Петро Кушлик, один з небагатьох вітчизняних фахівців, який має досвід роботи за кордоном, очолив рідне для себе івано-франківське «Прикарпаття».
— Петре Івановичу, ви мусили стати тренером «Прикарпаття» ще взимку, чому цього не сталося?
— Вийшла трохи незрозуміла ситуація. Я трохи прихворів, а для того, щоб лізти туди, треба було брати на себе відповідальність, до того ж, ще й не склалися такі умови, які я хотів (у тому числі контрактні) для футболістів. Якби це було, тоді б я мав сенс про щось говорити. Потроху ходив собі на тренування, мене призначили віце-президентом клубу. Вже тоді бачив, що не вдасться зберегти прописку в першій лізі.
— Чого ж такого сталося наразі, що змусило вас змінити свою думку?
— З’явилися нормальні люди, які здатні підтримувати «Прикарпаття». Це і президент, і віце-президент. Загалом клуб став зовсім іншим, уже не буде тих проблем, які мали місце до цього. Є надія, що можна буде нормально, спокійно працювати в хороших умовах.
— Що стало причиною поразки в першій зустрічі чемпіонату від стрийської «Скали»?
— Команда грала в неділю, мені лише в п’ятницю сказали, що я як тренер маю ліцензію та можу керувати командою. Фактично я був на грі присутній тільки номінально, оскільки не володів станом справ усередині колективу. Керували ним люди, які були до мене, я тільки міг, якщо треба було, підказати щось. Я не знав гравців, тому й тримався трохи збоку. На шістдесятій хвилині нам забили гол, ми не змогли відігратися. Команда була незіграна та незбалансована.
— Яким чином «Прикарпаття» збирається потрапити до першої ліги?
— Нам необхідне кадрове підсилення. Треба укомплектуватися, на це ще є цілий місяць. Я зараз підшукую людей, хочу все добряче зважити, хто, як, чому. І потихеньку будемо рухатися вперед.
— Ви ще не працювали у другій лізі, тож яке враження справив на вас цей турнір?
— Будемо грати! Вища ліга — це вища ліга, перша — це перша, друга залишається другою. Рівень такий, що навіть тут треба підходити до справ серйозно. Я свого часу зумів разом з Віталієм Кварцяним у Луцьку команду вивести до вищої ліги, і грали там досить добре. Після цього я пішов у «Закарпаття». Віталій Володимирович мене відпустив, з ним я також потрапив до елітного дивізіону. Зараз необхідно довести і «Прикарпаття» до цього рівня. Річ у тім, що я сам місцевий, багато років відіграв за франківський «Спартак». Є велике бажання прогресувати, і якщо все буде гаразд — ми у другій лізі надовго не затримаємося.
— Чи велике для вас значення має той факт, що ви прийняли свою рідну команду?
— Звісно, має значення. Я фактично вдома, отримую задоволення від роботи. Має збалансуватися тренерський штаб, і команда стане хорошою. Зараз головне, щоб ми були готові ставити перед собою ціль.
Юрій ОРОС, «УФ», ukrfootball.in.ua
