Вірші Андрія Любки, власне, зацікавили своїм поєднанням слів і сучасністю. Добре це чи погано? Не мені судити. Головне, що про нього говорять. А тепер Львів. Книгарня «Є». «Кілер». Думаю, Андрій був нещирим, коли пояснив, що назва дуже на часі, тобто наразі актуальна в нашому суспільстві. Слово «кілер» настільки смачне і небезпечно красиве, що самому хочеться побути ним чи присвоїти собі його частинку. Ні, мені не відомо, який ти. Так само, як і тебе не цікавить, чия я дівчина чи подруга. Мені імпонує твій виклик.
Переглядаючи відгуки і свіжі статті про презентацію, читаю, що на заході були практично одні дівчата. Справді, зал був заповнений молодими шанувальницями поета. Проте я сюди прийшла не за його посмішкою, не за автографом (хоча і це отримала). А за натхненням. За поштовхом до нового вірша чи прози. Так, це сталося… Пишу «Антикілера» чи то пролог «Кілера». Насправді для мене у це слово вкладено набагато більше, ніж може здатися. І він би мав здогадатися. Ширші паралелі і асоціації.
Стоячи у задніх рядах, поза кріслами, мене цікавило одне питання: «Що ж такого цікаво-поганого йому говорили про власну творчість?». Особисто такі речі я люблю слухати найбільше. І почула відповідь, яка мене більше, ніж задовольнила: у нас мало справжніх, професійних критиків.
- Я чую, по суті, лише критику, - посміхається Андрій. - І що література моя не є Літературою, що це все брудний постмодернізм, який ми вкрали у американських друзів. Але що у нас є свого? Зрештою, романтизм, бароко також прийшли із Заходу.
У моїх аудіозаписах два його вірші - «Ти прокинешся зранку» і «Дегустація твоєї шкіри». Я б не назвала їх зовсім пристойними. Останній навіть ніжно-брутальний. Проте інколи не вистачає саме того настрою. Саме такого. І, до речі, люблю його манеру читання. Є поети, які не вміють передати чи прочитати його вірші. А от Андрія краще за все слухати. І не тому, що він найзавидніший жених Закарпаття, не тому, що доволі привабливий. А тому що справжній. А справжні не бувають ідеальними. Проте справжність тим і захоплююча.
Виїжджаючи зі Львова, по дорозі нарешті відкрила його книгу. Наслухавшись провокативних уривків, вирішую далі сама продовжити читання. Дев’ята сторінка. За вікном автобуса моросить сніг з дощем. Як же ж мені не вистачало цього натхнення… Так, я закрила книгу, свою дозу на сьогодні я взяла. Відкриваю ноутбук і розпочинаю писати сама. Прототипи героїв у нас на диво однакові…
