Право на смерть: що каже закон, етика й практика

Як відомо, людське життя – найвища цінність.  У Конституції України мовиться, що людина має багато прав, але право на життя – одне з головних. Й тоді виникає питання, якщо є право на життя, то чи повинне бути в людини право й на смерть?

Довідково: евтаназія (грецькою «хороша смерть») – припинення життя людини, яка має невиліковне захворювання й відчуває сильний біль та страждання. Будь-яка форма евтаназії в Україні вважається вбивством й карається Законом.

Анатолій Литвиненко – юрист, аспірант та дослідник теми евтаназії. Фахівець розповів журналістці Фіртки про види евтаназії, про те, коли людина має право на смерть, про міфи довкола евтаназії та про те, чи можлива її легалізація в Україні.


Чи питання евтаназії розглядали стосовно Конституції України?


Стаття 3 Конституції України зазначає, що життя, здоров'я та безпека людини визнається найвищою соціальною цінністю в Україні. Якщо припустити, що одного дня евтаназія буде в той чи інший спосіб легалізована в Україні, то Конституції вона суперечити не буде. Легалізація евтаназії також не буде суперечити другій частині статті 22 Конституції («конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані», – ред.), оскільки сама її легалізація жодним чином не звужує й не скасовує право людини на життя. Важливо розуміти, що евтаназія є винятково добровільною. Раніше в науковій літературі вже існували пропозиції прописати «право на гідну смерть» в Конституції України, але втілити це так й не вдалось. Якщо ж брати до уваги досвід країн світу, то евтаназію легалізують в різний спосіб. Проте, реалізація цього права на практиці є вкрай складною, оскільки вимагає дозволу суду.


А як регулюється це питання в інших країнах?


Якщо, наприклад, говорити про Нідерланди, то «неформальна декриміналізація» евтаназії походить з судової практики 1970-80 років, у яких лікарі, що здійснювали смертельні ін'єкції пацієнтам, були засуджені на «символічні» строки позбавлення волі, переважно, умовно. Наприклад, у справі «Truus Postma» – на 1 тиждень. Проте, хочу відзначити, що внесення змін до Конституції – аж ніяк не панацея. У Конституцію Нідерландів жодні зміни не вносилися. Натомість зміни були внесені в статті про умисне вбивство, а опісля, у 2001 році, прийняли закон, що легалізував евтаназію.

У Німеччині, наприклад, евтаназія узагалі жодним чином не кодифікована, хоча суди можуть дозволити лише пасивну евтаназію. Для цього позивач повинен довести, що стан пацієнта вже є невідворотним, а також те, що пацієнт сам вже не в змозі висловлювати своє бажання щодо подальшого лікування, і він би не бажав продовжувати лікування, якби опинився в такому стані. Як це довести – проблема позивача.

У Колумбії законність евтаназії неодноразово підтверджена Конституційним Судом, зокрема, вперше – в 1997 році у справі C239/97. Хоча цей Суд й розробив певні критерії для «законної» евтаназії, жодного законодавства насправді не ухвалили, а на практиці опікуни пацієнта мали звертатися до суду з «позовом про захист». Це ж саме стосувалося й неповнолітніх з серйозними вродженими хворобами та вадами розвитку, що зокрема підтверджує рішення Конституційного Суду Колумбії 544/17.

У Латинській Америці, як правило, право пацієнта на евтаназію реалізується в судовому порядку. Офіційно вимоги щодо надання дозволу суду нема, однак на практиці це відбувається саме так, зокрема в одній із таких справ виносив рішення Верховний Суд Аргентини у 2015 році. В Італії окремого закону щодо пасивної евтаназії не існує: там є лише закон щодо інформованої згоди та «заповіту пацієнта» 2017 року, який фактично увібрав у себе усі принципи, напрацьовані в судовій практиці Італії, починаючи з 1920-х років. Свого часу в Україні існував законопроєкт щодо прав пацієнта. Зараз такі закони діють в Польщі та Латвії.


