Повномасштабна війна змінила щоденну роботу тих, хто вчить, лікує, досліджує і водночас вчиться жити поруч із болем.
Подружжя викладачів Юлія та Андрій Коцюбинські розповіли журналістці Фіртки про фронт і повернення до аудиторій, про студентів, які хочуть практики замість теорії, про професійне вигорання та потребу у внутрішній опорі. Вони пояснили, як смерть перестає бути абстрактною, сім’я стає джерелом сили, а головним принципом життя стає не відкладати його на потім.
До повномасштабного вторгнення росії в Україну сім’я науковців жила звичайним життям — займалася наукою та викладанням студентам. Сьогодні ж вони допомагають фронту практичними навичками.
Юлія Коцюбинська — доктор філософії, доцентка, завідувачка кафедри судової медицини, медичного та фармацевтичного права ІФНМУ, а також судово-медичний експерт в Івано-Франківському обласному бюро судово-медичної експертизи.
«Як судово-медичний експерт я переважно працювала з побутовими травмами, аваріями, нещасними випадками.
Моя наукова робота була зосереджена на дослідженні дитячої транспортної травми та вдосконаленні методів експертизи. Здавалося, що найскладнішим викликом було знайти час на все — роботу, науку, сім’ю», — розповідає Юлія Коцюбинська.
Андрій Коцюбинський — кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри технології захисту навколишнього середовища та безпеки праці ІФНТУНГ, до війни викладав у школі, гімназії та університеті.
Подружжя завжди поєднувало наукову діяльність із викладацькою та практичною роботою.
Перші дні російського вторгнення: рішення Андрія Коцюбинського йти до війська
Утім, 25 лютого 2022 року Андрій Коцюбинський долучився до війська — він став бійцем 102-ї бригади окремої територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.
«Все склалося дуже просто. У нас була близька група друзів — не просто компанія, а спільнота однодумців. Ми разом грали у футбол, займалися різними видами спорту», — розповідає Андрій.
З початком повномасштабного вторгнення ця група вирішила діяти разом.
«З першого дня війни ми пішли записуватися в територіальну оборону. У перший день нас не взяли — сказали, що таких, як ми, поки не потребують. Але вже на другий день нас зарахували», — згадує він.
Жоден із друзів не мав військового досвіду.
«Серед нас були люди з абсолютно цивільних професій: юрист, логіст, будівельник, я — з освітньої сфери. Ніхто раніше не мав жодного стосунку до війни, але ми всі разом, групою з восьми людей, пішли й записалися», — каже Коцюбинський.
У армії кожен почав використовувати власні навички, здобуті у цивільному житті.
«Очевидно, що кожен приніс із собою свій досвід. Я більше працював у технічному напрямі — батареї, дрони, інженерія в широкому сенсі, комп’ютери. Хтось займався іншими напрямами», — пояснює Андрій.
Повномасштабне вторгнення як каталізатор змін у житті та діяльності
За словами Юлії Коцюбинської, війна стала каталізатором змін не лише в житті, а й у професії.
«Якщо говорити про професійні траєкторії, судова медицина завжди стоїть на сторожі справедливості та істини. Але коли ми побачили масштаби воєнних злочинів та характер травм, стало зрозуміло: освітній процес потрібно докорінно змінювати», — наголошує вона.
Війна змусила науковців реагувати на нові виклики.
«Мінно-вибухові та вогнепальні травми перестали бути темами з підручників — це наша реальність. Ми почали перебудовувати навчальні програми, створювати унікальні курси та вибіркові дисципліни, щоб відповідати потребам суспільства», — каже Юлія Коцюбинська.
Окремим напрямом стала ідентифікація загиблих.
«Ми запустили процеси ідентифікації невідомих осіб за одонтологічними та антропологічними параметрами. Зараз ці напрацювання мають практичне застосування в області, і ми цим справді пишаємося».
Водночас війна змінила й особисте життя науковців.
