По довгій, камянистій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою. Йшла вона собі йшла, втомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними - оазис!
Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочинок.
- Що це таке? - запитав мандрівник у вартового.
- Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш ввійти і відпочити по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але з мною собака.
- Шкодую, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.
І мандрівник пішов далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
- Я хочу пити - попросив мандрівник.
- Заходи, у дворі є колодязь.
- А мій собака?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти? - Можу почастувати тебе вечерею.
- А собаці?
- Знайдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
