В українському політичному цирку всі ролі розписані наперед. Ніхто не виходить за рамки примітивних сценарних ескізів. Таке враження, що група бездарних сценаристів і режисерів з року в рік знімає тупий серіал, де актори спочатку з’являються у образах народних провідників, злих демонів і добрих героїв, а через півсотні серій сходять у політичне небуття в однакових сіреньких халамидах.
Бути «збитим льотчиком» у нашому політикумі означає бути або клоуном або зрадником. Жодної фігури, яка б гордо зійшла зі сцени. Усі звалюють з лівим баблом і підлим виразом на обличчі. Звалюють під нетверезий свист пограбованого ними електорату.
Одночасно влада виступає в не менш пацаватій ролі «паперового тигра», якого насправді ніхто не боїться. От не страшно і все. Клоуни підстрибують і пророкують прихід якогось зубатого «нового тоталітаризму». Побійтесь Бога, який там в ср…ці тоталітаризм, про що ви там шепчєтє… Що диктаторського ви знайшли у переляканому політичному режимі, який віддано крутить хвостом перед Європою і мріє (навіщо? з якого бодуна?) записатись у клуб асоційованих членів ЄС?
А ще нам з різних боків розповідають, що буцімто невдовзі ми опинимось під темною владою спецслужб. Яких? Отих наших «невловимих Джо» нєвідімаго фронта, які разом із втратою кастової приналежності до ГБ втратили й залишки репресивних навичок? Так теперішні політики тільки й мріють, щоби їм зробили піар викликом у правоохоронні органи. Вони просто нариваються на виклики і допити: «Ну профілактуйте мене, ну будь ласка, ну будьте такими дурнями!» Тому що для них єдиним наслідком такої «профілактики» буде можливість скликати прес-конференцію і з трагічним виразом на хитрому обличчі розповісти журналістам про свої страждання. «Напишіть про нас! Нас допитували!! Допитували!!!» (Великі очі на весь екран ТБ). Хочеться перепитати: «Тебе допитували? Яким паяльником і в який отвір?»
Уся ця клоунада може зацікавити хіба що тих працівників ЗМІ, які вдень і вночі виробляють замовну «джинсу». Споживача інформації вона вже й не цікавить. В того затюканого брехнями споживача залишилась одна-єдина мотивація – комусь нагадити. Комусь, хто відповідальний за всю цю позвіздєнь. І 31 жовтня вони підуть на виборні дільниці із цим бажанням. І реалізують його. Реалізують, навіть розуміючи, що нагадять собі на голову. Чому? АБИСЬ ТОТІ ЗНАЛИ!