«Наше життя чітко розділилося на "до" і "після". Було довоєнне життя — звичайне, щасливе, цінність якого ми по-справжньому усвідомили вже потім. І є життя під час війни. Воно триває, і, попри все, його потрібно жити далі», — говорить Юлія.
Усвідомлення важливості своєї роботи як частини оборони країни прийшло вже на початку повномасштабної війни.
«Це стало зрозуміло протягом перших тижнів, коли ми побачили реальний масштаб війни. З’являлися новини про події у прифронтових містах», — пояснює вона.
Саме тоді судово-медична експертиза набула зовсім іншого значення.
«Ми зрозуміли, що наша робота — це не просто експертиза. Це документування злочинів, докази для майбутніх трибуналів, повернення імен загиблим», — наголошує Юлія Коцюбинська.
Кожен експертний висновок має значення далеко за межами професійної рутини.
«Кожен наш висновок — це історія. Це не просто робота, а свідчення того, що відбувається», — каже вона.
Згодом прийшло й усвідомлення величезної відповідальності.
«Ми зрозуміли, що це відповідальність перед загиблими, їхніми родинами та перед майбутнім».
Робота з дронами у цивільному житті та на фронті
Андрій Коцюбинський розповідає, що його шлях до роботи з дронами у війську почався ще до повномасштабної війни — із наукової діяльності.
«Ще до вторгнення на кафедрі ми працювали над великим науковим проєктом і придбали професійний дрон — геодезичний, науковий, справжній», — каже він.
Саме тоді Андрій пройшов навчання з керування безпілотниками.
«Я вмів керувати дроном ще до війни. Тоді це не було трендом», — зазначає колишній військовий.
Після початку вторгнення їхню групу спочатку розподілили по різних підрозділах, і деякий час вони служили в піхоті. Але обставини змінилися.
«Коли ти вмієш керувати дроном, а сучасна війна — це війна дронів, тебе поступово залучають до іншої роботи», — пояснює Андрій.
Так він перейшов до напрямку пілотування та інженерного забезпечення операторів БПЛА.
«Ми освоювали різні літальні апарати, займалися інженерним забезпеченням, радіорозвідкою, розвідкою за допомогою дронів і працювали з ударними безпілотниками», — розповідає він.
Науковий досвід Андрія органічно перетворився на військову спеціалізацію.
«Наука плавно, але неминуче перейшла у військову галузь. Хочеш чи ні, доводиться розбиратися в інженерних рішеннях, щоб ефективно застосовувати дрони».
Важливим фактором, додає Андрій, стало знання англійської мови.
«Це неймовірно допомогло. Більшість зброї на початку війни була не українського виробництва, інструкції здебільшого англійською. Під час боїв не завжди був інтернет, тож перекладачі не допомагали. Потрібно було розбиратися самому».
Служба Андрія проходила на різних напрямках, адже бригада виконувала завдання там, де це було необхідно.
«Ми були на різних напрямках — наша 102-га бригада ТРО працювала на Запорізькому напрямку. Спершу я був у піхоті», — каже він.
Згодом до підрозділу приєдналися бійці Української добровольчої армії.
«Ми фактично злилися в одну команду: вони до нас, ми до них», — згадує Андрій.
Разом із побратимами вони виконували завдання вздовж лінії фронту, пересуваючись на 50–100 кілометрів у різні точки.
«Найяскравіше — це друзі поруч. Ми бачили багато доброго і багато поганого. Це війна, її не можна прикрашати», — підкреслює він.
Особливою підтримкою була присутність знайомих людей і рідних.
«Я весь час служив разом зі швагром — братом Юлії. Це надзвичайно підтримує, коли поруч рідна людина. Взаємна відповідальність за один одного додає сил у найважчі моменти», — розповідає Андрій.
Після звільнення з військової служби Андрій Коцюбинський повернувся до роботи з дронами у науковій діяльності університету.
«Ми маємо наукові дрони для застосування у галузі нашої кафедри — технології захисту навколишнього середовища. Спершу навчав студентів своєї кафедри, згодом курс став актуальним і для інших, бо тема дронів сьогодні дуже потрібна».
