Немає вчинків, за які мені соромно: відверте інтерв'ю із Сергієм Притулою

Відомий актор та телеведучий Сергій Притула вирішив залишити шоу-бізнес та йти у політику. Днями він приїхав до столиці Прикарпаття вже не як актор, а як представник політичної партії «Голос».

Фіртка поспілкувалася з Притулою та дізналася, чому він все ж таки вирішив займатися політикою, ким, на його думку, стане Володимир Зеленський у кінці своєї каденції, які у нього відносини з олігархом Віктором Пінчуком та про його особливе місце на Прикарпатті.

Сергію, ті, хто тривалий час слідкує за вами, ще минулого року не могли й подумати, що ви залишите шоу-бізнес та займетеся політикою. Що змусило вас піти на такий кардинальний крок?

Якщо мене щось не влаштовує у моєму житті, то я беру і виправляю це. Я не чекаю, що хтось зробить це за мене.

У мене в під'їзді регулярно горіла проводка і ми залишалися без світла. Приїжджали ремонтники, якісь дротики натягували, воно через два тижні згорало, смерділо диміло і знову ми без світла. Я так подивився, приїжджали вони раз, другий, третій, а по суті, нічого не змінюється.

Коли вони приїхали наступного разу, я взяв їх у коло і запитав: «Що можна зробити, щоб змінити цю ситуацію?». Вони мені розповіли у чому справа. Я покликав двох сусідів, ми скинулися грошима, купили кабель товщиною з мою ногу і вже років 10 у будинку, в якому я жив, не горить проводка.

В Українському католицькому університеті є чудовий слоган: «Візьми і зроби». Те саме відбувається і в моєму житті.

Мені не подобається те, що робиться в країні, — ні в сенсі зовнішньої, ні внутрішньої політики

Мені не подобається не закінчена судова реформа. Українські правоохоронні органи шість років знаходяться в управлінні однієї людини. В його роботі відбулося вже стільки провалів, що в іншій країні держслужбовець вже б давно подав у відставку. А якийсь чесний офіцер міг би і застрілитися.

Я не бачу, що хтось збирається це змінювати. Чому, коли наші депутати бігають по парламенту з папірцем за відставку Авакова, деякі патріотичні партії сором'язливо ховають очі та не ставлять там свої підписи.

Те саме стосується Києва, в якому я живу. Це місто, яке мені дало багато можливостей у житті, де в мене сім'я та народилося двоє дітей. І я не бачу Київ таким затишним і комфортним містом, в якому мені, рідним та і кожному з його мешканців буде так добре, як би цього хотілося.

Фіналізуючи – я просто хочу, щоб це місто було набагато кращим ніж воно є, щоб люди, які мають щось робити перестали брехати, що їм щось заважає. Заважають тільки небажання та некомпетентність.

Не боїтеся, що ваших прихильників, після того, як ви станете політиком, поменшає. Адже людей цієї сфери не дуже шанують.

Не люблять тих, які щось обіцяють та не роблять.

Мені 39 років і, згадуючи вже прожите життя, не бачу моментів, за які б було соромно.

Немає такого, щоб я щось комусь пообіцяв і цього не зробив. Тому, мені здається, що людей треба судити за їх вчинками.

Ви багато свого часу та енергії витрачаєте на волонтерство, як ніхто знаєте ситуацію із середини. Можливо це досить глобальне запитання, але, на вашу думку, сьогодні реально закінчити війну? Чого нам бракує, щоб поставити крапку?

Відповідь максимально проста, як дошка сороківка. Дуже важко закінчити цю війну у випадку з українською владою, бо від неї у цій ситуації нічого не залежить. Все, що ми можемо зробити, то це далі працювати над зміцненням української армії, яка має давати рішучу відсіч на кожній ділянці фронту.

Нам вже давно треба "нафіг" вийти з тих мінських домовленостей, які мертві, їм кадило навіть не допоможе. Апріорі ми не можемо закінчити цю війну - не ми її починали. По-друге, як ми можемо її закінчити, якщо Путін завів війська і поки не збирається їх забирати.

