Ой лишенько-о-о! Фабрики неорані, заводи недоєні! Українці полюбляють поплакати. Московський сегмент Інтернету проливається жовчем, український – слізьми. Наскільки б життєствердну, бадьору, оптимістичну статтю я не написав, коментарі до неї будуть мінорні. Загалом, це нормально – українці завжди були сентиментальні.
Іноземні амбасадори, які зустрічалися з Богданом Хмельницьким, зауважували, що той часто розчулювався й пускав сльозу. Це жодним чином не заважало йому винищувати ворожі армії, зрадливі міста й випасати вовків – Україна тоді була населена не вівцями, як нині (о! Я теж бідкаюся цілком по-українські), а вовками. Або той самий Мазепа – чудовий адміністратор, інтриган, успішний полководець у протитурецьких війнах, талановитий дипломат, масштабний державний діяч, улюбленець жінок, залишив цікавий пісенний доробок, з якого найбільш відома "Чаєчка" за те, як зварили в казані її чаєняток. Я завжди плачу, коли слухаю. Гадаю, й він плакав, коли писав.
Втім, не варто занадто всерйоз сприймати всі ці ридання за долею Неньки. Україна, попри всі плями на сонці, нині одна з найкращих, найкомфортніших й найбільш перспективних країн.
Не тільки в порівнянні з Московією та Білоруссю, але й між європейських держав, Україна передує за рівнем свободи. Повно вільного вай-фаю без необхідності полишати особисті дані, сім-картки у вільному продажі без паспортів, можливість носіння складаних ножів (у Британії за це – в'язниця), безпроблемне придбання будь-якої напівавтоматичної нарізної зброї, в т.ч. армійських моделей, не заборонені глушники. Все ще занадто дорого й марудно здобувати легальну короткоствольну зброю, проте, виглядає так, що незабаром ситуація спроститься.
Значно вільніше, ніж європейці, ми почуваємося на автошляхах. Ми не придушені диктатурою політкоректності. Ми все ще маємо можливість уникати сплати багатьох антиукраїнських податків, ми користуємося піратським софтом, відкупаємося від суддів (по неполітичних справах) тощо.
В Московії своїх патріотів ув'язнюють, як у Німеччині – німецьких (саме по факту надмірного патріотизму). У нас їх обирають до Верховної Ради.
Ті три десятки молодих політв'язнів, які все ж таки наявні в Україні, ув'язнені не за слова, як це часто буває в Московії та Європі, але за реальну боротьбу – за підпали, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень. Проте, за останні три роки українська спільнота проявила більше солідарності (в т.ч. і в грошовому вимірі) зі своїми героями, ніж за попередні тридцять. Я впевнений, що після зміни режиму, яка станеться незабаром, усі наші брати роздаватимуть автографи на волі.
Те, що Україна лишилася українською після страшних випробувань ХХ ст. свідчить за те, що українське – це устійливий тренд для цієї території. Якщо Каганович не видав, то й Табачник не з'їсть.
Оптимізм значно підвищується, лишень варто розглянути ситуацію не в перспективі останніх трьох років, але років хоча б п'ятдесяти. За цей час відсоток українського населення в містах невпинно зростає, так само, як і частка українців серед начальства.
Справді, нині ми насолоджуємося антиукраїнським телебаченням, проте, мовна ситуація в Києві незрівнянно краща, ніж на початку дев'яностих. Ми нічого не робимо для українізації, але частка україномовних зростає навіть серед вищого державного керівництва, де дуже мало українців, але, окрім Азарова, всі непогано українською вимовляють кореневу "ять", особливо коли бувають у Швейцарії.
Що б там не казали за умови ведення бізнесу в Україні, кожна хоч трохи енергійна людина не буде бідувати. Тільки не треба розмовляти з бізнесменами, серед них українцями є навіть вірмени (плачуть!), ви краще подивіться, на чому вони їздять і куди.
Основна проблема української економіки – дефіцит варягів і надлишок євреїв. Втім, Ізраїлю подібна проблема не шкодить. Отже, не є фатальною і для нас.
Прийнято лаяти українських політиків. І справді, їм усим не вистачає смерті. Смерть ушляхетнювала середньовічних ющенків. Вчасно спалена Юля – чим не Жанна? Жанна-прем'єр, вірогідно, спонукала б інфляцію погірше за юлину. Янукович мав би загинути у тридцять років на чолі гусарського ескадрону, і ми б писали за нього вірші, а не пасквілі. А ми з вами, чи не дарма живемо останні двадцять років?
Не зчути шепоту останнього наказу,
продовжити вогонь до смерті чи до сказу... піду з'їм сгущонки.
Але погляньте – у "суспільстві спектаклю" в добу видовищ, наші політики у здобутті глядацької цікавості успішно конкурують із зірками шоу-бізнесу. А чого ви ЩЕ хочете від політиків? Збільшення громадських статків – це функція не політиків, а громадськості.
Так, нині при владі антинародний режим. Проте, є чудовою здатність українців вважати кожний режим антинародним. Саме це і дає надію!
Саме цей антинародний режим впровадив справді гарний кримінально-процесуальний кодекс, чим змусив себе продовжити реформування всієї правоохоронної системи (жодні демократи на це не спромоглися). Саме цей режим найближче посунув нас до євроінтеграції. І вперше здійснив реальні кроки "геть від Москви" у питанні енергозалежності.
Ми плачемо за втраченими перспективами членства в НАТО, нам здається, що рухатися в Європу можна було б і швидше. Але, свого часу Москва здавалася меншим злом у порівнянні з Варшавою, подібно до того, як нині Євросоюз здається меншим злом у порівнянні з Москвою.
"Не очікуйте забагато від кінця світу", можливо, НАТО й не таке вже шкідливе, як розповідають серби, москалі та інші афганці, проте чи так багато в ньому користі? Нам довго пропагували Світову Організацію Торгівлі. Заради вступу до неї ми відмовилися від українського економічного чуда (піратської продукції) й тепер це чудо називається китайським. СОТ мала переповнити наш ринок дешевими споживчими товарами і харчами. Чи ви помітили, щоб щось подешевшало? Можливо, експортерам металопрокату стало краще. Але їм і до того було непогано.
Боюся, що НАТО – така сама розводка. Не дадуть буржуїни нам "ящика варення та бочки печення" за воєнну таємницю, як не дали нічого за ядерне роззброєння. Те саме ядерне роззброєння довело нам, що не варто квапитися. Угоди по Севастополю навіть Януковича привчили не поспішати.
Всі українці, і кожен з нас зокрема, справді стикаються з тими чи іншими труднощами. І кожному з нас варто пам'ятати, що геній відрізняється від нас лише тим, що підбирає камінь спотикання й ставить його наріжним. Найдратівливіше – найцінніше. Заважають москалі? Їх можна продати. Бісить Уряд? Він дарує нам шанс на повстання. Бракує грошей? Іноді це правило таки не працює.
Ми змушені творити Україну з того самого, з чого Г-дь сотворив людину. Чи у вас є інший матеріал?
Перед нами велике майбутнє!
Я все сказав, тепер можете поплакати. Я з задоволенням приєднаюся, сам такий.
Дмитро Корчинський,
