Повернення до життя

Невигадана, а підтверджена документально історія, що трапилася з колумбійським лікарем-стоматологом Глорією Поло 5 травня 1995-го року о 16.30 на території Народного університету в Боготі, столиці Колумбії. Вражена блискавкою, вона кілька днів перебувала в стані клінічної смерті, її життя підтримувала тільки спеціальна медична апаратура, а душа в цей час мандрувала дорогами вічності. Після повернення до життя Глорія Поло почала їздити з лекціями по світу й з дозволу священика розповідала про свій містичний досвід. Згодом з’явилася ця книжка — Глорія Поло «Вражена блискавкою», враження від прочитання якої й пропонуємо вашій увазі.

Спершу душа рухалась у білому тунелі, осяяному незвичайним світлом. Воно дарувало невимовні мир і щастя. За одну мить Глорія побачила й обняла заразом своїх померлих батьків і прадідів. І аж тут зрозуміла, що втішання інкарнацією виявилося просто байкою. А ще можна було пізнавати думки і відчуття цих колись знайомих із різних країн, як лише доторкнутися до них. На завершенні лету угледіла незвичайне озеро, оточене деревами незвичайної краси. Барвисті квіти випромінювали аромат, який викликав блаженство. Загалом усе навколо було сповнене ЛЮБОВ’Ю.

Мала відкриття: в житті ВІРИ вона була «на дієті», бо нечасто ходила до церкви, нудилася від довгих проповідей, аж поки знайшла таку відправу Святої Літургії, яка тривала... всього 25 хвилин. Стрімчаком кинулася у вільнодумство. Останній сумнів, та нитка, яка тримала її коло церкви, обірвалася після почутих слів з уст якогось священика: «Не існує ні диявола, ні пекла». Це утвердило її в думці, що може жити легко й бездумно без Бога — все одно, значить, прийдемо до неба. А лихий не дрімав, таємно і непомітно робив свою темну справу в душі Глорії — вона вже почала наговорювати на церкву. Дійшло до тверджень про людство як продукт еволюції і заперечення Бога-Творця всього сущого. Так вдалося збаламутити багатьох людей — була ж авторитетним професором медицини...
Глорія побачила: душа має форму людського тіла. А який жах викликали демони, страховиська, повні ненависті. Прийшло усвідомлення: гріхи належать сатані, він їх не пропонує задарма, треба за них «віддячити». Тою ціною є наше життя... Це мала б знати. За кожен гріх згодом обов’язково буде розплата.
Темні постаті оточили зусібіч, щоб узяти її з собою. Переляк сповнив душу. Бо здійснився трюк диявола, ніби  його зовсім нема. Душа тряслася й опиралася, намагалася знову ввійти в своє тіло. Але воно не прийняло її. Тоді душа невідомим чином пройшла крізь стіну і кинулася навтьоки, але... «стрибнула у ніщо», опинившись у тунелі. Світло пробивалося зверху, мов крізь бджолині стільники. Навколо було повно людей, які кричали й скреготали зубами. і хоч намагалася вибратися назовні, але душу Глорії нестримно тягнуло вниз, аж поки не настала непроглядна темрява, котра спричиняє страшні болі, породжує жах і ганьбу, тоне в такому смороді, що забиває дух. Несподівано розкрилася земля, мов уста, щоб стати «потворною пащею, як гортань без дна», суцільна прірва, де «не було Божої любові, не було й краплі надії», тому відчувала — таке падіння призведе душу до стану пропащої. «Та нараз відчула, як архангел Михаїл міцно вхопив мене за ноги». Усі потвори накинулися на нещасну, аби знищити «отой маленький промінчик надії, що ще жеврів у мені. Ви навіть не уявляєте, наскільки огидно відчувати, як тебе їсть всяка нечисть... Я бачила живу темряву — це є ненависть... Дуже пекуча, всепоглинаюча... І висмоктує до тла... Усе довкола тонуло у шаленому плачі й стогоні... Тут було дуже багато молоді, особливо неповнолітньої. Усі вони билися у нестерпних муках... Це були душі самогубців, що позбавили себе життя у хвилі розпачу. А тепер тонули в цій біді, борсалися у фекаліях, терпіли катування, оточені демонами, що їх мучили. Усе заполонив скрегіт зубів, гірке квиління, крики від нестерпного болю. Коли людина чинить самогубство, вона втрачає Божу опіку, тому демони мають до неї прямий доступ».

Побачила Глорія і багато молодих людей, які плакали, перебуваючи у чистилищі, але були захищені від демонів. Вони потребують, щоб сім’ї на землі змінилися, виконуючи діла любові, щоб відвідували хворих. «Дуже вагомою є пожертва на Службу Божу за померлих, у якій потрібно брати участь... Душі, що в чистилищі, вже не можуть для себе зробити нічого, зовсім нічого. Але Бог може чинити безмірні ласки за жертви на Св. Літургії. Тому ми мали б допомагати померлим у такий спосіб».

...Душа Глорії вгледіла зверху бліде світло, в якому перебували її померлі тато і мама. Плачучи над нею, зарадити не могли, а змушені були переносити біль і терпіння доньки, котра кричала щосили, аби її забрали звідти. «Та ось, уже навіть на ніщо не сподіваючись, я почула дуже лагідний, приємний, спокійний, милий і солодкий, ну просто небесний голос! Моя душа аж затремтіла від зворушення, вона наповнилася глибоким миром і незбагненним відчуттям любові. Усі ці темні постаті, гидка нечисть — усе, що було біля мене, поспішно і перелякано втекло, бо не могло противитися цій любові, не могло відчувати цей мир. Аж тут приємний голос промовляє до мене: «Ну добре, якщо ти справді католичка, то чи можеш мені назвати десять Божих Заповідей?». Ви можете собі уявити, як мені стало страшно, незручно. Я заледве знала, що є десять Заповідей».

