Парадоксальні результати розгрому Путіним Донбасу

 

 

Російська агресія на Донбасі відбувається на тлі надзвичайно важливих для України процесів, ухилитися від яких вона не може.

По-перше нарешті України підійшла до неминучої трансформації своєї застарілої економіки, яка родом ще з сталінської епохи. В цілому більш-менш розвиненому світі вже майже завершився процес переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. По-простому – перехід від примітивного індустріального вугільно-сталевого виробництва до сучасних високих технологій.

По-друге нарешті Україна підійшла до прискореного творення сучасної громадянської чи, якщо хочете, політичної спільноти, яка називається політичною нацією. Впродовж 23 років Незалежності цей процес теж ішов. Але повільно. З багатьма помилками – як от спроби (а точніше провокації) творити політичну спільноту тільки на етнічних чи мовних принципах, що пригальмовувало і майже зупиняло процес консолідації нації. Сьогодні в українському суспільстві склався консенсус щодо принципів консолідації. І ніякі етнічні, мовні, релігійні чи расові детермінанти при цьому не грають істотної ролі. Українська громадянська нація базується на лояльності до держави, на громадянстві у його прямому розумінні. Це прискорення консолідації українства у громадянському сенсі є результатом українського політичного досвіду, який породив Майдан Гідності та Російсько-українська війна.

Не можна сказати, що при цьому немає девіацій і що всі частини українського суспільства за станом на осінь 2013 року пройшли цей шлях – шлях до української політичної нації - до кінця. Результати парламентських виборів 2014 року, які викинули з Верховної ради ВО Свобода а на мажоритарних округах дали їхнім лідерам треті місця, показали, що навіть захід України, включився саме у формування громадянської нації, відійшла від криптонаціоналістичних ілюзій. Чому крипто-, а не клепто-, запитаєте ви? І я відповім так – крипто- бо клепто-…

Та вернімося до проблемних регіонів. Їх на разі є два – Крим і частина Донбасу.

Крим є особливим казусом. І не лише тому, що й сам не відчув, як опинився в російській політичній конструкції. Всі ми розуміємо, що не без участі багатьох мешканців Криму. Однак все відбувалося так блискавично, що навіть самі фігуранти цієї анексії незчулися.

Цікавішим є казус Донбасу. Тут процес виявився довгим і болючим. А, відповідно, є час подумати. Подумати всім – і з обох боків протистояння. Про російських окупантів мову не веду.

Вже тепер можна сказати, що на наших очах відбувається розгром Донбасу. Але не тільки розгром, але і суїцид - у різних сенсах.

Щонайперше кілька парадоксів, які пов’язані з ідеологічними аспектами інтервенції та заколоту на Донбасі. Бо йдеться саме про інтервенцію росіян, і про заколот місцевих сепаратистів – а є і такі, не лише російські окупанти.

 

Отож ідеологічні парадокси:

Перше, що можна констатувати, так це те, що на даному етапі протистояння значна частина Донбасу (не вся, і, що цікаво, з обох сторін фронту – хоча у різних пропорціях) випала з процесу творення нової політичної спільноти – української громадянської нації. Вони навіть не зауважили зміни якості консолідаційних процесів, яка відбулася за останній рік. Але ж про саме політичну націю волали розумніші з лідерів регіону впродовж 23 років! А коли справа дійшла до творення цієї республіканської спільноти – вони з цього процесу просто дезертирували. Це парадокс. Однак лише на перший погляд. Очевидно, що республіканізм по-донбаськи, якщо так можна сказати, донбаська «совєтчина» була чимось зовсім іншим. І ось чим.

Друге – чомусь ніхто не бачить очевидної речі, яка полягає у тому, що «совєтська» спільнота Донбасу, яка збилася в ядрі регіону (про ядро – далі), впала у крайній російський націоналізм з елементами фашизму. По-різному можна це називати – і рашизмом, і путінізмом, однак не можна не бачити того, що основою ідеології сепаратистів є їхнє іншуванняв сторону «русскости» саме в етнічному сенсі слова. Байдуже, що багато цих новітніх путінських «русских», властиво етнічними росіянами не є. Радше «совками». Таким чином можемо констатувати другий парадокс – тоді, коли більша частина країни прискорено будує нову політичну спільноту на громадянських, республіканських засадах, донбаські заколотники скотилися до вульгарного російського націоналізму чи навіть фашизму (з огляду на методичність та лють, з якою вони нищать все українське).