Які ваші думки стосовно легалізації евтаназії в Україні? Що потрібно зробити для того, щоб вона стала "законною"?


Раджу звернути увагу на Закон «Про права пацієнта» в Аргентині 2009 року, який містить положення щодо пасивної евтаназії. Аргентинська модель, на мою думку, досить непогана, аби узаконювати евтаназію в Україні, спираючись на її положення. А вони достатньо прості: пацієнт має право відмовитися від подальшого лікування, однак також має право з часом змінити свою думку. Смертельно хворі пацієнти мають право відмовлятися від життєзабезпечуючого лікування. А у випадку, якщо пацієнт сам не в змозі виразити свою волю, то це має зробити його опікун. Що робити з пацієнтами в комі й вегетативному стані – у законі не вказано. Однак, спираючись на рішення їхнього Верховного Суду за 2015 рік, принцип наступний: опікун звертається до суду з клопотанням припинити лікування, позивач має надати необхідні докази незворотного стану пацієнта та факт неможливості одужання, водночас суд може скерувати лікарську комісію зі спеціалістів для обстеження пацієнта, щоб отримати відповідні висновки. Якщо воля пацієнта ніде не задокументована, його родичі повинні дати свідчення стосовно того, чи волів би пацієнт отримувати життєзабезпечуюче лікування, якщо перебуватиме в такому стані. Моделей є доволі багато й кожна має свої особливості. У будь-якому випадку «вигадувати ровер» точно не потрібно, треба лише грамотно адаптувати одну з моделей, що існує під наші умови – й це цілком реально.

Окрім цього, вважаю, що найкращий варіант для України – легалізація пасивної евтаназії шляхом прийняття відповідного закону, а також внесення змін у ряд інших нормативно-правових актів, насамперед у Кримінальний Кодекс. Водночас цей закон повинен бути невеликого обсягу та відповідати найкращим світовим практикам. У ньому не може бути жодної самодіяльності на кшталт створення спеціальних комітетів, які б вирішували, чи дійсно стан пацієнта невідворотний і давали дозвіл на відключення від життєзабезпечуючої апаратури. У Німеччині, Італії, Австрії, Англії, більшості провінцій Канади та більшості штатів США дозвіл на це надає винятково суд – і я думаю, що це цілком логічно й правильно.


Евтаназія поділяється на види. Розтлумачте, на які саме й в чому полягає їхня суть?


Види евтаназії виникли зі світової судової практики, однак найбільш детальну класифікацію надають суди Бразилії та Колумбії. Якщо коротко, то евтаназію поділяють на активну та пасивну. Активна – введення певної речовини, переважно морфію, передозування якої спричиняє смерть. Вона заборонена в більшості країн світу, а яскравий приклад країни, де вона дозволена – Нідерланди. Пасивна евтаназія – від'єднання пацієнта від життєзабезпечуючої апаратури. Якщо ж говорити про пасивну евтаназію, то самостійно реалізувати таке право, як правило, пацієнт не може. Одним з рідкісних винятків є справа Уелбі в Італії, яку розглядали у суді Рима 2006 року. Після погіршення своєї хвороби та інсульту, художник Уелбі самотужки подав клопотання щодо відімкнення його від вентилятора. Чоловік програв справу, але вмовив одного з лікарів зробити це незалежно від рішення суду. Останній погодився й вимкнув пацієнта, звісно, під глибокою седацією, від вентилятора. Проти лікаря відкрили кримінальне провадження, однак на суді його виправдали. Проте, таких випадків мізерна кількість.


У якому випадку людина має право на смерть за допомогою евтаназії?


