Фіртка поспілкувалась з нещодавно обраним очільником міського осередку партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” Петром Шкутяком та дізналась про його виборчі плани, відношення до олігархів та прогнози на мир.
- Як так вийшло, що ти очолив міську організацію партії “Блоку Петра Порошенка “Солідарність”, чи було це неочікувано для тебе?
Потрібно було вибирати партію, з якою йтиму на вибори, а це одна з тих політичних партій, які будуть йти на вибори і мають шанс формувати органи місцевої влади. Для мене вона була однією з тих партій, з якою можна працювати. І, так би мовити, лідери цієї партії запропонували мені її очолити. Інші варіанти та пропозиції були. Я розглядаю всі проукраїнські партії, аналізую їх, але вважаю, що завжди є ті, з ким ти можеш зійтись, а з ким не можеш, чия позиція тобі більш ближча.
БПП - центристська партія, як я вважаю, з конкретним проукраїнським стрижнем, яка не є популістською наскільки це можливо. Тобто з цією партією можна піти на вибори. Вибори є інструментом для досягнення певної мети. А мета - щоб Івано-Франківськ було комфортним містом для життя, щоб тут розвивався бізнес, освіта, культура і створювались для цього умови. Це моє бачення. Через проходження у владу можна реалізовувати ці ідеї. Така моя мотивація.
- Тобто твоя ціль місцеві вибори. А як щодо виборів міського голови Івано-Франківська?
На місцеві вибори я налаштований іти. Участь у них буду приймати. Про вибори міського голови наразі я не готовий говорити.
- Чим буде займатись міський осередок БПП “Солідарність”? Які орієнтири?
Я хочу, щоб ми на базі цієї партії сформували команду людей, які будуть йти здобувати довіру конкретно на своїх мажоритарних округах і щоб за них проголосували. Ідея -збереження і створення комфортного нормального міста з хорошими тенденціями розвитку в різних галузях. Це моє завдання на сьогодні: зібрати таких людей докупи, з ними реалізовувати різні проекти та йти з ними на вибори. Далі - з тими, кого виберуть, ми будемо разом реалізовувати ці ідеї в органах місцевого самоврядування. Я не вважаю, що партія — для партії. Я вважаю, що потрібно співпрацювати з усіма людьми, і з тими, які не йдуть в політику, з громадськими організаціями і з представниками інших партій. Я би не хотів, щоб багато хороших ідей, рішень не реалізовувалось тільки через те, що мовляв «о це з тої партії, а ми будемо робити все, щоб цього не відбулось», або «це той придумав, а він відноситься до тих — то нам цього не треба» Я противник цього. На мою думку, якщо інша партія має добру ідею - то її треба підтримувати. Тобто, якщо буде якась спільна мета, ідея то намагатимемось свої сили консолідувати.
- Яке обличчя буде у твоєї команди?
Для мене є декілька критеріїв: професійні фахівці в галузі, які досягнули певних успіхів в своїх напрямках. Це такі обличчя суспільства, люди впізнавані, ті які роблять певні кроки в державному розумінні.
До прикладу я хочу зараз залучити до виборчої кампанії молодих людей з нашого міста, які пішли в АТО. Людей, про яких я точно знаю, що вони не пішли туди пофотографуватися. Я говорю про тих, хто чесно свідомо пішов служити українській державі. Можливо вони ще молоді, можливо вони ще не мають досвіду в чомусь, але для мене головна оця їхня риса - служіння державі. Я хотів би, щоб ті люди були тут, окрім тих фахівців. Бо ці люди мають таке чого не мають інші, вони зробили те, чого ніхто інший не зміг зробити. Імен поки не називаю. Я веду переговори з ними, тому що ще треба, щоб вони хотіли, бо це ті люди, яких треба просити, вони самі не просяться. Вони пішли там воювати за державу і розуміють, що коли вони повернуться сюди - тут ця ж сама політика - це також боротьба. Я не орієнтуюсь на те, що про них там до прикладу пишуть у ЗМІ. Мені не треба багато слухати, я по людині бачу хто де був і що робив, тому хочу підібрати людей з таким “стрижнем”.
- Чому такий вибір? Чому твій вибір пропрезидентські партії?
До цього часу я був тільки в одній партії – «Наша Україна». Чому я її тоді вибрав? Тому що ми підтримували Ющенка ще з 2001 року, тобто ще коли не було партії, але був Прем’єр-міністр Віктор Ющенко, який здійснив багато позитивних кроків. Потім його зняли. Тоді ми працювали з блоком «Наша Україна», який йшов в парламент. Далі в 2004 році - з президентом Ющенком всі три тури і протягом революції. Після цього для мене було дуже логічним увійти в цю партію, до того я не був в жодній партії. На сьогодні вона мабуть не розглядає свої можливості у виборах, в попередніх виборах вона не брала участі. Втім хочу сказати, що з «Нашою Україною» ми йшли на вибори коли вона вже не була пропрезидентською.