Третє – зазнав краху патерналізм по-донбаськи. Цей патерналізм як ідеологія і принцип структурування донбаського суспільства пронизував його як шампур. Зверху всемогутні і жахливі януковичі-ахметови – знизу – народ. Могутність донбаських кланів зруйнував і Майдан, але так само і агресія Путіна. Путін не даремно періодично відстрілює безголових отаманчиків сепаратистів. Але головне не те – головне, що розсипалася на друзки віра у «пахана», «батю», який все за нас зробить, всім видасть пайку і визначить його місце. Донбас втратив пахана. Сподіваюсь тепер всі розуміють, що Єфремов з Ахметовим сильно підупали. Своїми стараннями, звичайно. Тепер одна надія – на Путіна. Однак він не спішить ставати Паханом на Донбасі. Парадигма неначе й працює. Однак любов народу та Пахана якась одностороння, нерозділена. От не бере Путін Донбас в Росію і все тут. Теж парадокс. Для «народу, який так любить Путіна».

Четверте – прискорився процес ідентифікації «населення на території Донбасу». Воно два десятиріччя ухилялося від цієї ідентифікації. Ховалося за своєю «совєтськістю». Голосувало за те, щоб було, як при сталіні-брєжнєві. Тепер заховатися від цього важко. Або ти переїжджаєш на вільні від окупантів землі – і тим самим вільно чи не вільно входиш у цей український громадянський проект. Або втікаєш до Росії чи береш у руки зброю і жорстко позиціонуєшся як «русский». Відбувається процес іншування. Рветься пуповина між імперським совєтсько-російським проектом і республіканським українським проектом. І що найважливіше – це іншування не йде по лінії етнічні українці проти етнічних росіян чи російськомовних. По-суті це іншування по лінії українських республіканці проти російських імперців. Відбувається відштовхування від проекту, запропонованого російським імперським центром. Хоча частина мешканців Донбасу цілком і повністю асоціює себе з ним – активно йде процес сепарації. Ба більше – процес відштовхування від України теж прискорився. І він має різні наслідки. І негативні, і, знову парадокс, позитивні – наступає ясність позицій. На силу милим не будеш. Він може закінчитися і сепарацією частини донбаської спільноти, яка бачить себе в «русскоммире», разом з частиною території, і сепарацією з подальшим виштовхуванням/еміграцією сепаратистів з України, але і, що найгірше, сепарацією у внутрішньому гетто. Про останній варіант мріє Путін. Це один, внутрішньо український, аспект цього парадоксу. А є й інший.

П’яте – вперше, після громадянської війни 1917-1022 рр проти російського неоімперського центру з боку українських республіканців воює не тільки безліч російськомовних, але саме етнічних росіян. Росіян, які беруть активну участь у творенні української громадянської нації. Хоча фактично в очах Путіна і російських націоналістів «русские воюютпротив руських» - парадокс. Причому перспективний. Це парадокс, який ще дасться знати в самій Росії. На схилку кар’єри Путіна. Але цей фактор надзвичайно важливий щонайперше для самої України і свідчить про те, що вона може мати добру перспективу.

Шосте – це дуже неприємний для українців-традиціоналістів парадокс. Чи не нагадують вам всі ці донбаськіпопандопула – захарченки-пушиліни-мозгові – наших славних отаманів – Махна, Зеленого, Ангела, Григор’єва і т.д.? Серед останніх, звичайно, було багато українських патріотів – так як вони розуміли своє українство – у межах свого села. Але я не про патріотизм – на Дону та на Кубані були свої патріоти «за царя и Отечество». Згадайте, які козачки допомагали анексовували Крим – чи не наші братчики-кубанці – кусали Неньку-Україну? Перебиранці по-путінськи – з нагайками та шликами… Витонченого садизму у нього не відбереш. Але я знову не про те, а про народну стихію. Таку, яка й виродилася на Донбасі в мафіозну отаманщину – війну всіх проти всіх. Я про отаманщину як таку, про політичну культуру вирішення суспільних проблем. Ці угрупування нічим не нагадують строгу і у чомусь навіть похмуру структуру УПА. Бо інша політична культура. Так, зараз на Донбасі рубаються між собою десь близько 50 мафіозних угрупувань. Згадайте «весілля в Малинівці». Одним словом – парадокс це чи ні, але це теж гримаса нашого козацького минулого з його отаманами, яке так підвело нас у Перших Визвольних змаганнях 1917-1921 рр. Це я любителям реконструкції козаччини. І останнє, щоб зовсім вже кинути у ступор опонентів, – а з нашого боку фронту немає таких отаманів? Всіх наших славних комбатів. З усім тим негативом, який тягнеться не лише з патріотичної традиції українства, але й з «Весілля у Малинівці». З погрозами в умовах російської агресії розвернути добровольчі батальйони на Київ. То хто з ким б’ється? Ото ж бо…

 

А тепер економічні парадокси:

Перше – розсипався на друзки міф, що «Донбас всіх годує». На Донбасі доходить до гуманітарної катастрофи. Решта України скрипить, однак живе. Донбасу нарешті виставили рахунки – пояснили нарешті, скільки решті України коштуєдотування видобутку вугілля, виплавки сталі, закупки для нього «дешевого» російського газу коштом національних інтересів і т.д. Парадокс – Донбас, годівник України, не годує, а фактично голодує. І саме тут перед Україною, як завжди, відкрилася величезна перспектива – як не смішно це знову сільське господарство, яке виходить на стратегічні позиції в умовах перенаселення світу та екологічних загроз людству. А де-де, а в Україні перспективи для сільського господарства просто величезні. Саме час пересісти з індустріального коника на аграрного – на новому витку розвитку технологій, звичайно. Тут індустріальне ядро Донбасу просто випадає.