Окей, ми можемо піти в атаку, питань немає. Але коштом скількох життів?

... чи готові ті українці, які, сидячи на дивані, кричать "уперед, в атаку!", побачити як їх бажання перетворюється у десятки та сотні трун у селах та містах?

Питання складне у тому плані, що ніхто із політиків не хоче вголос говорити те, що я вам зараз скажу.

Коли Володимир Зеленський йшов на вибори, то сказав: «Припиню війну!». Українці повірили обіцянкам - я розумію, що у нас є проблеми з критичним мисленням.

Уявіть ситуацію, що до вас у хату залазить бандит із пістолетом, починає бити жінку та дітей, а вас закриває у туалеті. Жінка кричить: «Може ти якось припиниш це все?!», а ви такий: «Ну зараз». Але на справді все, що ти можеш – натиснути кнопку зливного бачка.

Тому не треба давати людям обіцянки, яких не можеш виконати, особливо,коли від тебе просто нічого не залежить!

У випадку з Володимиром Олександровичем це ще й не можливо, бо для Путіна він не є людиною, з якою буде діалог на рівних. Для Путіна існує Трамп, Меркель, Макрон, але далеко не Зеленський.

Ви б могли бути досить успішним, наприклад, у партії «Слуга народу». Вам не пропонували там місце?

Ні, мені не пропонували там місце. Та навіть, якби й запропонували, то я до них точно б не пішов.

Чому? Що не так у "Слузі народу"?

Я вже колись пожив у Радянському Союзі, дякую Богу, що він розвалився. А фракція «Слуга народу» - «Совєтський Союз», бо саме там примудрялися під дулом автомата, заставити жити в одній країні таджика, естонця, українця, бурята, казаха і грузина. Ну не можливо в одній країні це поєднувати. Це пазл, який ніяк не складається, і цей союз був приречений на провал.

Те ж саме і з монобільшістю, яка була тільки з початку, коли депутати ввійшли у Раду. Коли на одному гектарі сідають люди із хорошою ліберальною позицією, а поряд з ними є шмат людей афілійованих з олігархом Коломойським, а коло них ще сидить ненависник усього українського Бужанський, коли там сидить чорноротий Дубінський, а з іншого боку тут заходять наші хлопці та дівчата із західної України мажоритарники…

Як вони всі можуть бути при купі?! Тому ця фракція із самого початку була приреченою. Так, власне, і сталося. Не пройшло і року, як вони порозпадалися на якісь фракції. І тепер, щоб прийняти якийсь банальний законопроєкт, керівники бігають і домовляються: то з «Голосом», то з «ЄС». Хоча могли сказати: «Пацани, всі інші фракції, можете розходитися. Ми самі все будемо приймати».

Ця зверхність, з якою вони поводили себе минулого року. А зараз вони як ті песенята, ходять, заглядають в очі та просять допомогти проголосувати. В них немає вже кому голосувати, половина перестала ходити на роботу.

І мене ще питають чому я пішов у «Голос», а не до «Слуги народу»?

Якщо обирати між Дубінським, Бужанським, фотографом, любителем повій та ідіотом, який пропонує пенсіонерці продати собаку, щоб заплатити за газ і людьми з хорошою освітою, знаннями права, економіки, досвідом роботи у кращих європейських компаніях, зі здоровим глуздом та проукраїнською позицією…

... то які тут взагалі можуть бути питання з ким йти?

Люди у різних регіонах були засліплені Володимиром Олександровичем, який говорив їм те, що вони хотіли чути. Тепер у нього велика проблема — вони хочуть речей, які суперечать одні одним. І я навіть знаю до чого Зеленський дійде у своїй кар'єрі.

Думаєте, що його політична кар'єра закінчиться швидше, ніж президентський термін?

Я не знаю, коли вона закінчиться і не готовий прогнозувати, але можу із впевненістю сказати, що до кінця свого терміну Володимир Зеленський стане націоналістом. Бо будь-який президент у кінці свого терміну приречений бути націоналістом! Це почалося із Леоніда Кучми, який спочатку у «дьосна гатив» із Єльциним, а в кінці своєї каденції написав книгу «Україна - не Росія».

