Полювання за здобиччю, за їжею – ось що становить суть життя будь-якої тварини-хижака. Як поводиться дикий ведмідь, коли бачить свою жертву: так, нападає на неї. А ще він “мітить” територію і недопускає туди своїх конкурентів. Ці прості, на перший погляд, ази зоології вивчають ще у школі. А вже пізніше розповідають, що боротьба за ресурси стає чи не найбільшою цінністю. Точніше сказати – енергоресурси – за них та за контроль над їхнім транспортуванням.
Нічого особистого – тільки бізнес. Не секрет, що Росія є одним із найкрупнішим постачальників нафти і газу в Європу. А через Україну проходить більше 75% енергопотоків, і тільки 15% – через Білорусь. А ще, Україна – один із найбільших споживачів газу в Європі. Навіть такі енергоємкі економіки, як німецька чи італійська, споживають куди менше газу, ніж ми. Старі, ще радянські, способи обігріву в “обіймах” тіньових схем газопостачання руками спритних ділків затягнули на українському споживачеві енергоресурсів надійний зашморг. Тому й не дивно, що Росія просто не може змиритися з тим, що постачання газу до Європи може здійснюватися цілком незалежно та ще й прозоро. Та й сам енергоринок України є надто спокусливим та ласим шматком.
Конкуренція – рушій бізнесу. Конкуренція помножена на добру освіту у сучасному глобальному світі – запорукою зростання та прогресу. А конкуренція, у першу чергу, – це прозорість ведення бізнесу. Росія ніколи не відзначалася прозорістю, а навпаки була майже енциклопедичною її протилежністю. Підкуп, підступ та шантаж були притаманними цій країні у всі часи.Не була Росія ніколи і надто освіченою. Кілька російських вишів доступні тільки для великих центрів і у цьому показнику країна доволі відчутно програє тим же американцям чи європейцям. Прикладом цього є небажання Росії здійснювати модернізацію та реформувати свою економіку. «Російський ведмідь» навчився качати нафту і на цьому заробляти гроші. Але, світ змінився і зараз час шукати нові, більш вигідніші джерела ресурсів. Сланцевий газ цьому – яскравий приклад. А війна в Україні – хвороблива реакція у вигляді небажання прогресу. Їм простіше жити в старих хатках, думати про «Велікую Россію», жити злиденно, але тішитися думкою про те що тільки Росія може протистояти світовому імперіалізму. Не говоримо вже про те, що і омріяна російським великодержавством ідея «русского миру» не відповідає на сьогоднішні виклики світу.
“Великий газовий шлях”. Колись великий шовковий шлях мав і економічну і культурну і соціальну складові. Теперішній “великий газовий шлях” окрім економічної складової (читай – збагачення невеликої купки російських олігархів) – ще й геополітичну та міжнародну складову. Як тільки той, хто є у системі “газового шляху” висловлює якусь незгоду, він одразу ж потрапляє під репресії та шантаж. Великій країні можуть просто перекрити газопостачання, для прикладу, якраз на Новий рік. Чи просто “випадково” потрапити у катастрофу із президентським літаком. Таке життя.Якось уже забулися кадри міжнародних новин із Сирії, Єгипту та Лівії. А ці країни колись жили цілком не бідно: життєвий рівень населення рік за роком піднімався у щорічних рейтингах. Чи не тому, що ці країни мали стати майбутнім плацдармом для альтернативного транспортування енергоресурсів із арабських країн до Європи як альтернативу російському газу і нафті. І Каддафі, котрий перетворив Лівію у сучасну країну зі зростаючою економікою та який заручився підтримкою європейських країн, раптом став ворогом для усіх…
Звичайно, не час, і не місце, та навіть недоцільно порівнювати Каддафі і Порошенка - надто вже різні люди. Порівнюємо тільки ситуацію, у якій опинилися лідери - нажаль, обидвоє потрапили в енергетичну пастку між двома різними світами.
І тут основні світові гравці аж ніяк не зважають, хто і де живе, яка країна має глибшу історію, чи є освіченішою. Україна для них – тільки територія зіткнення інтересів. Коли одна сторона в черговий раз висловлює стурбованість і занепокоєння, інша діє ще активніше. Тому найважливіше – чи, бува, не залишимося віч-на-віч із агресором - внутрішніми і зовнішніми, як Каддафі…