Вона згадала дві заповіді (поєднавши в одній). І коли хотіла потвердити свою любов до Господа та ближніх, то відчула по-справжньому удар блискавки. «Ні! Ти створила собі свого Господа Бога, застосовувала Його так, як тобі підходило. Давала Господу Богу місце в тих хвилях життя, коли перебувала в найбільшій нужді. Він був, так би мовити, запасним для тебе!». І після цих слів правди вона змушена була визнати: так, молилася, мов до банкомата, кидаючи вервицю взамін на гроші і становище, все глибше поринаючи в зарозумілість, — не було вже місця ні для Бога, ні для бодай найменшого прояву Лобові. Постали перед нею всі прояви власної фальші, помилок і бруду. Щодо ближніх, то кожного піддавала завжди лише нищівній критиці. Прийшло розуміння егоїзму, особливо у ставленні до власних дітей. Чим більше дивилася на людський біль, тим виразніше бачила своє закам’яніле серце. Часто віддавала людям одяг, продукти та інші речі, але кожен подарунок зумовлювала певною угодою чи вимогою, прагнула визнання за благодіяння, поставити оточення у залежність до себе. Як присуд, почула на цьому екзамені: «Єдиним Богом, якого ти шанувала, були гроші! Цей ідол тебе згубив».

Виявився ще один великий гріх: легковажні клятви Господнім іменем. Наші слова і вчинки не щезають, а впливають на нас зворотно. А ось яка розплата для Глорії: коли мама була непоступливою, то донька казала, що її вдарить блискавка, як каже неправду. І ось сталося — вдарила насправді блискавка смертельно...

На екзамені було сказано, що Глорія по чотири-п’ять годин щоденно трусилася над своєю надуманою вродою, а при цьому навіть десяти хвилин не виділяла на вдячність Господу Богу, або ж «відтарабанювала» вервицю у... перерві на рекламу при перегляді безкінечних серіалів. Дійшло до того, що заявила: «Мамо, але якщо Бог є і всюди присутній, то чому я обов‘язково мушу вишукувати його в костелі?». А цей голос знову докоряв, що я змушувала Бога чекати на мене кожного дня 24 години і за весь цей час про Нього не згадала. Не молилася Йому, навіть у неділю до Нього не йшла, щоб подякувати, щоб проявити свою любов хоча б у святковий день. Без Святої Літургії моя душа голодувала, була зовсім квола, не отримувала жодної поживи, бо я займалася тільки тлінним тілом, забуваючи про маленьку, але важливу деталь — про душу». Не любила зовсім і Святі Тайни, диявол довів її до такого стану, щоб перешкодити оздоровленню й очищенню  душі. Впала так низько, що говорила: «Хто регулярно читає Біблію, рано чи пізно зійде з глузду». Крім першого Причастя, ніколи не ходила на сповідь, настільки зневажала Святе Причастя, що казала, аби додали до нього... карамельної приправи.

Господь дав можливість Глорії побачити, якою вона була невдячною донькою, бо багатство засліпило її. А коли вважала, що не прогрішилася проти п’ятої Божої заповіді «Не вбий!», то Господь Бог показав їй цілком протилежне: вона — вбивця! Бо фінансувала багато абортів, а також повчаннями спричинилася до того, що її слухачки стали повіями, що теж є великим гріхом. А ще побачила інше страхіття, почула крики від світлих іскор, котрі загорялися при заплідненні її власних яйцеклітин, але вбитих тут же через те, що користувалася запобіжним методом від вагітності — спіраллю. «Увесь небесний двір святих, цілий потойбічний світ чує ці крики і стогони, коли вбивають нову, Богом створену душу... У пеклі також чути голосні зойки, але там це є крики радості, які видають усі демони, святкуючи в цей день, танцюючи танець радості. Відразу після цього в пеклі відкривається декілька печаток. Виходять огидні, страхітливі духи, які летять на землю, щоб знову спокушати людство і зводити на манівці. Скоро наш світ буде затемнений самими демонами, які були випущені».

Було показано Глорії й те, як люди вбивають одне одного через особисту ненависть, заздрість і заподіяне зло. А якими є гріхи пожадливості, пропаганда оголеного тіла, гомосексуалізм — важко й передати. Виявляється, що порушниками заповіді «Не кради!» є не лише злодії. Її переступає кожен, хто не поділився власним надлишком із ближнім, хто «урвав» йому честі, коли намагаємося вивищитися власним багатством чи становищем, коли не дбаємо про виховання дітей. І слід наголосити на тому, що батьком кожної брехні є диявол. Мусить кожен для себе зробити й такий висновок: за гроші можна купити фальш, облуду, підлабузництво і вдавану покірність, але не любов...

Після іспиту життя з точки зору Десяти Божих Заповідей Глорія отримала можливість побачити власну «книгу життя» від самого зачаття, реально все оцінити з погляду дійсної правди, розуміння того, про що насправді людина думає. Насамкінець Господь Бог запитав, які духовні скарби Глорія Йому приносить? Сам і відповів: не могла взяти з собою бодай дещиці зі свого немалого майна, а стояла перед Ним із порожніми руками. А коли не могла відповісти, як розпоряджається даними талантами, то отримала наказ: захищати і поширювати Царство Любові, Царство Боже...

З безмежної Господньої Любові Глорія повернулася знову до земного життя. Перенесла тривале лікування, адже замість персів у неї були рани, обгорілі кінцівки  вже збиралися ампутувати — від пояса до низу не було жодного відчуття. Але, побачивши свої спалені на вуголь, без кровообігу і м’яса ноги, вона заволала до Господа, аби дав їй змогу знову ходити.