Порошенко теж під кінець вийшов із гаслами яскравих натхненників українського націоналізму «Геть від Москви!».

У Зеленського не залишиться вибору, як повернутися обличчям до людей, для яких Україна - це не просто напис на обкладинці паспорта чи силует карти. Та більшість людей, які за нього проголосували у разі проблем та клопотів, не вийдуть за нього на вулиці.

Володимира Зеленського асоціюють з Коломойським здебільшого через те, що він вів та розвивав свої проєкти на 1+1. Ми розуміємо, до якого медіахолдингу належить Новий канал, обличчям якого є ви. Сергій Притула має якесь відношення до Віктора Пінчука. Олігарх не повпливав на ваше рішення йти у політику?

Виключно те, що я працюю на каналах, які йому належать – це власне все, що мене пов’язує з Пінчуком.

Володимир Зеленський сам винен у тому, що його почали асоціювати з Коломойським. Може б і люди так сильно про це не говорили, якби він просто працював на "плюсах".

Але коли у мережу зливають, як Володимир Олександрович з усім колективом вітає телефоном Ігоря Коломойського та дуже просить, щоб той віддав гроші. Вони там танцюють і співають для нього – це якраз ті речі, які опоненти смакують з усієї сили та формують враження тотальної залежності.

Я Віктора Пінчука ніколи у житті не бачив, окрім, як по телевізору. Я ніколи з ним не спілкувався і...

... я завжди намагаюся дотримуватися свого принципу максимальної віддаленості від людей, які є олігархами.

Ми всі пам’ятаємо, що відбувалося на каналі 1+1, який належить Коломойському, у період президентської кампанії. Після того, як там показали сюжет про те, що Порошенко забив свого брата – про які журналістські стандарти можна говорити? І це дуже прикро, адже на 1+1 працює багато гідних журналістів, хороших та чесних людей, але такі речі паплюжать весь канал.

Я дивлюся на канал ТРК Україна. Там так само, як і на плюсах, є певний пул політиків, які завжди будуть у кадрі.

Ви заявили, що виходите із проєкту "Вар'яти" і більше туди не повернетеся. Хлопці є вашими дуже давніми та добрими товаришами. Вони вам не казали: «Сергію, нащо тобі та політика. Залишайся»?

У мене хлопці ніколи не ставили під сумнів якісь справи чи проєкти, які я запускав. Мій вихід з хлопцями ми обговорювали раніше, тому вони були морально готові. Звичайно, коли я їм сказав, що рішення остаточне, то вони не були надзвичайно щасливі. Проте, свого роду благословіння від колективу я отримав.

Сьогодні ви на Прикарпатті. Це не перший ваш приїзд. Чи є у цій частинці України якесь особливе місце для вас?

Франківськ активно почав проникати у мою свідомість у 1994 році, коли мій старший брат Василь, який перед тим виграв всеукраїнську олімпіаду з правознавства, обирав у який юридичний вуз вступати. Звичайно, дуже круто вчитися у Харкові чи Києві, але ми були родиною із доволі скромним бюджетом, тому обрали Івано-Франківськ. До того ж тут жила моя хресна мама та її чоловік, тому "відправили дитину до родини".

Ви недооцінюєте роль Івано-Франківська у моєму житті

Вже у 1997/98 я почав приїжджати в Івано-Франківськ частіше: студентство, колеги. Я навіть "вигріб" один раз на Позитроні, але попри те, я помічав, як місто видозмінюється. На початку 90-их Франківськ був сумною пародією Тернополя, але на початку двохтисячних він різко вирвався вперед, знайшов у собі сили рухатися та розвиватися.

Крім Франика є надзвичайно чудовий напрямок, який я облазив вздовж і впоперек – це Яремче, Татарів, Микуличин та Яблуниця. Раніше, за будь-якої нагоди я брав малого під паху, сідав у машину та їхав з Києва сюди. На квадроциклах ми гнали на Ягідну, лягали на полонині, лежали, балділи – красота. Я страшенно люблю гори.

Розмовляла ЛІЛІЯ ГОРКОВЕНКО