У видавництві Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (ІФНТУНГ) вийшла монографія «Старуня: Парк Льодовикового періоду» під редакцією доктора технічних наук, професора, академіка НАНУ Євстахія Крижанівського, присвячена 50-річчю університету.
На цей час це єдина монографія українською мовою, присвячена всесвітньовідомому пам'ятнику природи – Старунському грязевому вулкану та місцезнаходженню захороненої фауни волохатих носорогів, мамонтів та інших тварин періоду четвертинного зледеніння.
Ошатне село Старуня – це Богом обласкана місцевість Богородчанського району Івано-Франківської області. Воно розташоване на семи мальовничих гірських пагорбах на відрізку національного автомобільного шляху Н09 Івано-Франківськ – Богородчани – Надвірна - Яремча - Буковель.
Тут, на невеликій природоохоронній площі у 60 гектарів, серед чудової карпатської природи зібрані разом родовища нафти, озокериту (земляного воску), солей та всесвітньовідоме, палеонтологічне місцезнаходження викопної фауни волохатих носорогів, мамонтів, інших тварин, які проживали на цій території 10-46 тисяч років тому в четвертинному (льодовиковому) періоді Земної історії.
Наукова унікальність цих знахідок у тому, що в озокеритових пластах соляного озера туші (а не тільки скелети) віднайдених гігантських викопних тварин, які потрапили туди з достеменно невідомих нам причин, забальзамувалися (чи не єдиний, відомий науці випадок з Льодовикового періоду) та зберегли свою цілісність разом з м’якими тканинами. Це дозволило вченим, за аналізом віднайденого забальзамованого біологічного матеріалу, в деталях дослідити, вивчити та науково описати (мабуть, вперше у світі на такому багатому первинному фактологічному матеріалі) рослинний та тваринний світ, кліматичні умови невеликої території України тієї віддаленої від нас тисячоліттями доби.
Окрім того, в 70-х роках минулого століття внаслідок землетрусу у Румунії в горах Вранча тут, безпосередньо в районі колишніх озокеритових промислів та палеонтологічних знахідок, утворився єдиний в Карпатах діючий грязьовий вулкан, який своїми виверженнями активно реагує на землетруси, які відбуваються не тільки на відносно наближених територіях (Карпатах, Альпах, Кавказі тощо), але й на інших континентах, наприклад, Гімалаях в Азії, Андах в Південній Америці.
Особливістю грязьового вулкана є те, що він реагує на сейсмічні прояви заздалегідь, коли такі явища ще не стали очевидними, а навіть руйнівними на ділянках поверхні Землі (в районі епіцентру), де вони надалі проявляться з найбільшою силою.
Ці виняткові наукові обставини дали можливість відомому українському досліднику та популяризатору науки, доктору геолого-мінералогічних наук, професору кафедри екології Інженерно-екологічного інституту ІФНТУНГ Адаменку О. М. в 2004 році запропонувати організувати тут, у Старуні, міжнародний еколого-туристичний центр – Парк Льодовикового періоду з відповідними інфраструктурними науковими, відпочинковими та лікувальними об’єктами, атракціонами, повнорозмірними скульптурами викопної фауни, флори тощо. Подібні парки збудовані в багатьох інших країнах, наприклад, в Чехії, Австрії й ін.
Створення у нас такого об'єкта мало б не тільки пізнавальне значення для відвідувачів і туристів, які вочевидь знайомились би з непересічними історичними, природними, науковими феноменами Старуні, але й зробило б його привабливим з точки зору вигідного вкладення інвестицій для широких бізнесових кіл, за аналогією інвестування українськими бізнесменами, промисловцями найбільшого гірськолижного курорту України - Буковелю, розташованому неподалік, далі по автомобільному шляху Н09. Але Буковель опирається на рекреаційний потенціал наших Карпат, а Парк Льодовикового періоду в Старуні опирався би на наукові, пізнавальні, озокеритосолелікувальні можливості цієї місцевості нашого краю. До речі, в першій половині ХХ століття, а особливо в міжвоєнний період, в Старуні поряд з озокеритовими промислами існувало і озокеритосолелікування.
Університет відповідно до своїх можливостей уже більше 15-ти років популяризує цю ідею. В його геологічному музеї, мінералогічна колекція якого визнана національним науковим надбанням, відкрита експозиція «Старуня: Парк Льодовикового періоду» з сучасними візуальними, мультимедійними засобами подачі інформації, яку демонструють всім екскурсіям, які відвідують музей. Наші вчені періодично подають інформацію про Старуню в пресі, телебаченні, інтернет-ресурсах тощо. Але поки втілення ідеї про започаткування та фундацію Парку Льодовикового періоду, як успішного бізнесового проекту, ще чекає свого зоряного часу, енергії та натхнення підприємливих людей.
Слід відзначити, що науковий потенціал Старунського феномену ще далеко не вичерпаний і чекає на майбутніх дослідників. На сторінках монографії, серед іншого, висвітлені і ймовірні причини потрапляння викопних тварин Льодовикового періоду в соляне озеро та його озокеритові пласти. Їх відзначили ще перші дослідники в 1907 році, вивчаючи рештки туші волохатого носорога (стор. 18). Поряд було виявлено метровий дерев’яний стержень (ймовірно спис стародавньої людини), з одного боку обпалений вогнем, а з іншого - обрізаний гострим предметом. Крім того, біля плеча і стегна носорога знаходились сліди поранення гострим предметом.