Друге – Путін не стільки «рятує», скільки руйнує Донбас. Руйнує свідомо і методично. Це теж мав би бути парадокс для «народу, який так любить Путіна».

Третє – знищуючи індустрію на Донбасі – а значна частина цієї індустрії застаріла і нерентабельна – Путін, разом з місцевими колаборантами з числа донбаських «совків», виконує ту роботу, яку рано чи пізно мав би виконати Уряд України. Тобто Уряд України, якщо він хотів би модернізувати українську економіку, мав би позбутися обтяжливих для бюджету країни виробництв. І найбільшим з них і є індустріальний комплекс Донбасу. Не весь, звичайно. А те, що дотувалося з центрального бюджету – щоб розкрадали вугільні та сталеві барони, звісно. Цей шлях пройшла Німеччина, коли ліквідовувала Рурський індустріальний комплекс, Велика Британія, яка ліквідовувала свою вугільну промисловість, Польща з Шльонським вугільним басейном і т.д. Однак ці реформи могли робити або політики-смертники, або надміцні політики, як от Маргарет Тетчер. У нас таких не бачу. Але маємо наступний парадокс – Путін, сам того не усвідомлюючи, знімає з шиї України камінь, який не давав їй здійснити ривок в економічній сфері. Парадоксальним чином він розчищає шлях для українських реформаторів. Якщо такі знайдуться, звичайно…

Четверте – індустріальний комплекс Донбасу це не лише виробництва, але й величезна міська агломерація. Це друга проблема, з якою стикнулися реформатори у цих країнах. Їхній досвід показав, що працівники копалень та сталевари важко надаються на те, щоб стати програмістами. Навіть у другому поколінні. Є країни, де це не було проблемою, як у США – цьому сприяла велика мобільність населення. Але є країни з дуже осілим населенням. Ми – посередині. Але було б гірше, якби біда не допомогла. Теперішній конфлікт є повномасштабною локальною війною. І тому населення втікає із зони бойових дій. За станом на цей момент перемістилося і у межах України і за кордон до одного мільйона населення. Завершення конфлікту не видно. Значна частина переміщених осіб залишиться на нових місцях. Все це – людські трагедії. Однак це процес, який іде. І називається він розосередженням величезного скупчення людей, яке було звезене туди ще Сталіним, для роботи у цьому індустріальному комплексі.

 

То що ж - було б гірше, якби біда не допомогла? Для людей, які не можуть дивитися на світ широко відкритими очима, маленьке пояснення - парадокс  - від грецького παράδοξος - незвичайний, неймовірний, дивний погляд. Може це вас потішить.

 

Львів, www.ji-magazine.lviv.ua


08.12.2014 Тарас Возняк 1076 1
06.12.2021
Уляна Мокринчук

Магія залаштунків сцени, актор - професія чи захоплення, а може діагноз? Хто вони молоді "служителі театру", які вони в повсякденному житті. Фіртка зазирнула у світ мистецтва та спробувала знайти відповіді на ці питання.

375
01.12.2021
Сергій Білий

В міру глобального потепління зими в нашому регіоні все менше радують снігопадами та морозами. Тепла безсніжна зима – колись прикрий виняток – сьогодні поступово перетворюється радше на загальне правило. І якщо, скажімо, для міських комунальних служб такі метаморфози – в радість, то для туристів – це справжній жах... Фіртка знає, що робити пересічному туристу, якщо зима є не лише безсніжною, але й теплою.

840
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

1661
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилуватися водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

2321
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

4282
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

3784

Для тих, хто з якихось причин не може наважитись на спорт, боїться почати чи лише почав, хочу сказати, що ніколи не пізно бути на старті!  

545

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у цей момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Ясність наставала у процесі падіння. Але, як би низько ці люди не падали, вони рефлексивно підводилися і знову дряпалися на гору.

1695

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

15658 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

2667
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

1792
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

7465
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

16403
03.12.2021

Релігійні діячі звернули увагу Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля на потребу розробки державної сімейної політики та затвердження відповідної державної програми з необхідним бюджетним фінансуванням.

563
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

6060
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

7549 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

7860
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

3370
03.12.2021

У Берліні, на подвір'ї Міноборони ФРН, пройшла традиційна військова церемонія Großen Zapfenstreich – з посади канцлерки Німеччини після 16 років роботи йде Ангела Меркель. 

455
02.12.2021

Відповідний законопроєкт вніс на розгляд Верховної Ради Володимир Зеленський, про що він повідомив сьогодні у щорічному посланні до депутатів та українського народу.

605
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

2625
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

3242