Право на евтаназію, як я згадував раніше, за винятком справи Уелбі й декількох подібних, самотужки пацієнт може реалізувати вкрай рідко. Якщо говорити про пасивну евтаназію, то таке право реалізується лише тоді, коли сам пацієнт вже не в змозі приймати рішення: або він в несвідомому стані (найчастіше – у вегетативному стані), або втратив дієздатність через глибоку деменцію, при якій особа вже не здатна розмовляти, належно пересуватися та виконувати елементарні речі по догляду за собою. На практиці, право на пасивну евтаназію реалізується опікунами через подання відповідного клопотання до суду, який надає чи не надає дозвіл на припинення лікування. В окремих випадках таке клопотання може подати лікарня, де перебуває пацієнт. Дуже часто між родичами пацієнта й представниками лікарень виникають спори, які вирішують у судовому порядку. Однак враховуючи те, що останнє слово стосовно проведення пасивної евтаназії однаково буде за судом, складно говорити про те, що пацієнт на ділі може сам реалізувати право на евтаназію. Окрім цього, судовий процес доволі довгий, а  такі клопотання часто не задовольняються за браком доказів. Нерідко трапляється так, що пацієнт помирає задовго до винесення судом відповідного рішення.

Якщо підсумувати приписи законодавства та практику нідерландських судів, то пацієнт дійсно має право на активну евтаназію. Вимоги наступні: мінімальний вік – 12 років за обов’язкової згоди пацієнта та батьків, дієздатність, смертельна або важка хвороба, яка суттєво впливає на якість життя пацієнта та пригнічує його гідність – хоча, звісно, це вкрай суб'єктивний критерій. Окрім того, запит на виконання евтаназії не має бути вчинений під тиском, але кримінальні процеси показують, що цього критерію дотримуються не завжди. Також пацієнт повинен чітко знати стан свого здоров'я та перспективи одужання, мінімум один лікар має підтвердити фактаж щодо стану його здоров'я. Проведення евтаназії повинне бути виконане з дотриманням критеріїв належного здійснення процедури. Халатне проведення, як і порушення одного з вищенаведених критеріїв тягне за собою кримінальну відповідальність. Суперечки між родичами пацієнтів та представниками лікарень щодо проведення евтаназії на практиці також нерідко вирішуються в судах, хоча нідерландські представники сфери охорони здоров'я визнають, що не в захваті від них.


Навколо евтаназії точаться численні дискусії та шириться безліч міфів. Розкажіть та спростуйте декілька найпопулярніших вигадок.


1. «Пацієнт має право на пасивну евтаназію». У теорії начебто має, але на практиці його буде реалізовувати опікун, а останнє слово однаково буде за судом. А все через те, що пасивна евтаназія дозволяється судами лише тоді, коли пацієнт втрачає можливість самостійно діяти та приймати рішення – здебільшого це пацієнти з важкою деменцією, у комі чи вегетативному стані. Чимало з них перебувають в такому стані через інсульти. Смертельно хворі люди з повною дієздатністю, наприклад, онкохворі в таких процесах, частіше за все, взагалі не фігурують.

2. «Евтаназія – це смертельний укол». Лише у тих випадках, де дозволена активна евтаназія, а таких країн небагато. Або ж міф про те, що евтаназія – це коли приїжджає лікар й робить смертельний укол. Зауважу, що практика «смертельних уколів» існує в небагатьох державах (наприклад, у Швейцарії чи Нідерландах), а реалізація права на евтаназію є дуже складною, що можна зрозуміти, якщо звернути увагу на ці пункти.

3. «Вимкнути апарати життєзабезпечуючого лікування можна за декілька хвилин» – це технічний міф. У судовій практиці Німеччини можна знайти чимало свідчень про те, що цей процес може тривати до кількох тижнів і під дією спеціальних седативних препаратів з чіткою алгоритмічною послідовністю.

4. «У деяких країнах світу лікарі дозволяють родичам вимкнути цю апаратуру самотужки» – це вигадка. Навіть самі лікарі цього не можуть зробити без дозволу компетентного органу (як правило, суду), не говорячи вже про родичів пацієнта. У тих же Нідерландах виконання евтаназії неуповноваженою для цього особою є умисним вбивством. 

