Нещодавно в Івано-Франківську вперше відбувся виступ авторського музичного проекту відомого українського автогонщика, волонтера та ведучого Олексія Мочанова «Акустичні люди». Музиканти відіграли соціальний концерт для учасників АТО.
Фіртка поспілкувалась з Олексієм Мочановим:
- Разом з «Акустичними людьми» ви їздите Україною. Розкажіть про ідею.
- Не хочу розповідати історій, які можуть бути описані детально в книзі. Скажу, що пісня в моєму розумінні залишається можливістю доносити до людей певні думки, і якщо це не весільні гойдалки і не відверта попса, якою всі перегодовані, впринципі, ти розповідаєш вірші під якусь музику. Але сучасний світ зараз такий, що навряд чи хтось захоче 1,5 години слухати вірші зі сцени. Тому можливість грати на гітарі, додати музичний супровід дає кращі шанси, щоб тебе почули.
Як сказав у своєму словнику Ушаков, музика - це вид мистецтва, в якому емоції, переживання та ідеї передаються з допомогою ритмічно організованих звуків та тону.
Важливо розуміти, що концерт - це не лише можливість співати в семи октавах чи видавати звуки, які виходять за рамки людського розуміння. Це можливість поспілкуватись з людьми, залишити їм певні емоції, щоб вони вийшли і задумались чи зраділи, чи відчули бажанням передзвонити батькам, обійняти кохану людину чи просто вигуляти собаку. Або з’їздити на фронт з доброю місією. Повинна бути емоція.
Я ж нічого нового не придумав. У нас дві гітари, я і хороший гітарист власник "Гітарного дому" i Woodstock guitars Сергій Семенов. В такому форматі виступали відомі хороші, ще радянські барди. Наприклад, Олег Мітяєв, навіть зараз як він приїжджає в Київ зал підхоплює з перших рядків.
Наші концерти, це насамперед, можливість поспілкуватись з людьми. Після концерту є можливість поспілкуватись про те, що можливо не зрозумів чи зрозумів трохи не так.
- Як ваші концерти сприймають в різних містах?
- Ми не знімали ніяких кліпів, не вкладали грошей в розкрутку і перша думка в головах завжди «Мочанов, він же гонщик, він ще й співає?». Та при цьому, коли приїжджаємо на фронт, то там у першу чергу запитують, де гітара. Виступаємо для людей, які знаходяться на передовій, ми не їздимо на дальній пост. Ми якщо їдемо, то під Ясинуватську розв'язку, Донецький аеропорт, Карачун, Вуглегірськ, Дебальцево, Мар'їнка, словом в ж**у, там перше питання про гітару і тільки потім, що привіз з собою.
У Києві вже звикли до наших концертів. В інших містах сприймають так «а що він ще щось співає», потім заходять на YouTube, в Google знаходять пісні, виявляється, що деякі з них - «Солнце устало», «Алкоголь», «Дорожная», «Остров» уже чули на Radio ROKS. Концертна програма розрахована на дві години, в основному граємо свої пісні, декілька чужих.
- Концерт у форматі виступу в Івано-Франківську це своєрідна підтримка учасників АТО?
- Я не розумію, якщо країна воює, то воює вся країна. І коли деякі люди ходять в камуфляжі, а дехто у спортивних штанах, то ще не факт, хто з них реальний учасник АТО, а хто просто ходить в камуфляжі. Тому, дякуючи організаторам, частину квитків купили та роздали, щоб люди прийшли та порелаксували. Концерт у Франківську - це можливість відкрити для себе регіон, тому що ми впринципі, завжди були тут лише проїздом.
З концертом ми тут вперше. Ще якось я був у Франківську, коли ми з Василем Вірастюком відкривали автосалон Volkswagen, але це було ще років 8 тому. Місто подобається. Зараз ще така осіння мряка, від чого місто стало характерним.
- Отже в Івано-Франківську Ви вдруге. Як Вам місто, є різниця між тим, яким воно було під час першого візиту і тим, яке тепер?