Вибірковий курс для студентів в ІФНТУНГ роботи з дронами у цивільному застосуванні
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу започаткував вибірковий курс для студентів, які хочуть опанувати технології роботи з дронами у цивільному застосуванні.
«Ми не готуємо пілотів для бойового застосування, а даємо людям можливість навчитися цивільної роботи з дронами», — пояснює Андрій Коцюбинський.
Попит на курс великий, тож університет проводить попередній відбір. «Більше охочих, ніж можемо прийняти, тому ми робимо невеликий кастинг», — додає він.
Цікаво, що переважна більшість студентів — дівчата.
«Як не дивно, саме вони найактивніше цікавляться курсом і зазвичай показують кращі результати», — зазначає викладач.
Для новачків складніше не технічні аспекти, а подолати страх польоту.
«Люди бояться брати пульт, бо розуміють: якщо щось піде не так, дрон розіб’ється, а це коштує грошей», — пояснює Андрій.
Заняття проходять на спеціальних локаціях за межами університету, а підтримку забезпечують меценати та керівництво.
«Є неймовірна підтримка ректора. У нас молодий керівник, який справді хоче розвивати університет», — додає він.
Крім студентів, Андрій проводить навчання для вчителів предмета «Захист України».
«Я веду короткий курс, щоб учителі могли адекватно пояснювати матеріал школярам».
Викладач наголошує, що ветерани, яких залучають до навчання, потребують педагогічної підготовки.
«Перед тим, як працювати з великою групою, ветеран має пройти короткий курс педагогіки, щоб розуміти, що правильно, а що ні», — пояснює Андрій.
Травматичні спогади можуть заважати ефективному викладанню, тож підтримка і адаптація ветеранів є важливою.
«Спортивна реабілітація — найкращий спосіб. Коли приходиш у басейн і бачиш знайомі вправи та середовище, це допомагає відчувати себе впевнено і спокійно».
Підготовка судово-медичних експертів та практичних лікарів
За словами Юлії Коцюбинської, ще під час навчання в університеті студенти проходили предмети з педагогіки та психології спілкування.
«Було окремо психологія спілкування, нас вчили правильно комунікувати.
Зараз це надзвичайно важливо для нашої спеціальності. Судово-медичні експерти практично не спілкуються з родичами, але під час ідентифікації з’ясувалося, що ми не завжди вміємо робити це правильно», — розповідає вона.
Щоб запобігти професійному вигоранню та навчити колег ефективно комунікувати, в Івано-Франківському національному медичному університеті запровадили тематичні курси удосконалення для судових експертів.
«Тепер у нас є курси, де вчимо правильно спілкуватися та працювати, щоб уникнути професійного вигорання».
Окрему увагу приділяють підготовці практичних лікарів на післядипломному етапі.
«Створюємо курси з фіксації тілесних ушкоджень. Це дуже важливо для збереження доказової бази та її визнання міжнародними судами відповідно до Стамбульського протоколу», — пояснює вона.
Курси включають фотофіксацію та навчання ідентифікації невідомої особи для студентів медичного факультету.
За словами Юлії, професія судово-медичної сестри зараз стає особливо актуальною.
«Хоч це ще не внесено в класифікатор дисциплін, така спеціальність зараз дуже потрібна, адже вона безпосередньо пов’язана з ідентифікацією».
В університеті також створили навчальний практичний центр, де студенти відпрацьовують практичні навички.
«Цей центр ми створили саме для практичних занять — тут відпрацьовують фіксацію тілесних ушкоджень та процеси ідентифікації», — додає Юлія Коцюбинська.
Юлія Коцюбинська зазначає, що ІФНМУ єдиний в Україні впроваджує інноваційну спеціальність для судово-медичних сестер. І додає, що університет прагне розширити компетенції судово-медичної сестри, зокрема тих, хто працюватиме з постраждалими від сексуального насильства.
