. Тоді ми побачили неспроможність опозиції впливати на цих бандитів, маючи за собою народ. Тоді було вирішено перевірити, як себе почуває влада тут, в адміністрації. Хлопці просто погрітися вирішили, за що були названі провокаторами» - розповідає Василь.
В місцевий ПС входять дві організації: ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери та УНА-УНСО. Окрім того, є й значна кількість добровольців. Будь-хто може приєднатися до лав націоналістів, якщо він відчуває, що сам є власником своєї долі, коли бачить несправедливість в країні й не може просто стояти осторонь. Це хлопці, які дивлячись на історії своїх попередників, як їхні діди виборювали свободу, розуміють, що нічого не буде подаровано й настав час своїми руками здобувати свободу.
З Штабом національного спротиву у хлопців-націоналістів стосунки нормальні. Вони співпрацюють заради спільної мети. Як і з опозицією, допоки її представники діють в інтересах народу. «Ми завжди з народом, а з владою лише доти, поки вона діє в інтересах народу» - таким є головне гасло поводження з владою у авангарду революції.
Зараз Правий Сектор, в основному, займається поширенням у маси своїх ідей та поглядів, за допомогою листівок та плакатів, проводиться структуризація хлопців та їхній вишкіл. Всі учасники ПС поділені на загони, й на чолі кожного загону є керівник, який відповідає за своїх хлопців. Звісно, як і у всіх організаціях, є така людина у ПС, яку слухають всі. Яка є фактично головнокомандувачем всіх загонів. Проте, задля безпеки й уникнення переслідувань, ім’я цієї людини залишиться таємницею. Також кожного ПС організовує відправку речей та людей на Київ.
Хлопці слухають лекції, а також тренуються: відбуваються тренування з боксу, рукопашного бою, а також спеціальні навчання на вулиці - «стінка на стінку». Кожного дня ведеться чергування в наметі, який при нападі буде відбиватися першим. За словами Василя Абраміва, хлопці дуже відповідально ставляться до своїх обов’язків. Вони відчувають, що все зараз залежить від них. Тому завжди частина місцевого Сектору перебуває в столиці. Відбуваються постійні заміни, тобто ті, що в Києві їдуть виїжджають додому, а з Івано-Франківська виїжджає загін на Київ. Адже всіх хлопці розуміють, що саме там серце революції. Якщо в Києві Правий Сектор піде в наступ, у зв’язку з невизнанням законів про амністію, то його аналог в Івано-Франківську діятиме за планом, який прийде зі столиці.
Про те, як їм ведеться в Правому Секторі розповів один з хлопців: «Живеться добре. Оскільки є взаємоповага в усіх членів ПС, в тому числі й від старшин. В наших загонах немає дідівщини. Не наказують, а просять виконати якесь завдання. У нас є відповідальний за чистоту, за їжу – є відповідальні за кожну річ, яка має виконуватися. Харчування чудове. На дверях є розпис сніданку, обіду й вечері. Ми тут всі знаходимося в безпеці й чистоті. У нас все добре».
Годують революціонерів небайдужі люди й частково кухня, яка знаходиться в ОДА. Але з останньою часом бувають проблеми через, як пояснюють дівчата з кухні «поведінку хлопців». Виходячи з зали засідань, де й розмістився штаб Правого сектору, можна помітити кілька ящиків кабачкової ікри. В. Абрамів пожартував, що в Києві спецпризначенців закидались консервованим горошком, а в нас кидатимуть ікрою.
Утримуються революціонери коштами добрих людей, котрі підтримують революцію, але не мають настільки бойового духу. Тому роблять грошові пожертви й саме на ці кошти хлопці харчуються й закуповують потрібну амуніцію. Також люди приносять теплі речі та взуття. Вже незабаром з’явиться форма для хлопців та спеціальне взуття. Але для повноцінного спорядження загонів ще потрібна підтримка громади. Для цього в соціальних мережах існують сторінки Правого Сектору, й коли є якісь проблеми, то це просто описують в мережі й завжди знаходяться ті, хто приходить на допомогу. Ще одним варіантом пожертви є скринька біля намету ПС перед Білим домом.
Завдання, яке ставить перед собою ПС – це розбудити українців й повести їх на революцію. Самі ж націоналісти стануть передовим загоном, будуть брати на себе «весь вогонь». А решту повинні йти за ними. Головним завданням Правого Сектору сьогодні Василь Абрамів вважає не допустити такого розвитку подій, як це було в 2004, в часи Помаранчевого Майдану. Коли люди винесли лідерів на своїх плечах на трон, а вони їх просто зрадили. Народ сильно розчарувався і тому зараз допустити щось подібне, це фактично поставити хрест на вільній та незалежній Україні. Адже невідомо коли люди ще раз так зберуться й чи зберуться взагалі.
Насправді Майдан мав би вже розійтися, якби не події 19 січня. Тобто Правий Сектор запустив революцію з новою силою й зовсім іншими прагненнями та методами. Й він вимагатиме від опозиції нових облич у владі. Щоб всі ті, хто брали участь в Майдані 2004 – всі ті хто заплямував себе зрадою свого народу - не брали участі в подальшому формуванні української влади.
На запитання, чи немає бажання йти в політику після закінчення національно-визвольних змагань 2004 року, В. Абрамів відповів, що не чув про такі настрої серед хлопців, адже ПС є над політичною організацією. «Влада псує людей. Я переймаюся значно більше тим, щоб не було заплямовано честь моїх попередників. Я розумію, як вони боролися за наше майбутнє й готовий з ще більшою наснагою продовжити їхню справу. Щоб наступні покоління не сказали, що тут жили зовсім не українці, а якісь раби. Українці – це козацька кров. Завжди гордість, відвага, мужність». Тобто всі організації планують залишитися при своїй діяльності й продовжити боротьбу за українську Україну, а не за можливість панувати над власним народом.
В Правому Секторі переважно молоді хлопці, адже саме за ними революція. «Юнацтво доводить, що не вмерла мужність. Вони йдуть в перед, й тоді вже їхні батьки йдуть вперед.
Адже коли діти воюють, батьки не можуть залишатися осторонь. Не зважаючи на певну «совковість», яка ще залишилася в старшого покоління. Не усвідомлення того, що ти є влада, ти є український народ».
Щодо завершення революції, то є лише одне однозначне твердження: «Перемога за нами». На думку В.Абрамова, в Івано-Франківську це все закінчиться дуже мирно. Значно більше турбує, що станеться з бізнесом та об’єктами, які належали провладним людям. Чи переходитимуть вони в користування громади міста? Він сподівається, що люди, які прийдуть до влади самі зрозуміють необхідність подібних дій й ПС не потрібно буде переконувати їх в цьому.
Українська земля витримала чимало революцій. Від Богдана Хмельницького й до Степана Бандери наш народ гуртувався для досягнення спільної мети: здобуття свободи, самостійності та права називатися українцями. Й ніхто не міг подумати, що в 21 столітті, виборовши незалежну державу, наші землі будуть знову охоплені полум’ям революції. Й що замість козаків та вояків УПА, на захист наших інтересів стануть їх достойні нащадки – представники Правого Сектору - сучасні лицарі в балаклавах. Адже це молоді хлопці, які готові боротися до кінця за «українську Україну». Їм немає куди відступати й у них достатньо мужності та відваги, щоб знову здобути перемогу.
Костирко Христя, Стик