- Не скажу, що я багато де був, але мені здається місто стало сучаснішим, навіть трохи охайнішим. Можливо тоді так співпало, бо погода була дощова, вулиці з болотом. Мені здається люди, ті хто хотів і міг поїхати - поїхали, а ті хто зрозумів, що їм тут залишатись і жити завжди, намагаються прибратись у себе вдома, тому що це правильно.
- Як Ви ставитесь до мовного питання?
- Я вважаю, що неважливо, на якій мові ти любиш свою країну і готовий за неї померти. Я не винен, що у мене бабуся, мама та рідня, як практично й весь Київ, говорили російською. Будь-яка людина, яка намагається цим дорікнути не розуміє, що вона могла з дитинства говорити польською, румунською чи угорською. І що б зараз було, тоді ти був не українцем, а угорцем?
Я дуже важко реагую на всі ці політичні історії. Прекрасно розумію українську, озвучував мультфільми «Тачки», «Ріо», «Турбо». Якщо 40 з лишнім років говорив російською, я зараз можу говорити, давати інтерв’ю українською, але це, можливо, краще ніж у Азарова, та гірше ніж в Януковича. Поки що. Тому спілкуватися - це одне, але я вважаю, що важливо, якою мовою ти спілкуєшся вдома з сім’єю.
Ми зараз бачимо, що практично всі лідери держави, коли спілкуються, як вони думають, при вимкнених камерах, говорять російською. Пам’ятаєте, двох українців, коли Аваков кидався у Саакашвілі стаканом, там тоді ще Яценюк, Порошенко сиділи за круглим столом то розмовляли всі російською, бо вони не знали, що це вийде на широкий загал.
Я ношу вишиванку, тому що в ній дуже зручно. Я не намагаюсь це зробити, бо поступив наказ одягнути вишиванку і побути українцем. Я народився і виріс в Києві, життя покидало по колишньому СРСР, але я за практичні речі і вважаю, що наші предки придумали вишиванку, як найзручнішу річ на кожен Божий день. Зрозуміло, що коли мама чи бабуся вишивала її своїми руками вона стає домашньою святинею, тому що все, що вишивають мама чи бабуся руками – святині, незалежно чи це хустинка, вишиванка чи картина.
Тому я не хочу приїхати в Івано-Франківськ просто наспівати українських пісень як на весіллі, бо музиканти приїхали і намагаються вгадати, що тут хочуть почути.
Ми виконуємо українською «Старі фотографії» Скрябіна і «Сіла птаха» Ігоря Поклада на слова Юрія Рибчинського.
Ми з Сергієм завжди співаємо, спілкуємось від душі, і де б ми не грали – яйцями ще не закидували. Хоча бували питання, чому російською мовою, але вони швидко вирішувались.
- Як Вам, як досвідченому автомобілісту, наші дороги?
- Дороги стали кращі, в порівнянні з тим, що було кілька років тому у місті. Люди ж радять, як їхати, тому збираючись сюди ( в Івано-Франківськ. – ред) , ми спершу їхали до Львова, тією дорогою, де львівських вболівальників зупинили, там дорога хоч вузенька, але хороша. І дорога на Коломию, Чернівці, кажуть, хороша. Чув, що власник «Буковелю» вкладається в дороги, і це той випадок, коли людина побудувала бізнес і для того, щоб до нього доїхали, будує дорогу.
- Розкажіть, як Ви відпочиваєте? У Вас на сторінці є фото з гір, з Кайласу, любите підкорювати вершини?
- Кайлас - це було років 10 тому, і насправді це точно не відпочинок. Це важкий підйом на висоту. Слава Богу, у нас зараз можна швидко заскочити в машину і поїхати, до прикладу, в Коблево на кілька днів, дорогою заїхати до знайомих, поїхати в ліс. Не важливо, де ти відпочиваєш, головне з ким. В цьому плані у мене все абсолютно комфортно. Я просто не розумію, коли люди кудись летять відпочивати на острови, як можна летіти 13 годин в один бік, а потім з моменту, як ти приземлився розуміти, що тобі назад знову летіти 13 годин? Мені здається, що це катастрофа.
