Військовий комісар Олександр Сусанін урочисто вручив Олегові Климишину медаль “Захиснику Вітчизни”, якою він нагороджений відповідно до Указу Президента. У жовтні 2014 лікарі не давали жодних гарантій, але Божа воля, вмілі руки медиків, молитви і сила духу Олега зробили диво: про надтяжке поранення нині нагадує хіба що ціпок, але і його Олег Климишин обіцяє скоро викинути.
23 жовтня під час одного з мінометних обстрілів Климишин був тяжко поранений у голову. У Волновасі йому надали першу допомогу, потім перевезли у Маріуполь. А вже звідти гелікоптером у Дніпропетровськ. У Климишина діагностували сліпе тяжке поранення головного мозку, три осколки міни застряли в корі головного мозку. Осколком зачепило ділянку мозку, котра відповідала за моторику, череп був розтощений на ділянці розміром 14 см на 17 см. У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова Олегові Климишину провели надскладні операції, там він перебував півтора місяці, два тижні з яких — у реанімації. Потім був військовий госпіталь у Львові, тривала реабілітація. Майже рік лікарі виводили Олега з критичного стану, адже в нього була паралізована ліва частина тіла, пише Фіртка із посиланням на Вісті Калущини.
Олег Климишин вважає, що заслуга в державній нагороді є не лише його, але і його побратимів і всіх людей, які врятували його життя. Його ангелом-охоронцем, без перебільшення, стала керівник волонтерської медичної служби у секторі “М” Оксана Корчинська. Саме вона його знайшла, вивезла із зони бою у стані, коли не було явних ознак життя (пульс, серце і дихання не прослуховувалися), тільки під рукою знайшла тепле місце. Оксана Корчинська винесла з поля бою, надала першу допомогу, доставила гелікоптером у лікарню імені Мечнікова. Як потім зізналася Оксана Корчинська у розмові: “Я везла живий труп”.
Вся громада допомагала збирати кошти на лікування і Олега Климишина, і Володимира Даниліва. Особливо активними були освітяни, у школах проводилися благодійні акції, ярмарки.
Як кажуть лікарі, він одужував 7-мильними кроками. Звісно, що і його заслуга є в цьому: Олег зумів мобілізувати силу духу і силу волі. Ми спілкуємося з Олегом на всі теми. Дратує Олега бюрократія, невизначеність, відсутність порядку. Як важкопоранений учасник бойових дій він має право на забезпечення житлом, адже умови проживання у селі, де він мешкає тепер, це не ті, в яких може проживати воєнний інвалід І групи. Тим паче, що в інших областях України питання надання житла вирішується швидко і чітко, без безконечних ходінь по чиновницьких кабінетах. Як мені відомо, на придбання житла для таких людей як Олег закладені кошти і бюджеті Міноборони”.