«Мова про правильну фіксацію та фотографування тілесних ушкоджень, відбір біологічних зразків для подальших експертиз», — пояснює вона.
Юлія Коцюбинська висловлює надію на пілотний проєкт.
«Маю велику надію, що цей проєкт розпочнеться у 2026–2027 роках. Ми вже ведемо активні переговори з Міністерством охорони здоров’я та Міжнародною асоціацією судових медсестер, щоб підготувати таких спеціалістів».
Юлія Коцюбинська підкреслює, що зараз навчальні програми потрібно швидко адаптувати до реалій війни.
«Нас готували до життя, якого вже немає. Тому зараз треба дуже швидко реагувати, адаптувати навчальний процес і програми, щоб нові судові медсестри, яких ми підготуємо, були готові працювати в тих умовах, у яких ми живемо».
Сама Юлія обрала судову медицину через інтерес до справедливості.
«Я обрала судову медицину, можливо, тому що це про справедливість. Це на перетині медицини, права, відповідальності. Ще в університеті мені дуже подобалася ця дисципліна».
Спершу Юлія вагалася, але вступила на інтернатуру, пройшла навчання і тепер не шкодує про свій вибір.
«Я не шкодую. І навіть зараз це вже не просто робота — це гуманітарна місія, ідентифікація, багато завдань, які стоять перед нами сьогодні», — додає вона.
Для Юлії важливими є справедливість та відчуття значущості своєї роботи.
«Про справедливість. Часто це стає доказом у суді. Коли розумієш, що робиш щось важливе, це допомагає не вигоряти, мотивує повертатися до роботи і працювати», — підкреслює Юлія Коцюбинська.
Емоційне вигорання, подружнє життя та освітні проєкти
Юлія Коцюбинська визнає, що робота іноді виснажує морально.
«Інколи складно, інколи великий об’єм роботи. Морально це виснажує, особливо коли справи складні і залишають емоційний багаж. Але потім є результат, і це знову стимулює повертатися до роботи», — розповідає вона.
Щодо роботи вдома, подружжя часто обговорює наукові проєкти.
«Говоримо про науку. Я завжди питаю Андрія як рецензента, чи правильно обрана методологія, чи коректно оброблені статистичні дані. Він фізик-математик, я медик, тому його допомога дуже цінна», — пояснює Юлія.
Вони підтримують один одного, хоча Юлія намагається не переносити негатив від експертної роботи додому.
«Іноді неможливо закрити кабінет і забути про справу. Я намагаюся обговорювати це з Андрієм — йому не завжди легко слухати, але він слухає», — додає вона.
Подружжя любить говорити і про студентів, і про освітні проєкти.
«Ми організовуємо різні освітні події: майстер-класи, тренінги, просвітницькі заходи. Це спільна робота і у наших закладах, і окремо. Наша дитина росте у такому середовищі, і це приємно», — ділиться Юлія.
Вона зазначає, що сучасна освіта вимагає інтерактивних форматів.
«Старі лекції, де викладач просто читає матеріал, віджили своє. Студентів більше цікавлять інтерактивні заняття, де вони можуть долучитися власноруч», — підкреслює Коцюбинська.
Прикладом став тренінг із пошуку прихованих слідів крові за допомогою спеціальних хімічних реагентів.
«Як у фільмах: експерт обприскує поверхню і знаходить сліди крові, які намагалися стерти. Студентам це дуже подобається», — розповідає вона.
Заняття відбуваються у форматі повної симуляції.
«Студенти одягаються у відповідне спорядження, як справжні фахівці, і виконують завдання поетапно, максимально наближено до реальності», — каже Юлія Коцюбинська.
Популярність таких тренінгів зростає швидко.
«Ми провели один тренінг, наступного разу вже оголосили набір і дали рекламу. Студенти швидко поширили інформацію, і наступного разу учасників було настільки багато, що фізично не вмістили всіх у центрі».
На її думку, неформальна комунікація між молоддю працює чудово.