5. «Сам пацієнт може здійснити собі смертельний укол». Ще раз зверніть увагу на пункт 4. Якщо таке відбудеться, то це може бути розцінене, як грубе порушення процедури активної евтаназії й стати підставою відкриття кримінального провадження проти лікарів, які дозволили таку дію. Щоправда, не виключаю, що поодинокі випадки цього раніше дійсно могли траплятися, але зараз контроль за евтаназією дуже сильний. Та й навряд чи комусь з персоналу лікарні сильно захочеться відбувати тюремне ув'язнення.

6. «Біоетика стверджує, що евтаназія виправдана й вбивство з милосердя не може бути злочином». Біоетика може стверджувати різне, проте Кримінальний Кодекс більшості країн світу з нею явно не погодиться. Там, де активна евтаназія дозволена, вона чітко регламентована, і за будь-який відхід від встановлених законодавством і судовою практикою норм настає кримінальна відповідальність. А твердження на кшталт «приїхав лікар – зробив укол – бабця відійшла на небо» є абсурдом.


А що каже практика? Розділімо питання практики на клінічну та судову. Розкажіть про обидві та поясніть, чи не суперечать вони одна одній?


Клінічні практики працівників лікарень охоплюються таким поняттям як біоетика – себто узагальнення норм адекватної професійної поведінки лікарів та іншого медперсоналу під час виконання своїх обов'язків. У біоетиці, як такій, безперечно, нічого страшного немає. Однак з часом, зокрема з середини 1970-х років клінічні практики стали пропонувати дещо інший підхід до смертельно хворих пацієнтів у несвідомому стані. Він полягав у тому, щоб припиняти лікування пацієнта у тих випадках, коли відсутня доцільність подальшого підтримання його життя, скажімо, коли шансів на вихід з коми в нього немає. Проте, з точки зору юриспруденції ніхто такого не підтримає. У 1970-80 роках в США й кількох країнах Європи йшли безперервні дебати з приводу легалізації евтаназії. Суди обрали проміжний варіант – евтаназія умовно легалізується в пасивному варіанті – на практиці, переважно, за клопотанням опікуна, якщо той доведе в суді неможливість одужання пацієнта та його волю не продовжувати лікування. Якщо клопотання подавала лікарня, а такі випадки траплялися в США, то доводити це все доводилося їхнім юридичним службам. Якщо в пацієнта не було опікунів, в деяких штатах США опікунство над пацієнтом брав сам суд або призначався «ad-litem-опікун» – ним міг бути товариш пацієнта чи представник соціальних служб. 

Цей варіант виявився дієвим, проте є одне «але». Прихильники біоетики вважають розв'язання питання пасивної евтаназії через суд неефективним, оскільки такі процеси тривають доволі довго. Тому нерідко ви можете побачити в Кодексі медичної етики формулювання на кшталт «Якщо лікарі вважають лікування пацієнта безперспективним через стан його здоров'я, то вони його припинять». Прикладом цього є рішення суду міста Гелдерланд у 2018 році в Нідерландах.

Клінічна практика може вступати в конфлікт з законом – справа Уелбі цьому яскравий приклад. Кодекс медичної етики Італії містив положення, аналогічні вищезгаданій конструкції. Суд, однак, був доволі категоричним, зазначивши, що жодного законодавства з приводу евтаназії правова система Італії не містила, не надавши дозволу вимкнути вентилятор. Пригадую, один з лікарів позивача стверджував, що «право померти гідно йому гарантувала Конституція та Кодекс медичної етики». Проте, суд був іншої думки, а останнє слово, як відомо, за ним.


Чи не суперечить евтаназія лікарській етиці? Зокрема, лікарі обіцяють до останнього боротись за життя хворого.


