Після початку повномасштабної війни в Україні ідентифікація загиблих військових стала болючою, але необхідною частиною щоденної роботи судово-медичних експертів.
Саме завдяки їхній роботі вдається повернути ім’я полеглому, встановити особу та передати тіло рідним. За кожним зразком ДНК для фахівців — не просто тіло, а людина, чия історія має бути завершена з гідністю.
Як відбувається ідентифікація за ДНК, журналістці Фіртки розповіла проректорка з наукової роботи Івано-Франківського національного медичного університету, професорка кафедри судової медицини Наталія Козань.
Зі слів професорки, для аналізу використовують зразки ДНК із тіла загиблого — найчастіше зуби, кістки або м’які тканини.
Референсні зразки беруть у близьких родичів: це може бути слина, кров або клітини зі слизової оболонки рота.
"У лабораторії порівнюють генетичні маркери з обох зразків. Якщо збіг достатній, це дозволяє підтвердити спорідненість і встановити особу загиблого", — каже Наталія Козань.
ДНК-аналіз вважається найточнішим способом встановлення особи, зокрема — у випадках загибелі військових. Водночас, є ситуації, коли результати можуть викликати сумніви або потребують додаткової перевірки.
За словами фахівчині, причини неточних або неоднозначних результатів можуть бути різними:
- забруднення біологічного зразка;
- погана якість ДНК через розкладання тіла або вплив високих температур;
- відсутність або низька якість референсного зразка від родичів.
"У подібних випадках проводять повторну експертизу або застосовують додаткові методи підтвердження особи", — пояснює проректорка.
Коли візуальна ідентифікація неможлива
До ДНК-аналізу вдаються у випадках, коли обличчя тіла пошкоджене або відсутнє: після вибухів, пожеж, у разі тривалої декомпозиції чи виявлення масових поховань без іменного маркування.
"У таких ситуаціях аналіз ДНК є ключовим методом ідентифікації", — зазначає професорка.
Окрім того, каже професорка, ДНК-зразки вже зберігаються у працівників поліції та Національної гвардії. Наразі триває процес відбору зразків і у військовослужбовців Збройних сил України.
"Це суттєво підвищує шанси на точну ідентифікацію. Якщо ДНК-зразка немає, залишається лише дактилоскопія — однак відбитки пальців зберігаються не завжди.
Найчастіше — лише у тих, хто раніше мав справу з правоохоронними органами".
Разом з тим, ідентифікація — це не лише технічна процедура, а й складне емоційне випробування. Іноді родичі не визнають загибель навіть при високому збігу ДНК-результатів.
"У таких випадках проводять повторні дослідження або залучають додаткові методи", — підкреслює фахівчиня.
Більше читайте у матеріалі: «Іноді процес триває місяцями»: як в Івано-Франківську ідентифікують загиблих воїнів.