«Кажуть, що сучасні діти не спілкуються між собою — це неправда. Вони активно спілкуються, поширюють інформацію про те, де цікаво, де весело, де застосовують симуляційні методи і де можна відчути себе експертом».
Такі підходи, наголошує науковиця, мають велике значення для професійного становлення:
«Це важливо для формування професійної компетентності. Навчати студентів у форматі, максимально наближеному до реальних умов, — зараз це, на мою думку, пріоритет».
Андрій Коцюбинський каже, що у своїх студентах бачить майбутніх колег і продовження професії.
«Вони неймовірно розумні. Справді, студенти сьогодні дуже розумні», — зазначає він.
Викладач зізнається, що інколи навіть хвилюється під час спілкування з окремими студентами.
«Є такі, з якими зустрічаєшся — і я буквально зважую кожне слово. Бо знаю: навіть якщо він одразу нічого не скаже, то потім удома все перевірить, знайде, де я міг помилитися, і обов’язково про це скаже. І тоді я вже починаю переживати», — говорить Коцюбинський.
Водночас додає він, усі студенти різні:
«Є й такі, кому більше цікаво гортати TikTok».
Попри це, викладач намагається максимально вкладатися в навчання молоді.
«Я був хорошим студентом і стараюся передавати свій досвід. Бо важливо, щоб їх навчали не лише теоретики, а й люди з практичним досвідом», — підкрекслює Андрій Коцюбинський.
Юлія Коцюбинська наголошує, що у роботі зі студентами важливо передавати не лише теоретичні знання, а й практичний досвід.
«Є хороші студенти, і ми намагаємося передавати їм досвід. Бо важливі не тільки теоретичні знання з підручника, а й реальне практичне розуміння професії».
Особливої ваги, за її словами, сьогодні набуває внутрішня стійкість майбутніх медиків.
«Найголовніше зараз — я говорю саме про медичних працівників — виховувати в собі внутрішній стрижень і моральну стійкість. Незалежно від того, в якій сфері медицини людина працюватиме, їй доведеться стикатися з наслідками війни, травмами, людським болем. Це морально виснажує».
Тому тема психологічної витривалості постійно присутня в розмовах зі студентами.
«Ми про це говоримо, звичайно. Але якогось універсального правила чи готової відповіді немає. Кожен має свій шлях, як із цим упоратися, як захистити себе від професійного вигорання».
За словами викладачки, часто ініціаторами таких розмов стають самі студенти.
«Вони запитують: чи є у нас штатний психолог, з ким можна поговорити, адже робота важка. На жаль, у нас у підрозділі немає штатного психолога, але в університеті працюють фахівці, до яких можуть звернутися і студенти, і викладачі. Це важливий крок підтримки», — каже Юлія Коцюбинська.
Вона також підкреслює необхідність професійної дистанції:
«Щоб уберегти себе від вигорання, має бути професійна дистанція. Не можна все пропускати через себе. І це не про байдужість до людського горя — це про розуміння, що ти повинен залишатися функціональним, щоб якісно виконувати свою роботу».
Робота, пов’язана з постійним контактом зі смертю, змінює і світогляд.
«Починаєш яскравіше відчувати кожен день, який проживаєш. Коли я почала працювати, смерть перестала бути абстрактним поняттям — у роботі доводиться з нею стикатися постійно».
Водночас Юлія Коцюбинська радить цінувати час.
«Якщо щось хочеш зробити — не відкладай на завтра. Ми не знаємо, що буде далі. Тому кожен день треба проживати так, щоб потім не шкодувати, що чогось не встиг».
Сім’я як ресурс і джерело сили
Юлія Коцюбинська зізнається, що повномасштабна війна вплинула на їхню сім’ю — передусім у тому, як вони почали цінувати одне одного.
«Глобально наші стосунки не змінилися, але ми значно більше почали цінувати одне одного. Коли Андрій демобілізувався і повернувся додому, це відчулося особливо», — розповідає вона.
За словами Юлії, сім’я для них — головна цінність і джерело відновлення.