Лікарська етика буває різна. Якщо говорити про Україну, то в нас – так, суперечить, а ось в Нідерландах – не суперечить вже як п’ятдесят років. Боротися за життя до останнього – це не те, що обіцянка, це професійний обов'язок лікарів. Щоправда, тепер, на жаль, так є не всюди. На початку 1980-х років з'явилося таке поняття як «Code Null» в лікарських протоколах, що отримало широкий вжиток під назвою «Do not resuscitate» (українською «Не реанімувати»). Такий «протокол» існує в деяких штатах США, в Канаді, в Нідерландах. В Європі, здається, більше цієї «біди» немає. Для будь-якого юриста – це величезний головний біль. Механізм цього «протоколу» малозрозумілий практично для усіх, хто з цим ніколи не стикався особисто. Проте, це окрема розмова.

Тому варто розуміти, що лікарська етика усюди є дуже «різношерстною». Як бачимо зі справи Уелбі, біоетика і закон іноді конфліктують. Між іншим, існують країни, де з приводу евтаназії жодного законодавства не існує в принципі, скажімо, у Японії. Пригадую, що у 2001 році там був гучний кримінальний процес. Окремі публікації у PubMed (електронній базі даних медичних і біологічних публікацій, – ред.) наштовхують на думку, що навіть в тих державах, де евтаназія заборонена, її випадки трапляються. Однак з точки зору кримінального законодавства цих країн такі дії будуть вважатися злочином, і біоетика тут ні до чого.


А як Covid-19 може вплинути або вже вплинув на ситуацію з евтаназією?


Навряд чи хтось зараз має точні дані з цього приводу. У Німеччині нещодавно заарештували головного лікаря, який провів активну евтаназію двом пацієнтам з Covid-19 у важкому стані. Зі слідством співпрацювати чоловік відмовляється. На мою думку, в його справі нічого нового не буде, оскільки в Німеччині лікарів вже неодноразово засуджували до позбавлення волі за проведення активної евтаназії. Пасивна евтаназія там дозволена, однак її тримають під дуже жорстким контролем. Правові аспекти епідемії Covid-19 наразі є чимось дещо інопланетним для багатьох, зокрема й для юристів. Те, що буде безліч позовів і кримінальних розслідувань – однозначно. Зрештою, вони вже є. Яким буде результат процесів – складно спрогнозувати. Не виключаю, що випадки проведення евтаназії в умовах епідемії можуть приховуватися, а факти з'ясуються через роки. Тому в найближчі рік-два чекаємо дуже гучних судових процесів. 


Коментарі (7)

Тимофій Західняк 2020.12.21, 22:42

Шкода, що питання про евтаназію тут висвітлене виключно з одного боку - як "незаперечне право особи" розпоряджатися життям на власний розсуд, однак Україна наразі є християнською державою і треба говорити про евтаназію з погляду Церкви та Божих Заповідей також. Поза сумнівом, юристи завше вправно обгрунтують і зроблять еватанзію такою, що не суперчить нічому...  

А. Литвиненко 2020.12.24, 23:23
Я з Вами згоден: тема евтаназії є вкрай контраверсійною в юридичній, медичній, соціологічній та етично-релігійній площинах в багатьох країнах світу вже декілька десятиліть. Приміром, в "Декларації про Евтаназію" Ватикану 1980 року активна евтаназія категорично засуджується, натомість пасивна - схвалюється.
Володимир Матасюк 2020.12.24, 12:53

Славно! Та чи весело? Приміром,потрапила людина в халепу (нещасне кохання, життєва трагедія тощо), словом в ситуацію, коли, як кажуть, не хочеться жити і переслідують думки про смерть, котрі, як правило, з часом обов'язково минають. Аж тут нагодився "добрий доктор" з адвокатом :-) Раз,два - і ти вже не мучишся, а міг би жити і жити...

