З початком повномасштабного російського вторгнення на територію України громадяни активно долучилися до спільної боротьби проти ворога на своєму фронті.
Хтось захищає країну в зоні бойових дій, хтось — в тилу.
Відтак, цього разу журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про його досвід волонтерства та благодійності церкви у час війни.
Далі подаємо пряму мову.
Коли ви розпочали активно волонтерити?
Волонтерською діяльністю ми займаємося вже давно, однак з початком повномасштабного вторгнення почали працювати ще інтенсивніше. Перед тим з парафіяльною спільнотою багато років поспіль допомагали потребуючим сім’ям.
Маємо у списку таких приблизно сто сімей, які живуть в Івано-Франківську та навколишніх селах. Про їхні потреби ми дізналися через знайомих, «Карітас» та інші благодійні організації.
І тоді вже старалися двічі на рік готувати їм продуктові набори: це було те, чим наші віряни ділилися, приносили, ми сортували, і тоді розвозили для цих сімей.
Коли почалася війна — зрозуміли, що цей напрямок треба розвивати, бо хтось захищає наші землі на фронті, а хтось повинен працювати в тилу.
Я завжди кажу своїм парафіянам, що кожен мусить допомагати. Стільки, скільки може і тим способом, яким може, — і лише тоді може спати спокійно. Якщо може більше, а не робить, або взагалі не робить, то совість має мучити.
Допомагати має кожен в міру своїх можливостей. І ці можливості знає сама людина перед Богом.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваш фронт волонтерства.
Від початку вторгнення ми, як і всі інші, думали, що кожен щось робить, а чим ми можемо бути корисні? Що робити, за що взятися? І найперше, що ми зробили – це збірку коштів в неділю.
Я взяв ці гроші, розділив на дві частини та одну віддав спілці жінок, які готували їжу для військових, а іншу частину – в Карітас.
Тоді вже на наступний день почалися різноманітні ініціативи, дзвінки, пропозиції. Мало того, ми почали працювати з нашими людьми, інші це бачили й самі також долучалися.
У перші дні війни також хотіли допомогти й ті українці, які живуть за кордоном, але не знали як. І так Господь посилав нам таких людей.
В нас вийшов такий центр гуманітарної допомоги. До нас по допомогу зверталися багато переселенців. З цього й почалася наша діяльність.
Згодом ми вже напрацювали таку базу потребуючих людей. Організовували з ними зустрічі, спільні молитви й після цього ділилися з ними тим, що мали.
Також, бувало, пропонували їм зробити добрі справи, попрацювати на території храму, тим самим заробити якусь копійку для власних потреб.
Однак, охочих зголосилося небагато. Була одна сім'я із Вишгорода, то вони й волонтерили, й допомагали нам у господарстві за кошти.
Деякі ще приходили обробляти квіти у грядках, але більшість не приймала такі пропозиції. Мабуть, в них на це були свої причини.
А ми допомагаємо тою допомогою, яку інші свідомі люди, християни, дають. Вони весь тиждень працюють, а в неділю приходять до храму і дякують за можливість працювати та допомагати іншим.
В міру того, що ми могли дати — давали, але й паралельно давали альтернативу заробітку коштів. Причому це така робота, яка посильна усім: полоти квіти, чистити рови, збирати сміття.
Це ті речі, якими можна послужити громаді — і відповідно, зі спільної церковної каси ми б їм допомагали.
Більше читайте у матеріалі: Кожен повинен наближати перемогу на своєму фронті, - отець Йосафат Бойко розповів про волонтерську діяльність церкви.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Священник з Івано-Фрнаківська Іван Гнатюк ламає стереотипи про церкву (ВІДЕО)