- Нещодавно в одному із дописів на Вашій сторінці у Фейсбук ви написали текст-звернення про висновки, зроблені після 3,5 років війни та Майдану. У тексті Ви пишете «Выводи сделал. Дела –доведу до конца. Если дадут и успею». Чому «если дадут»?
- Тому що, на жаль, багато в чому цілі, які переслідував Майдан після його закінчення не були досягнуті. Люди виходили на Майдан проти олігархів, проти зеків, проти п***сів. Але на виборах Президента перше місце зайняв олігарх, друге – зечка, а третє п***с.
Поки що, я вважаю, є ще куди рухатись.
Ті рядки були написані в 2015 році, коли був непростий процес спроб витягнути з полону нашого товариша і в таких обставинах інколи приходиться писати не те, що хочеться, а те, що треба. Це досить така слизька тема. До тих пір, поки у цих п***в сидять наші хлопці.
- Як відноситесь до того, що у Харкові суд випустив під домашній арешт скандальну Нелю Штепу?
- На жаль, я розумію, що коли кричиш «бандитам тюрми», то треба їх ловити, збирати докази і садити. Якщо ви не можете за три роки нічого довести по Штепі, якщо не можете за 3,5 роки знайти, хто стріляв на Майдані, якщо ви не можете, - то швидше за все ви не хочете.
І не треба посилатись на те, що вам хтось заважає, бо у вас Генпрокурор свій, Міністр внутрішній справ свій, СБУшник свій, всі свої, але нічого не можуть знайти.
Коли найголосніше «бандитам тюрми» кричали Тимошенко і Луценко. А як тільки прийшли до влади, то найперше, що зробили, вони знайшли привід «припаркували» Тимошенко і Луценка, щоб багато не розмовляли. І не треба було їм шукати державну зраду.
Коли на Майдані горіло вже біля сцени, з усіх, хто зараз при владі, хто був там? - Одна єдина людина Женя Нищук, ведучий Майдану.
Тому, коли мені задають питання «як так вийшло?», я кажу, що коли горіло – то одні люди були на Майдані, а коли треба було вийти голосувати - прийшло 9,5 мільйонів інших людей.
І якщо ми живемо при демократії, треба їх терпіти і щось робити.
Інше питання, що ті люди, котрих не влаштовує ця історія до цього часу не змогли одне з одним домовитися, що робити, щоб на наступних виборах мати законне право поміняти те, що не подобається і зробити так, як подобається.
Якщо чесно, вже менше й хочеться, тому що - ну скільки можна?
Надіятись на наших політиків це все-рівно, що вболівати, б***ь за нашу збірну з футболу. Все-рівно про***м. А ти ходиш, їздиш кудись, купуєш собі різні футболки з якимись там прізвищами, витрачаєш гроші, кричиш «Ура», в результаті вони все-рівно про***ть. Політики у нас такі ж «футболісти».
- Чим зараз живе Олексій Мочанов?
- Важко сказати. Тим, чим і вся країна. Пробою зрозуміти, що буде сьогодні, завтра, через тиждень – так, війною – так, соціально відповідальними справами – так, бажанням послати все під три чорти, піти напитись чи подивитись на воду і поплавок – так, але це нечасто вдається. Я зараз автогонщик-пенсіонер, можу собі дозволити на війну з’їздити, ще щось зробити. Тому що, як в анекдоті: чоловік спіймав золоту рибку і каже їй зроби так, щоб у мене все було. Вона йому відповідає: добре, ти попросив, я зроблю: у тебе все було!
Так і в мене активна робоча частина, тести, гонки, навчання, коли вчився я і коли вчив когось іншого – все це вже залишилось в минулому. Зараз я молодий пенсіонер. Займаюсь тим, що встигаю: розкладаю пріоритети і нормально себе почуваю. Радію, що є можливість вчора з’їсти біля Ясинуватської розв'язки тарілку каші з тушняком, а сьогодні у Франківську - пиво з нарізаною ковбаскою.
Коли, до прикладу, у мене запитують «Як справи?» - не гірше ніж всередньому по країні. Це так, як середня температура по палаті 36,6, та в одного 34, а в іншого 39. От коли здається, що в тебе не все добре, достатньо заїхати у військовий госпіталь і подивитись, що таке дійсно не дуже добре.
