Через повномасштабне російське вторгнення в Україну чимало громадян змушені покинути домівку, рятуючи себе та рідних.
Західні регіони країни стали не лише військовим тилом, але й прихистком для сотень тисяч постраждалих від російської агресії.
Про пережите внаслідок російського нападу, журналістці Фіртки розповіла мешканка Енергодару — Любов Чабанюк.
Далі подаємо пряму мову:
«Вони вдерлися з важкою технікою, а містяни проти них стали з українським прапором»
Люди виходили й перешкоджали руху важкої російської техніки. Окупанти до нас вдерлися з танками, броньованими високими машинами, а наші люди проти них - з прапором України. Міський голова теж там був, намагався з ними домовитись, щоб було все мирно й без загрози для життя мирних людей.
Чоловік, який теж був в натовпі, підійшов до бойовиків із прапором, намагався щось донести, але у відповідь почув:
«Ми вас зараз будемо окуповувати».
Містяни перекрили дорогу величезними смітниками, загарбники почали по них стріляти. Чоловікові, який пішов до них з прапором, підстрелили ногу. Дмитро Орлов, закликав всіх негайно розійтися по домівках, ховатися та шукати прихисток у безпечніших регіонах.
«Під звуки повітряної тривоги ми цілу ніч в підвалі молилися»
Страшно згадати, як російські окупанти заїжджали в Енергодар. Ми тоді були в укритті й люди почали молитись: хто, як міг та хто, як вмів. Просили Бога, щоб загарбники не рознесли наше місто, бо ми знали, що допомоги немає звідки чекати.
Цілу ніч в підвалі молилися під звуки повітряної тривоги. Там було дуже багато людей, тварин. У всіх була паніка.
В укритті було дуже мало місця, не було ліжок чи розкладачок, люди спали «одне на одному», палили цигарки. Вбиральні не було, лише відро за шторкою. На ніч задля безпеки ми закривались.
А після «сну» люди хотіли вийти, подихати свіжим повітрям, але адміністрація закладу нам повідомила, що не можуть нікого випускати, бо неподалік ще ходили снайпери. Вони були переодягнені в цивільних одяг й прикидались, що вони місцеві мешканці. Вислуховували, що кажуть люди, де можуть бути українські бійці та люди з проукраїнською позицією. Після того, як відкрили підвал, всі страшенно боялися, адже бачили, що відбувалось у Бучі. Ми розуміли, що вони можуть зараз всіх разом розстріляти.
«Попри страх наші люди відстоювали свої права»
Після окупації почалась гуманітарна катастрофа: не було ні хліба, ні будь-яких харчових продуктів. Бойовики ввели податок для місцевих підприємців, якщо останні не хотіли його платити їх — "звільняли". Бо, якщо хочете працювати, повинні платити росіянам.
Згодом у місті почались мітинги. Ми жили в центрі й бачили все на власні очі. На вулицях стояла російська техніка. На таких мітингах містян розганяли сльозогінний газом, танками, були постраждалі, люди отримували значні опіки, терпіли знущання.
Окупанти нещадно привласнювали гуманітарну допомогу. Мешканці просили віддати те, що належить їм, щоб вижити, а вони її забирали, а свою "допомогу" (що попало), змушували брати - воно ж не відомо, що там всередині й звідки взялося. Ми її не брали, як би не було складно, якби ціни не зростали, але люди виживали як могли.
«Нам пощастило, що вчасно евакуювались»
З Енергодара нас вивозив дуже досвідчений водій. Заспокоював, казав, що вже сімнадцять разів евакуйовував людей з нашого міста. Ми зрозуміли з дітьми, що нам пощастило, що ми вчасно евакуювались. Але до того моменту було тривожніше з кожним разом. Ми жили біля парку, й по ньому били, по будинках неподалік. З дітьми вибігали у коридор та лягали, так було лячно, що й словами не передати.
Тікали куди-небудь, щоб перечекати, коли закінчаться вибухи. Бойовики закрили блокпост, тому люди, які виїжджали, були змушені їхати через Крим, Мелітополь, по іншій гілці.
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
