Літературні премії є важливим елементом культурного процесу, однак не повинні ставати точкою завершення творчого шляху.
В інтерв'ю журналістці Фіртки письменник та лауреат Шевченківської премії Тарас Прохасько розповів, чи слугують нагороди мотивацією для митців.
За його словами, будь-яка премія у світі — це передусім визнання. Водночас кожна наступна нагорода є своєрідним «потраплянням у вже відчинені двері», коли ім’я автора вже відоме професійному середовищу та читачам.
Прохасько наголошує, що український контекст має свою специфіку. Зокрема, Шевченківська премія є державною нагородою і фактично частиною урядової інституції. У світі ж така модель не є типовою. Для прикладу, французька Prix Goncourt є незалежною, так само як і Academy Awards (Оскар) у сфері кіно чи Booker Prize у літературі — вони не є державними відзнаками.
«У нормальному функціонуванні літературних премій кожна наступна відзнака стає поштовхом до подальшої роботи. У літературі безглуздо зупинятися в момент, коли тебе раптом відкрили й почали читати. Навіть така премія, як Nobel Prize in Literature, радше означає початок нового етапу.
Пригадую, коли премію здобула польська письменниця Ольга Токарчук, її книжки розкуповували миттєво — навіть у нас. Сподіваюся, що коли український автор стане нобелівським лауреатом, станеться так само.
Тому премії — важлива частина книжкового ринку. Вони потрібні продавцям і покупцям. Це — свідоме чи підсвідоме привертання уваги. У когось виникає бажання просто купити книжку "нового лауреата Букера"», — каже письменник.
Більше читайте у матеріалі: «Література — це психотерапія навиворіт»: Тарас Прохасько про нову книгу, сучасне мистецтво та мрію жити у лісі.