«Ми дуже сімейні люди. Найбільша цінність для мене — родина: батьки, діти, ми всі разом. Якщо стоїть вибір — кудись поїхати чи повернутися додому, ми завжди обираємо дім».
Вона додає, що родинне коло допомагає триматися у складні часи.
«Сім’я — це ресурс і джерело сили. І ми більше звертаємо увагу на своїх батьків», — каже вона.
Особливу вагу тепер мають прості речі.
«Ми почали більше цінувати час, проведений разом: можливість щось зробити разом, подивитися фільм, піти на прогулянку або навіть просто попрацювати поруч».
Визнання науковців: Юлія та Андрій Коцюбинські отримали міську стипендію
22 січня міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відзначив подружжя науковців Юлію та Андрія Коцюбинських. Лауреатам призначили щомісячну стипендію на один рік — як визнання їхнього внеску в наукові дослідження, інноваційну діяльність та розвиток освіти й науки в місті.
Андрій Коцюбинський розповів, що отримання міської стипендії стало результатом тривалої системної роботи.
«Обирали не ми. В університеті була створена спеціальна комісія, яка відбирала кандидатів за визначеними критеріями: показники публікацій, участь у міжнародних і українських проєктах, різні напрями діяльності, а також вплив цієї роботи на регіон», — пояснює він.
Необхідно було подати всі напрацювання та підтвердити їх документально.
«Ми подавали сертифікати, копії публікацій, описували, як наша наукова діяльність впливає на розвиток регіону. Усе це розглядалося комісією», — додає Коцюбинська.
Юлія Коцюбинська зазначає, що значну роль відіграв і великий міжнародний проєкт, який нині реалізовується в університеті.
«У медичному університеті реалізовується один із найбільших за останні роки європейських дослідницьких проєктів. Думаю, це теж стало важливим фактором», — говорить вона.
Втім, головним у цій історії, підкреслює Андрій, є не фінансова складова.
«Це дуже круто, що місто підтримує науковців. Справа навіть не стільки в грошах — хоча вони важливі, — як у визнанні. Розумієш, що твоя багаторічна робота потрібна», — зазначає викладач.
До уваги бралися здобутки за кілька років.
«Це ж не робота одного року. Ми подавали напрацювання щонайменше за останні п’ять років: розробляли методики, отримували авторські свідоцтва й патенти, публікувалися, виконували дисертаційні дослідження, працювали практично.
Усе це зібралося в одну папку, яка стала підставою для отримання стипендії», — розповідає Андрій Коцюбинський.
Юлія додає, що такі ініціативи мають важливий мотиваційний ефект.
«Це стимул — і для молодих науковців, і для викладачів. Коли людина розуміє, що її дослідження, публікації та проєкти можуть бути відзначені, з’являється додаткова мета й бажання працювати далі».
Плани після перемоги
Говорячи про плани після перемоги, Юлія Коцюбинська зізнається: найбільше мріє про прості речі — спокій і можливість планувати майбутнє без страху.
«Хочеться запланувати щось надовго — можливо, подорож. Мені дуже бракує можливості кудись поїхати, змінити обстановку. Ми постійно щось відкладали, а потім почалася війна — і стало вже не до поїздок», — каже вона.
Найбільше Юлія мріє жити без постійної тривоги.
«Хочеться прокидатися зранку і не читати новини про обстріли чи події, а бачити хороші новини. Хочеться життя без тривог», — додає Коцюбинська.
Особливе значення це має через дитину.
«Дуже хочеться, щоб дитина росла в країні без тривог, у стабільності. Ми продовжуємося в наших дітях і завжди хочемо, щоб їхнє життя було кращим за наше».
Юлія зазначає, що до війни багато речей сприймалися як належне.
«Наше життя до війни було дуже хорошим. Можливо, ми не завжди це усвідомлювали, але тепер, порівнюючи, розуміємо це особливо чітко. Тому зараз так хочеться стабільності», — підсумовує науковиця.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