Мені дуже шкода, що люди дуже мало читають, а якщо читають, то якусь х***ю. Людина має читати книги. Є набір книг, які ти не можеш не прочитати, є біографічні історії. Якщо ми зараз знаходимось в історичному моменті, коли потрібно розуміти, що робити, ми повинні вивчити біографію Бенджаміна Франкліна, Авраама Лінкольна, зрозуміти, наприклад як Лінкольн ставився до рабства. Ніхто ж зараз не намагається зробити його другом чи ворогом всіх рабів, правда ж? Він сказав, що його цікавить збереження союзу і розглядав проблему з рабами лише через призму того, як вона вплине на збереження союзу. Він сказав, якщо для того, щоб зберегти союз потрібно буде відпустити всіх рабів – я їх відпущу, і навпаки. Якщо треба буде половину рабів відпустити, а половину ні – я так і зроблю, тому що мені до с***и кожна конкретна людина. Бо в політиці люди не мислять біографічними даними якоїсь людини, мова йде про цілі та завдання.
Подивіться коли появлялись США, коли мова йшла про те, що це могла бути конфедерація, а не федерація. Взагалі-то вони не збирались писати конституцію, а збирались лише для того, щоб заключити договір на більш вигідних умовах з англійською короною. Потім зрозуміли, що нічого не буде.
А в нас бігають по країні купа дебілів і кричать, «не дамо федерацію з нас зробити». Б***ь, щоб з'явилась федерація, мають бути суб’єкти, як землі в Німеччині, як штати в Америці, кожен з яких був би самостійною державою. В Україні ніколи не буде ніякої федерації, тому що у нас ніхто ні з ким ніколи не намагався домовитись. У нас Ковель - це місто, де по-моєму церков більше, ніж громадських туалетів. Тому що кожен барига в Ковелі прийшов, дав грошей, щоб побудували храм. Я одного разу навіть сварився зі священиком, чому не брати за руку і не казати їм: «покажи мені пологовий будинок, в якому ти народився, школу, в якій ти вчився, чи є в ній спортзал, і хоча б декілька комп’ютерів, лікарню, в якому вона стані, і якщо ти все це уже зробив, тоді давай побудуємо храм і напишемо за чий він кошт». А ці дебіли постійно думають, що якщо вони побудують храм то їм усе пробачать.
Зараз в країні є інтереси і практично повністю відсутні принципи.
Принципи не стосуються конкретних прізвищ, вони стосуються того, що якщо твій найближчий друг здійснив підлість чи злочин – то це злочин і підлість. А якщо твій найбільший ворог не скоював злочин, то с**а на жаль треба чекати, поки він його скоїть, але його не можна судити за те, чого він не робив. Це щодо ситуації про Штепу. Але, якщо за три роки не могли нічого довести, та сьогодні її посадили просто так, то просто так завтра посадять тебе, мене чи кого завгодно.
- Ви відреагували на скандал про 93%, який виник після доповіді головного психіатра МОУ Олега Друзя. Міністр оброни його все ж відсторонив від посади. Що Ви про це думаєте?
- В ситуації з 93% дураки почули те, що могли почути навіть не читаючи і не бачивши та почали роздувати в інтернеті історії про якихось хворих на голову АТОвців. При тому, що це була закрита презентація не для преси психологів і психіатрів. Ви можете собі уявити, що людина, яка двічі стріляла в дитинстві з рогатки потрапить на розмову до людей, які, наприклад, створюють сучасну артилерійську зброю? І раптом вони почнуть обговорювати добре це чи погано, при тому, що вони знають тільки як натягнути резинку і пульнути у горобця камінцем.
Чи наприклад, недавно повідомляли про те, що генерал Локота бере 35 тисяч гривень штрафу за відкриття вогню. Це повний п***ж. Це навіть по-іншому назвати неможливо. Але замість того, щоб туди поїхав якийсь представник Міністерства інформаційної політики чи Міноборони, і закрив питання за півгодини – всім зручно та вигідно «кукурікати».
