Про переговори державного секретаря Сполучених Штатів Джона Керрі з президентом Росії Володимиром Путіним і міністром закордонних справ Сергієм Лавровим в Сочі офіційні джерела з обох боків відгукуються по-різному.
У Вашингтоні говорять про необхідність обговорення широкого кола питань, в Москві - про "нормалізацію" відносин Росії і США. Про сам факт зустрічі спостерігачі відгукуються теж зовсім не однаково. Одні називають це дипломатичною перемогою Росії - все ж таки Керрі прилетів до Сочі, а не Лавров до Вашингтону. Інші - успіхом Сполучених Штатів: американці змогли узгодити з росіянами важливий для стабілізації ситуації порядок денний.
Однак один очевидний момент, який говорить на чиєму боці м'яч, в цьому візиті є. Це зустріч Путіна з Керрі. Не знаю, чи потрібно доводити, що з точки зору російського президента, який уявляє себе імператором всесвіту, єдиний гідний партнер для обговорення майбутнього - це президент Сполучених Штатів.
Між тим, сам Барак Обама, який підтримував з Путіним постійний телефонний контакт під час кримської кризи і навіть на початку донецької, після історії з "Боїнгом" фактично мінімізував саму можливість діалогу з російським колегою. І в цій ситуації демонстративного ігнорування Путін погоджується зустрітися з державним секретарем Сполучених Штатів. При цьому зрозуміло, що якби такої зустрічі не було б заплановано - Керрі просто не прилетів би в Сочі і залишив би Лаврова засмагати на самоті.
Така готовність до спілкування з чиновником, ранг якого поступається уявленням Путіна про власну велич - демонстрація того, що контакт зі Сполученими Штатами потрібен насамперед Москві, а потім вже Вашингтону. І що зараз Путін прагне до стабілізації ситуації, а не до її загострення - не було ніякої необхідності запрошувати Керрі в Сочі тільки для того, щоб оголосити йому про продовження конфронтації.
Крім того, поїздка держсекретаря вписується в куди більш широке коло консультацій на вищому рівні: тільки недавно Путін зустрічався в Єревані з президентом Франції Франсуа Олландом, в російську столицю з коротким візитом приїздила федеральний канцлер Ангела Меркель. При цьому після кожної з цих зустрічей ставало очевидним, що західні лідери не збираються поступатися. Навпаки, з'явилася інформація, що французи готові швидше затопити "Містралі", ніж віддати їх Росії. У Москві було вперше сказано про "злочинність" анексії Криму.
Це означає, що Захід не боїться роздратування Путіна. А сам Путін продовжує контакти, бо вони йому необхідні.
При всій нашій впевненості, що російський президент не усвідомлює кризового стану, що панує в його країні, я б не став применшувати інформованості Путіна. Так, сьогодні наслідки західних санкцій і зниження нафтових цін ще не настільки відчутні. Але з кожним місяцем запас міцності російського режиму зменшується. І Путін шукає шляхи виходу із ситуації, в яку він сам себе загнав.
З цієї ситуації є два виходи. Перший - піти вперед, на велику війну. І другий - спробувати знайти шляхи до домовленостей з Заходом і відмовитися від подальшого роздмухування кризи в Україні. Візит Керрі показує, що зараз Путін йде саме другим шляхом. Але чи дійде він по ньому до кінця - залежить від тих умов компромісу, які будуть знайдені в тому числі і на зустрічі в Сочі.