А. Литвиненко 2020.12.24, 22:59
Дякую за запитання! Так, тема невесела. Вказані Вами випадки - зокрема, щодо осіб з суїцидальними нахилами, це привід для візиту до психолога або консультації у психіатра, і аж ніяк не тема, пов'язана з евтаназією. Евтаназія (в державах, де вона узаконена), за дозволом суду, застосовується до пацієнтів у термінальних стадіях захворювань. В таких станах, пацієнт перебуває у несвідомості (вегетативний стан, кома), або цілковито втрачає цивільну дієздатність внаслідок смертельного захворювання (повна деменція), або після того, як настає смерть мозку. Підкреслюю - виключно за дозволом суду. Все серйозно.
М. Опанасюк 2020.12.31, 12:55

Евтаназія це вбивство, чи благо для страждущого. Білий халат є захистом  лікарів від належного покарання за не добросовісне виконання своїх професійних обвязків.  На сьогоднішній день дуже важко довести провину лікаря в смерті людини, особливо коли це стається в стінах лікувального закладу.  Тим більше в період пандемії ковіду. Переважна більшість випадків смерті з вини медиків проходить безкарно.  Аналізу смертей в лікувальних закладах практично ніхто не проводить. Тому  що  керівництво лікарень , як і самі лікарі не заінтерисовані у викритті випадків злочинних дій. Совість -це поняття субєктивне. І як правило в таких випадках вона не мучить. 

А. Литвиненко 2021.01.02, 21:33
Доброго вечора! В Україні евтаназія заборонена законом, і крапка. Хоча рано, чи пізно цю проблему доведеться вирішувати. Відповідно до позиції Tribunal da Justiça do Rio Grande do Sul (апеляційний суд штату Ріо Гранде ду Сул, Бразилія) у справі 2013 р., пасивна евтаназія (про активну не згадується) є природною смертю людини через розвиток термінальної стадії захворювання, настання якої не знаходить протидії шляхом засобів інтенсивної терапії. Стосовно того, чи є це для пацієнта благом - точну позицію самого пацієнта на практиці дізнатися непросто (а "заповіти пацієнта" популярністю не користуються), тому суди в країнах Заходу визначають, що б було "в інтересах пацієнта" за допомогою судмедекспертиз, афідевітів та численних показів свідків. Вказані у Вашому коментарі проблеми не стосуються тематики евтаназії, а кримінально-правової відповідальності через вчинення недбалості працівниками лікарень. Стосовно решти Вашого допису, закон захищає як права пацієнтів, так і права і ділову репутацію лікарів. І не тільки під час епідемії, а і завжди. Якщо права громадян порушено, вони мають звертатися до суду і там доводити свою правоту. Що стосується часового проміжку епідемії коронавірусу. Всі ті люди, які вважають, що їх права порушено, подають відповідні позови до судів, і тому, зараз, в країнах Західної Європи в судах розглядаються численні позови щодо ненадання медичної допомоги та недбалості працівників лікарень. Думаю, що суспільство рано чи пізно постане перед необхідністю розумного вирішення як проблеми евтаназії, так і інших складних питань.
25.03.2021

Останнім часом увесь світ охопив справжній бум реконструкцій історичних будівель. Чому так відбувається?

7840 25
14.02.2021
Тетяна Дармограй

Сьогодні, 14 лютого, традиційно відзначають День усіх закоханих. Проте, ми не шукали легких шляхів, тому подивились на це свято під іншим кутом й вирішили розповісти вам дві життєві історії людей-одинаків. На їхньому прикладі, пояснюємо, чому бути без пари – не означає бути самотнім й чому людям без стосунків непереливки в нашому, не завжди толерантному, суспільстві.

5386 2
02.02.2021

Інтерв’ю з начальником Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області генералом поліції третього рангу, доцентом кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», кандидатом юридичних наук Володимиром Голубошем на тему: "Актуальні питання впровадження на практиці кримінологічної теорії розбитих вікон".

11909 9
01.02.2021
Остап Микитюк

Ксенія Фукс — молода українська письменниця, громадська діячка, графічна дизайнерка, авторка роману «По той бік сонця. Історія однієї самотності», який отримав відзнаку літературного конкурсу «Смолоскип-2018» та увійшов у короткий список «Книга року BBC-2019», а роман в новелах «12 сезонів жінки»  – у довгий список «Книга року BBC-2020». Фіртка поспілкувалася із Ксенією про творчість, життя в Німеччині та плани на новий 2021 рік.

