24-25 квітня на малій сцені Івано-Франківського музично-драматичного театру імені Івана Франка відбудеться прем’єра вистави «Кохання з присмаком дощу» за оповіданням Габріеля-Гарсіа Маркеса «Очі блакитного собаки».
Режисером вистави, яку називають «діалогом почуттів», є 22-річний студент п'ятого курсу Київського національного університету культури і мистецтв Олексій Лейбюк, а керівником постановки – Ростислав Держипільський, пише Фіртка з посиланням на ГК.
Цікавим візуальним рішенням стали відеоінсталяції віджея Сергія Пілявця, який також робив відео-оформлення вистав «Три сестри» та «Енеїда».
Керівник театру Ростислав Держипільський зазначив, що п'єса «Кохання з присмаком дощу» приурочена до сумної дати 17 квітня – річниці смерті відомого колумбійського автора, лауреата Нобелівської премії з літератури за роман «Сто років самотності».
Театральна дія розгортається в оніричному, «сонному» просторі: двоє закоханих багато років поспіль зустрічаються уві сні і не можуть віднайти одне одного в об’єктивній реальності.
11 картин п’єси на перший погляд прості, непобутові й майже між собою не пов’язані, проте насправді вистава піднімає екзистенційні проблеми, актуальні в будь-яку епоху та в будь-якій географічній широті. Режисер-постановник Олексій Лейбюк, який, до речі, родом із Франківщини, зазначив, що в театральному вирішенні вистави відійшов від літературної розв’язки оповідання Габріеля Маркеса й намагався завершити п'єсу хепі-ендом, адже «в країні важкі часи і потрібно більше світлості й оптимізму». Глядачі зможуть насолодитися майстерною грою молодих акторів – Ігоря Захарчука та Мирослави Гусак.
Виконавиця однієї з головних ролей Мирослава Гусак на прес-конференції акцентувала на інтризі п’єси "Кохання з присмаком дощу": «Настільки моя героїня полюбила свій образ, який був створений уві сні, що вирішила його перенести в реальність. Вона всіма силами боролася за це кохання і таки його знаходить». Також акторка відзначила актуальність вистави для сучасного покоління, яке виросло на «комп’ютерах, планшетах, телефонах, інстаграмах, контактах, фейсбуках... Нема живого спілкування, ми створюємо собі ілюзію, свій закритий світ, в якому самі себе обмежуємо... А матеріал п’єси виносить ще й цю тему на поверхню – про те, що не потрібно закриватися від людей...»
