Райдужні гори - диво природи, чудо світу, унікальна частина Анд, які пофарбувалися в кольори веселки в результаті кліматичних змін, що останнім часом спостерігаються на нашій планеті.
National Geographic включив Райдужні гори у список “100 місць, які потрібно відвідати впродовж життя”. Вони знаходяться за декілька годин їзди від найвідомішої пам'ятки Перу - міста інків Мачу-Пікчу.
Мовою індіанців кечуа, нащадків інків, Vinicunka означає “райдужна гора” - це різнобарвна долина, яка схожа на веселку. Кольорові шари гір сформувалися мільйони років тому з червоного пісковику, який під впливом підземних вод, вітру та домішок мінералів набув жовтого, зеленого та червоного кольорів. У результаті утворився неймовірно красивий гірський ландшафт, забарвлення якого вражає уяву.
Враження з перших вуст від Маргарити та Дмитра, які побували на вершині Райдужних гір:
“У нас склалася традиція щороку підійматися на одну з гірських вершин. Про існування Райдужної гори нам стало відомо нещодавно. Насправді, світу вона відкрилася у 2016 році. Через глобальне потепління на горі розтанули льодовики й вся краса цього місця стала доступною для людського ока.
Менеджери турфірми “Надія” змогли вмістити у шість днів відпочинку в Перу все найцікавіше, - “галопом по Андах”!
Тур складали й планували спонтанно, тому не врахували деякі моменти, повязані з гірською хворобою. Але це розтягнуло б час перебування ще на тиждень. Про гірську хворобу ми були обізнані, але не думали що вона і нас торкнеться.
Провідник забрав нас з готелю близько 6 години ранку. Ми поїхали на південь від міста Куско. Переїзд зайняв три години і проходив через мальовничі скелі по вузесенькій доріжці, над прірвою, щось на кшталт безпечнішого варіанту “дороги смерті” у Болівії.
Далі нас чекало тригодинне сходження до Райдужних гір через струмки, повз сяючі льодовики, де паслися дикі альпаки і лами. Вікуній, найрідкісніших тварин, ми тут не зустріли, але побачили їх пізніше.
Вже на перших 100 метрах я відчула її величність – “гірську хворобу”, легке запаморочення, тяжкість та сильне серцебиття. Добре, що прихопила із собою мінібалони з киснем. Допомагали і листя коки - місцеві ліки від усіх хвороб, які довелося постійно жувати. Дмитро ж, навпаки, побіг наперед, ніби на тих горах народився.
Здавалось би 16 км туди й назад, не надто стрімко, але кожен крок давався з величезними зусиллями.
Останній ривок до піка подолати було найскладніше, - розпочався сніг, здійнявся сильний вітер, але ми це зробили!
На вершині гори ми були винагороджені за важкий підйом приголомшливими видами та фото з місцевими жителями та альпаками.
Vale vale Vinicunka, Vale vale Ivano-Frankivsk”.
https://instagram.com/margaryta_boyko
Партнерський матеріал
Круто