5674 2
29.01.2021
Соломія Когут

Перша частина "Франківського Пана" – це настільна гра на кшталт монополії, у якій використали десятки історичних, соціальних, економічних, фінансових та культурних фактів Станіславова.

6228 10
18.01.2021
Тетяна Дармограй

Відкладання справи «на завтра» й внаслідок виконання її в останній момент – ситуація, з якою стикався кожен. Нерідко після таких випадків людину мучить відчуття провини, яке дивним чином зникає після нового поставленого завдання. Про те, як вибратись із цього зачарованого кола – читайте у матеріалі.    

6906 1

Про нічний клуб - просто в серці COVID-реактора; відставки; очікування шалених фінансових стягнень і вірогідно - міжнародний скандал...

3069

Під час останнього пленарного засідання четвертої сесії Івано-Франківської обласної ради створено депутатську групу  «СТРАТЕГІЯ ПРИКАРПАТТЯ-2050». До її складу ввійшло кілька депутатів з різних фракцій. Я стала ініціатором та головою ново

2918

[оновлено!] Жаху в Україні - можна було уникнути! ІФ не став би COVID-Чорнобилем, а статистика (яку після локдауну вже неможливо приховувати) - мала б зовсім інший характер, якби... Саме про це - дана публікація.

5344

Чому цвинтарний "старшина" – регулярно отримує премію в понад півсотні тисяч?! А лікар, що рятує життя (ризикуючи своїм власним) – має лише три тисячі зарплати?!! На гарантовані надбавки лікарям (за версією трипальц-"паТРІотів") – начебто "нема грошей". Чи справді нема?

4157
15.03.2021

Великий піст у 2021 році налічує 47 днів. Відомо, що у цей проміжок часу треба дуже прискіпливо ставитись до харчового раціону...

2605
02.03.2021

За даними Держстату, в січні в Україні харчі здорожчали на 1,5%. Найбільше зросла ціна на такі базові продукти, як яйця (+15,4%), овочі (+6,5%) і соняшникову олію (+2,9%).  

3293
28.02.2021

Українська національна страва – борщ – опинилася у списку 20 найсмачніших супів у світі за версією американського видання СNN.   

3372
05.03.2021

Папа Римський Франциск прибув до Іраку з першим в історії папським візитом. Це також і перша його міжнародна поїздка з початку пандемії коронавірусу.

2775
07.02.2021

Синод Єпископів є постійно діючою установою, створеною Папою Павлом VI у 1965 році.

4491
03.02.2021

В цьому році парафіяни відзначили поважний ювілей – 150-ліття від дня освячення місцевого храму. 

4724 1
28.01.2021

Єдність з Ісусом, єдність між християнами та загальнолюдська єдність у світлі Христового заклику перебувати в Його любові були в центрі уваги проповіді, яку Папа Франциск приготував на завершення Тижня молитов за єдність християн.  

5074
12.04.2021

В архівах музею в Бретані знайшли кам'яну плиту, яку вчені вважають найдавнішою об'ємною мапою в Європі.  

56
22.03.2021

Колишній президент США Дональд Трамп незабаром планує повернутися в соцмережі - щоправда, вже з власною платформою.  

1741
11.03.2021

За прийняття закону проголосували 220 членів палати представників, проти виступили 211 парламентаріїв. Президент США Джо Байден пообіцяв підписати документ 12 березня.

3182
22.02.2021

Міністри закордонних справ України та Польщі Дмитро Кулеба та Збігнєв Рау закликали США зробити все можливе для закриття проєкту "Північний потік 2".

3420
03.02.2021

Партія "Опозиційна платформа - За життя" проведе позачерговий з'їзд через рішення про введення санкцій проти народного депутата від цієї політсили Тараса Козака.

4815