Видається, що тварина могла бути травмована стародавніми людьми того часу – кроманьйонцями, та загнана в пастку болотяного озера при полюванні на неї, де її засмоктало і зробило недосяжною для тогочасних мисливців, але досяжною, як виявилось згодом, через тисячоліття для сучасних дослідників. Зазначимо, що українські вчені вже пізніше, в 70-х роках минулого століття (стор. 19-22), в околицях Старуні знайшли, дослідили та описали сліди багатьох поселень первісних людей (житла, знаряддя праці), які проживали на цій території 10-50 тисяч років назад.
Тому можна припустити з великою ймовірностю, що й стародавня людина могла якимось чином потрапити в бальзамуючі озокеритові пласти соляного озера, а її тіло збереглося для нащадків природним шляхом в цьому середовищі. Це могли бути стародавні мисливці, які переслідуючи мамонта, кількатонну здобич, заганяючи її в пастку, самі ж в цю пастку в драматичних колізіях тих непростих ловів і потрапили. Це також могли бути жертви ритуальних жертвоприношень, які можливо існували в тогочасному суспільстві та про які ми можемо тільки здогадуватися. Це могли бути злочинці, яких первісне суспільство карало за тогочасними мірками, кидаючи на погибель в озокеритову трясовину.
Для науки і, зокрема, української науки важливо віднайти в Старуні рештки, а якщо пощастить, забальзамовані тіла цих прадавніх людей – кроманьйонців, наших пращурів.
Ці викопні знахідки минулого, спрямовані на вивчення першоджерел походження людини, без сумніву, могли б стати в один ряд з відкриттями та науковими сенсаціями світового масштабу! Вони прославили б у віках причетних відкривачів, дослідників, меценатів, місцевість, країну, в землях якої зберігалися такі “поклади”. Але для цього потрібен, як мінімум, український Генріх Шліман, (німецький підприємець, банкір, археолог, геній якого відкрив для людства в ХІХ столітті Трою, перевівши її з розряду легенд, записаних Гомером, в доконаний історичний факт) чи Ілон Маск, (наш сучасник, південно-африканський підприємець, винахідник, організатор виробництва ракетно-космічної техніки, інших інноваційних передових інженерних, наукових розробок, геній якого, за обґрунтованими даними, доставить людство на Марс в недалекому майбутньому).
Тільки такі непересічні постаті, вивчивши об’ємний фактологічний матеріал, науковий доробок вчених минулих поколінь, здатні осягнути актуальність, велич поставленого завдання (в тому числі і для такої молодої держави, як Україна), повести за собою, організувати та профінансувати таку експедицію з пошуку наших предків – кроманьйонців. Нам видається, що коштів на це пішло б на порядки менше, ніж на створення Буковеля.
Монографія може служити компасом для такого дослідника чи мецената. На її сторінках можна знайти координати найбільш вірогідного місця таких пошуків, де, за об’єктивними інструментальними даними, сконцентрований можливий органічний та біологічний матеріал первісної фауни. Ці важливі дані отримані з використанням сучасних технічних засобів у період першої та другої українсько-польських експедицій в Старуню в 2004 році, до організації яких, поряд з ініціатором, польською стороною, безпосередньо причетний ІФНТУНГ.
І, на завершення, абстрагуючись від високої науки та пафосу, необхідно відзначити, що на світовому музейному ринку вартість забальзамованих тіл великих викопних тварин четвертинного (льодовикового) періоду (в залежності від їх фізичного стану, величини тощо), які є винятковою світовою рідкістю, може сягати десятків мільйонів доларів. Адже вони вважаються світовими раритетами. Ми вже не говоримо про ринкову вартість забальзамованих тіл кроманьйонців.
Вони безцінні! Тобто, з фінансової й економічної точки зору, за сприятливих обставин вкладення в експедицію з метою пошуку кроманьйонця й супутніх представників фауни Льодовикового періоду окупились би з першими знахідками викопних тварин.
Крім того, з огляду на сучасний потужний технічний та науковий потенціал, зняти грунт на глибину до 15-20 метрів в квадраті 50х50 м (чи навіть 100х100 м), та дослідити його вміст, не є нездоланною перешкодою на шляху вивчення коренів нашого походження, досягнення істини.
Напевне визначні досягнення учених попередніх поколінь у вивченні Старунських викопних тварин, окрім сприятливого збігу обставин, завдячують, по-перше, високій свідомості, активній громадянській позиції тогочасних підприємців, які змогли адекватно оцінити справжню наукову вартість викопних знахідок на території їхніх промислів та передати ці знахідки в руки вчених, і, по-друге, рівню розвитку видобувної техніки того часу, який дозволив добути з надр Землі в Мамонтовій копальні такі безцінні експонати.
Сучасний, неспівмірно вищий розвиток технічних засобів, в тому числі й техніки зондування, дослідження земних надр, дозволяє сьогодні зробити в цьому напрямку значно більше та швидше, зі значно меншими затратами, а активна громадянська, патріотична позиція українських меценатів, небайдужих підприємців допомогла б гідно прославити українську і, без найменшого перебільшення, світову наукову спільноту.
