
Здраствуй, а може прощавай.
Усі ми молилися, переживали за тебе. Та так і не дочекалися тебе з війни… Мені дуже жаль. Особливо боляче дивитися на твою сім’ю, яка зараз просто не може повірити в це і впала в депресію, і ніхто не може їх розрадити.
У мене одне питання: «Навіщо ти з ними так вчинив? За що їм дав такі страждання?». Так, я знаю, що ти не винен, а винен ворог, який тебе вбив. Знаю, ти все цього не прочитаєш, та я все одно пишу. Ти вже можеш звідти дивитися на нас, на свій дім, на свою сім’ю. Там тобі вже нічого не загрожує… Вже тебе не повернути… Тож дякуємо, що ти так славно боровся за Україну, мабуть, якби не ти, то могли б загинути мої рідні або близькі. І зараз уся Україна на колінах прощається з тобою і бажає тобі Царство Небесне. Будь хоч там щасливий. А ми будемо продовжувати молитися, щоб ти був ближче до Бога, ближче до радості, до святості…
Дякую тобі, мій хоробрий воїне!
Прощавай…
Наталія Мандюк,
учениця школи професійної журналістики