Тому що на цьому «кукуріканні» хтось нашкріб собі на будинок, чи якийсь там журналіст, в якого глядачів менше чим у мене номерів в телефонній книзі, подумав, що він може ляпнути на генерал-лейтенанта що-небудь і вся країна буде про це говорити.
Щодо Олександра Локоти, в 1995 році він був командиром єдиного від України батальйону IFOR, який розвернув в Сербії хорватів, сербів і боснійців. І я не виключаю, що Муженко, відправляючи Локоту командуючим в АТО думав якраз про те, щоб змусити виконувати Мінські домовленості. Тому що армія може виконувати лише те, що зробили політики.
Якщо 9,5 мільйони людей обрали Президентом Петра Порошенка, який відправив представляти Україну в Мінськ Медведчука і Кучму, то питання не до Локоти і Муженка, а до Петра Олексійовича і до Медведчука з Кучмою, що вони там робили і про що домовлялись. Але ж якщо Україна взяла на себе міжнародні обов’язки і вимагає їх виконання та чекає, що в рамках їх виконання Росія втрачатиме 10 млрд. у день, місяць чи рік, то приходиться ці обов’язки виконувати також.
Мені це не подобається, і я б не відправив туди ні Кучму, ні Медведчука, та давайте скажемо чесно 40 млн. українців кричать, що вони ненавидять Росію. А де ж ті 40 млн. людей, які готові піти виколоти око "русаку"? Чому ми заледве можемо набрати 50 тис. людей в АТО, з яких на жаль більша половина далека від ідеальної форми виконання бойових завдань?
Я розумію це так, що ми могли б там усі спокійно зібратись, сказати, закриваємо всі бари і йдем на війну, бо у нас війна священна: 30 мільйонів переб’ють, 10 мільйонів залишаться, але ми будемо жити.
Подивіться на угорців, тисячу років тому вони прийшли сюди з Уралу, за цей час мови не втратили, не асимілювались.
У нашій історії, на превеликий жаль, при тому, що у нас є козацтво, круті піхотинці, ми постійно намагались домовитись: то з поляками, то з "русаками". С***ти на голову Богдану Хмельницькому може тільки той, хто досконало знає ситуацію, в якій він приймав рішення підписати у 1654 році Переяславський договір. Але як ми можемо це робити 400 років по тому?
Наприкінці розмови Олексій Мочанов додав :
Люди виходили на Майдан за західні демократичні цінності. Нехай кожна людина, яка хоче знати, що це таке відкриє Google і почитає. В рамках цих демократичних цінностей, на жаль, у нас в країні може бути і канал NewsOne з Мураєвим і Рабіновичем, тому що одна із цінностей - це свобода слова і абсолютна свобода волевиявлення.
Якщо у нас йде війна - потрібно сказати, що всі журналістські канали, які працюють не на нашу перемогу закриваються до кращих часів. Визнати це чесно. Але тоді є проблема: в такому разі весь світ почне санкції вводити щодо нас, а не щодо Росії. У Північну Корею перетворитися дуже легко.
Тому, повторюсь, дуже важливо читати книги, робити висновки і не вестись, як баран на те, що один бекнув, а всі решта мекнули.
Правильно говорив Наполеон: стадо баранів під проводом лева завжди переможе стадо левів, під проводом барана. Тому треба просто не обирати баранів.
До слова, щодо злочинних наказів. Колись один генерал сказав мені, у нас є вертикаль, в якій є Голова СБУ і Президент країни. Якщо ви не хочете, щоб «Альфа» виконувала злочинні накази не вибирайте на ці посади тих, хто може видавати такі накази. Не повинен капітан СБУ думати «а наскільки це злочинний наказ?». Будь-який військовий – це підготовлений бультер’єр, якому дають команди. Тому претензій до бультер’єра бути не може. Претензії можуть бути до людини, яка його дресирувала і яка сказала «фас». А це - політики.
І не можна вимагати від людей в камуфляжі чогось, не вимагаючи цього від людей у піджаках. Тому що політику роблять люди в краватках, піджаках і сорочках, а фінансову політику – люди у розтягнутих футболках, джинсах і шльопанцях.
Розмовляла Олена Британська
