Партійні прапори, намети, шалики та інша біжутерія, галантерея й пропагандистська макулатура стали в Україні чимось більшим, ніж просто атрибути політичного життя, маркери прихильності до певних сил і засоби агітації. Вони витіснили й замінили собою політичну реальність. Здається, нема вже справжнього політичного життя - лише метушливе й беззмістовне мерехтіння прапорців і логотипів.
Партійні прапори, намети, шалики та інша біжутерія, галантерея й пропагандистська макулатура стали в Україні чимось більшим, ніж просто атрибути політичного життя, маркери прихильності до певних сил і засоби агітації. Вони витіснили й замінили собою політичну реальність. Здається, нема вже справжнього політичного життя - лише метушливе й беззмістовне мерехтіння прапорців і логотипів.
Мені видається, це сталося після Помаранчевої революції. Звичайно, партійна символіка в Україні використовувалася з часів незалежності. Однак після подій 2004 року її застосування стало тотальним і при цьому якимсь хаотичним. В результаті у суспільній свідомості від Майдану дуже швидко залишився лише спомин про грандіозне видовище моря помаранчевих прапорів. А за цією яскравою оболонкою - порожні балачки й управлінська імпотенція.
Сьогодні жодна, навіть найсмішніша, дата чи захід не обходиться без партійних стягів і банерів. Здається, що календар пам'ятних дат остаточно перетворився на графік виносу барвистих полотен з офісів у громадські місця. Вийшли - помахали - занесли. До наступного махання. Суцільна імітація, порожній ритуал, значення якого давно забуте адептами.
Ще якихось 5 років тому знамените гасло Помаранчевої революції "Свободу не спинити!" для мільйонів українців мало цілком виразний зміст. А сьогодні? Що від нього лишилося після усіх проїздів і дуркувань тих, кого це гасло винесло на вершину державної піраміди?
От недавно в Івано-Франківську вшановували пам'ять В'ячеслава Чорновола - з нагоди 12-ої річниці від дня його трагічної загибелі. Невеличка площа біля пам'ятника одній з найвизначніших постатей новітньої української історії перетворилася на чергову партійну сходку й агітаційний майданчик. Про скорботність заходу нагадували хіба що невеличкі чорні стрічки на заздалегідь встановлених державних стягах.
Все інше - суцільний партійний сурогат. Хоча жодного відношення до будь-якої іншої партії, окрім Народного Руху України, В'ячеслав Максимович не мав. Та того Руху, яким його знав Чорновіл, давно немає. Втім, учасників акції це не переймало. Вони прийшли до Чорновола з метою - помахати прапорами, потрапити в об'єктиви фото- і телекамер, поставити галочку в переліку заходів. Як на мене, ці партактивісти лише заважали тим, хто прийшов справді віддати шану незламному борцю за незалежність й запалити свічку пам'яті. Через повсюдних «прапороносців», які зі своїми фанами пролізли в перші ряди, розгледіти щось на імпровізованій сцені було практично неможливо. Роздратування викликало й те, що через пориви вітру партійні прапори почали овивати голови інших учасників процесії.
Чи допоможе ця політична галантерея якій-небудь партії завоювати симпатії громадськості? Скоріше, навпаки. Неестетично, недолуго й просто вульгарно. Саме такі почуття все частіше виникають у пересічного громадянина, який стає свідком подібних актів демонстративного патріотизму.
Слова також стали суцільною біжутерією. Так собі - дешеві кульки з партійними логотипами без жодного змістового наповнення, хіба з такою ж пустопорожньою брошурою партійної програми всередині. "Єдність", "соборність", "духовність"... Про яку єдність, про яку соборну державу може йти мова, коли, закликаючи до боротьби супроти «орди», оратори влаштовують такий театр, що саме поняття українськості перетворюється на поганий анекдот? Україна просто щезає за валом маячні партфункціонерів, для яких зобов'язання й програми - лише передвиборчий сленг.
Українська політика потрапила в жанрову пастку. Цей поганий спектакль зупинити вже складно. Хіба усім одночасно взятися. Адже відмова лише одного з акторів загрожує йому іміджем відлюдка чи ідіота. Нині реалії такі, що коли прапора тієї чи іншої партії на заході немає, то немає й самої партії.
Справедливо буде зауважити, що сьогодні лише одна з місцевих політичних сил наважилася відмовитися від власних партійних стягів під час масових акцій, змінивши їх на державні. Зате тепер вона змушена завчасно активно піарити свої «походи».
Втім, абсолютна більшість партій і надалі просто дотримуються у спектаклі своєї ролі. Так легше. Блазням взагалі багато що сходить з рук. Але вони й приїдаються. Неминуче.
Сьогодні майдан партійних прапорців, гасел і логотипів має бути змінений майданом діалогу, предметної дискусії, пошуку нових сенсів і рішень. Лише так може народитися не спектакль, а ефективна політика. Інакше - отруєння сурогатом може стати фатальним.
Ігор ДЕБЕНКО, політолог, ГК