А зараз пропрезидентська – по-перше Петро Порошенко, як би там не було, проукраїнський президент. За нього голосувала тут більшість, наскільки я знаю, оскільки під час виборів я був в Луганській області. Тобто тут більшість людей його підтримали і він обраний тут ними. Особисто я за нього не голосував, я голосував за Ольгу Богомолець. Але тим не менш я не розумів людей, які голосували за нього, до прикладу в нас більшість наших солдатів “айдарівців” на той момент підтримали Порошенка, але вже за місяць, коли він ще й не міг фактично нічого зробити, починали його критикувати. Я вважаю, якщо вибрали президента - то він є головнокомандуючим. Сьогодні він отримує основний удар війни як політик. Він є гарантом. І люди, які його вибрали мали би його підтримати. Зараз є критика мудра, а є на рівні популізму - «я нічого не роблю, але критикую». Тобто не суть в президенті. Хоча для мене президентська вертикаль дуже важлива. Це вертикаль гаранта української державності. А в нас чомусь «сусіди» наші не можуть пережити того, що ця державність все ж таки стверджується.
- Як оцінюєш рік президентства Порошенка?
Я скажу так: я би навіть добре оцінив його діяльність в зовнішній політиці. Не скажу що все добре, але президент не зняв з себе відповідальності. Тобто він робить помилки, але він за них відповідає. В принципі він тримає ситуацію під контролем, хоча десь і помиляється. Але від помилок ніхто не застрахований. Не буде помилок хіба, якщо нічого не робити. Нажаль в плані економічному є серйозні прогалини. В плані будь-яких реформ у галузі економіки, дозвільних систем і особливо в плані корупції практично нічого не змінилося. В деяких моментах ми можемо спостерігати гірші прояви. Звичайно можна сказати, що економічний блок відданий Уряду - тут це мінус. Не все добре і в соціальній політиці.
Я думаю, що якби президентська партія виграла парламентські вибори - то могли б по-іншому сформувати Уряд і попробувати по-іншому вести економічну політику. Відповідно тут більше диктує Прем’єр-міністр,але в будь-якому випадку відповідальність лягає і на Президента. Тут важливо, щоб через ті мінуси не втратилось бажання працювати далі.
Дуже часто побутує думка «давайте проголосуємо за ту партію, вона ще не була при владі вона точно виграє». Це неправильно, бо так ми голосуємо за кота в мішку. Ми не знаємо що та партія буде робити при владі. Тут ми знаємо які плюси, які мінуси. Давайте будемо робити щось, щоб виправляти мінуси, а там де є плюс- утримувати його. Тому важливо підбирати людей для політики тих людей, які усвідомлюють, що вони хочуть займатись політикою.
Я вважаю що представники олігархів шкідливі для парламенту. В цьому я точно переконаний. Представники олігархів є дуже шкідливими для української влади, для української держави, для економіки, для місцевого самоврядування. В цьому я впевнений на 100%.
- Хто такі олігархи в твоєму розумінні, хто вони оці “шкідливі” люди?
Олігарх це є система для мене. Олігархат на сьогоднішній день - це угрупування з лідером чи без лідера, яке володіє ЗМІ, владою, фінансовим ресурсом і …напевне футбольним клубом ( сміється – ред.). Фактично це монополія, але не просто в якійсь галузі економіки чи в галузі ЗМІ, а монополія вцілому. Тут насправді суть не втому що я вважаю, що такі люди є якісь дурні чи вони шкідники України. Вони можуть мати навіть непогане бачення, але справа в тому, що колектив який їх оточує — це їхні прислужники, які хочуть вислужитись. Тобто вони стають не слугами держави. А стають «при служками» для того, щоб задовільнити їхній інтерес, інтерес їхнього бізнесу чи їхніх сфер впливу. І при цьому вони готові знищувати все решту, що не входить в їхні інтереси. Вони не можуть один одному «попустити», бо як один попустить — його зжеруть. Це одвічна боротьба. Як з цим боротись? По-перше важливо боротися в головах. Сьогоднішні складні реалії дають можливість зрозуміли, що їм також треба змінюватись, бо вони побачили, що в один момент вони можуть стати ніким. Тобто їм треба опиратися вже на інші цінності, на цінності демократії, не формувати владу під себе, а формувати владу для країни, в якій же ж вони і роблять свій бізнес та заробляють гроші. Тут правила мають бути не для себе - а загальні, які будуть виконуватися всіма ними. Може в такому випадку вони будуть заробляти трохи менше, але це дає їм гарантію довготривалості існування їхніх бізнесів. Я так це бачу.
