Іноді дивуєшся: як все ж таки мало треба для зрушення внутрішньої рівноваги. Достатньо, скажімо, миючому засобу змінити назву з «Калгоніту» на «Фініш», як негайно виникає відчуття повзучого апокаліпсису. І на тлі цього відчуття вже не так принципово, як саме називається той товстий жадібний пацан, який продався за діжку варення – Плохіш (у версії Аркадія Гайдара), Біллі Бантер (у версії Френка Річардса) чи незнищенний політичний дебіл Ікс (у версії сучукрполітики). Головне те, що пересічна біомаса ще не встигла добігти до своїх ранкових корит, а він, сердешний, вже відригує чимось солодким і дивиться в телекамеру вільними від совісті очима.
Цей Плохіш-Бантер-Ікс і є справжнім героєм епохи, достойним увічнення. На відміну від тих «старих інтелігентських родин», що їх без особливого успіху намагалися описати письменники з когорти «сучукрлітераторів». Зрештою, ті нікчемні «інтелігенти» (романні і реальні) вже так всім набридли. Вони так вперто чинили опір всьому, що не лізло до шухлядки старого креденса, що врешті-решт самі залишились припнутими до тої шухлядки. «За базар атвєчаєш?» - питає нова епоха. «Щ-щ-що, п-п-перепрошую?» - мурмоче «інтелігенція» і злякано відводить нетверезі оченята. Відводить і бачить лівіше від серця не світлу національно-свідому альтернативу, а лише клапті передвиборного постера зі шматком чи то тигрячого хвоста чи то пальця.
А тим часом справжній герой епохи крокує центральним проспектом у таке майбутнє, яке йому зрозуміле. Себто в те майбутнє, де діжка з варенням невпинно зростає у розмірі, випереджаючи процеси інфляції. В тому майбутньому горітимуть старі креденси зі всім своїм начинням, а біля вогнищ весело грітимуться свіжі (молоді) грудки і калюжки біомаси. Вже тепер ми бачимо знаки цього майбутнього. Вони накреслені на юних і безхмарно тупих обличчях, масово вироблених травмованою вітчизняною освітою. Вони прозирають крізь цукрові посмішки персонажів кулінарно-памперсної реклами. Вони виникають на мережевих форумах, де анонімні невдахи захлинаються диванно-кухонною ненавистю: «Убєйтєсь ап стєнку, ссукі! Убєйтєсь, убєйтесь, убєйтєсь!»
В тому майбутньому будуть співіснувати три українські світи. В першому житимуть олігархи, народні депутати, їхні наложниці і гламурні падонки. В другому не менш зручно і дружно влаштуються бандити і працівники правоохоронних органів. А решту біомаси плохіші запхають до третього світу і лякатимуть ті рештки епідеміями, дефолтами, інопланетянами і пророцтвами Павла Глоби.
Зрештою, біомаса любить, коли її лякають. Це у біомаси одна з найулюбленіших розваг. Друга за рейтингом після свідомої несплати за комунальні послуги. Пересічний мешканець третього українського світу кожного ранку, як відомо, просинається з двома (як мінімум) солодкими невизначеностями: 1) Відключать мені сьогодні за несплату воду чи не відключать? 2) Впав уночі на сусідську хату астероїд чи не впав? В результаті того пересічного мешканця чекає принаймні одна радість (вода в крані є) і одне горе (астероїд все ще злочинно блукає десь між Юпітером і Марсом). Тому цього пересічного мешканця зовсім не шкода. Він вартий своєї долі. І якщо Плохіш-Бантер-Ікс зневажає цього мешканця і вважає його конченим лохом, то в цьому є певний сенс. Адже в тої піраміди, на вершині якої гордо стоїть Плохіш-герой, має бути широка тверда негеройська основа. І вона таки є. І жодна мікроба «е-колі» її не знищить.
Можливо хтось і радіє з того, що в Україні класичний «совок» поступово і впевнено перетворюється на модерний «євросовок». Зрештою, це ж, як не як, єдиний реальний процес «модернізації», який відбувається навколо тутешніх транзитних газопроводів. Ще трошки і хронічний неплатник за комунальні послуги остаточно відчує себе невід’ємною ланкою великої європейської культури. Можливо він навіть навчиться раз на місяць міняти труси і шкарпетки. Я особисто не виключаю такого тріумфу цивілізації. Але сплачувати за спожиту воду він не навчиться ніколи. Бо вода в нас – не товар, а втілена у дзюркотливий процес соціальна перемога. Та, яку здобули ще прадіди «євросовків» під червоними ленінськими прапорами. І якщо нові герої з цим погодяться, вони щасливо правитимуть щасливою Україною. До кінця своїх днів. Або до остаточного закінчення варення у діжці.