- Твоя оцінка тим подіям які відбуваються на сході України. Коли можна очікувати миру?
На сході продовжується війна. Підкреслюю вона продовжується. В багатьох точках зараз ідуть активні бойові дії. І так, як я тут бачу, багато хто взагалі цього не розуміє, не усвідомлює і не хоче цього робити. В мене там є мої друзі мої, ті, з ким я служив. Я з ними підтримую контакти, стараюсь крім матеріальної підтримки надавати і дружню. Ми як одне ціле. Хоч я тут, а вони там. Дуже важливий аспект сьогодні — допомога тим людям, які там, і допомога тим, які тут, мається на увазі рідні, сім’я.
На сьогодні для нас дуже важливо серйозно закріпитись по тій лінії оборони, яку ми тримаємо. А як розвиватимуться події далі, чи буде наступ на нас чи наш наступ — залежатиме від того, наскільки ми самі самоорганізуємось, наскільки змотивуємо і чи нормальну підберемо силу, чи готові будемо атакувати. Проте ми зобов’язані витримати наступ на нас, не можна пропустити ворога далі. Це може затягнутися надовго, хоч колись я думав, що це закінчиться швидше.
Тут ще існує такий момент, що все це може закінчитись дуже складною ситуацією в Росії. Це матиме на нас ще більший вплив. Нам дуже важливо витримати коли Росія почне розхитуватись, розлітатися, щоб нас від цього всього не “трусило” . Тому для нас дуже важливою є ідея нації. Наприклад як в полку “Азов”, багато-хто їх за це зараз критикує, але формування тої нормальної української держави, яка зможе витримати, сильно залежить від ідеї нації. Варто сказати, що ми відриваємось вже від тої “радянськості” і втілюємо ідеї держави, яка розраховує в першу чергу на свої сили.
- Яке твоє враження від мобілізаційної кампанії?
В мене є серйозні питання по мобілізації. Я знаю точно, що на передову воювати можуть піти люди, які усвідомлюють куди вони йдуть. Всі солдати, які на передовій — добровольці це стовідсотково. Ніхто не змусить силою чи за гроші когось піти під кулі. Не знаю як проводиться робота по мобілізації, та я не можу зрозуміти, оскільки ми бачимо тенденцію, яку ми бачимо, що розносять тисячі повісток а служити йдуть 10-15 чоловік. Чому це так - я не розумію. З однієї сторони величезна кількість людей ухиляється. Це дуже погана позиція, Пояснення цьому в кожного є свої, але в такому випадку не можна хотіти багато від своєї держави, якщо ти сам ухиляєшся від свого обов’язку, а це обов'язок кожного — захистити свою державу.
З іншої сторони значить є можливість ухилятися — от в чому суть проблеми. Є можливість третій-четвертий раз ухилятись. Зрозуміло, що кожен, хто може цією можливістю скористається. І залишаються ті люди, які для себе десь знають, що якщо їм прийде повістка то вони підуть служити, і інші - які ніяким чином не могли ухилитися, їх десь там спіймали щоб заповнити статистику. Проблема потім - як тих людей підготувати? Вони ж тільки шкоду приносять.
Люди, які проводять мобілізацію - це ще радянська армія, навіть в гіршому розумінні. Нажаль в тилу у нас залишилась радянська армія. Це видно по тому як проведена робота. Ми ще десь просто не встигаємо. Це проблема. І це одна із наших загроз на сьогодні.
- Чим ще ти займаєшся сьогодні?
Наприклад я на сьогодні проходжу курси, навчання реабілітації ветеранів. Ветерани — це міжнародне слово, це будь-хто, хто брав участь у бойових діях чи ще досі бере. Тобто мова йде про психологічну реабілітацію ветеранів, тому що одна з найважливіших проблем, яка нас чекає — перенести людей з війни в мирне життя. Як виявляється це зовсім непросто, навпаки це дуже складний процес. Можна виграти війну, але неможливо виграти мир. Я по собі це відчуваю. І це буде з усіма. Це поширюється й на декілька наступних поколінь.
Наразі проходжу курси, які ведуть данці, а Данія має великий досвід в тій роботі. На сьогодні це країна, де на душу населення найбільше людей воюють у гарячих точках. Тому вони мають великий досвід і багато прикладів по цій психології. Така річ як посттравматичний досвід буде у кожного, навіть якщо людина тримає все в собі, протягом 13-ти років воно проявиться. Це те чим я зараз займаюсь і чим буду займатись. Справа в тому, що ветерани складно спілкуються з цивільними психологами, але непогано готові йти на контакт з тими, хто був там на війні. Тому нас, таку групу з 25 чоловік з усієї України, готують, навчають як боротися з цим явищем. Це допомагає мені в моїй реабілітації і також дає можливість в майбутньому працювати в цьому напрямі.
Розмовляла Олена Британська
