Напередодні Різдва, коли на небі з’явиться перша зірка, українські родини сядуть до Святої вечері. У кожному регіоні України – свої різдвяні традиції. Ми вирішили поцікавитися у голови Клубу греко-католицької інтелігенції, колекціонера «гуцульських» святих та інших речей старовини Івана Гречка, як святкували Різдвяні свята у Надвірній на Івано-Франківщині, де минуло його дитинство.
«Найцікавіші спогади – про Святий вечір, – розповідає Іван Гречко (на фото). – Батьки вставали ні світ ні зоря – обходили худобу, обігрівали хату і заносили до неї різдвяне деревце (ялинку). Ми, діти, зривалися з ліжка і бралися його прикрашати. Це заняття тривало до полудня – вішали на деревце іграшки, зроблені власноруч, яблука, горішки, загорнуті у позлітку, тістечка, які спекла мама. Про їжу ніхто і не думав – до вечора постили всі члени родини. Мама цілий день поралася на кухні – готувала дванадцять пісних страв, і ми з нетерпінням чекали на Вечерю».
У Надвірній колись готували кутю без маку і родзинок – лише варена пшениця з медом. Другою святвечірньою стравою були пироги з оселедцем (їх куштували після куті). «На маленькому вогні смажилась цибуля. Коли вона зарум’янилася, додавали багато олії, потім – дрібно нарізаний оселедець без кісточок. Він смажився кілька хвилин. Потім олія мала стекти. В оселедець з цибулею мачали пироги, – ділиться рецептом пан Іван. – На святвечірньому столі мали бути пироги з маком. Але на Святий вечір не можна було казати слово «мак», бо «блохи будуть кусати». Треба було говорити «той дурний» – пироги «з тим дурним» (мак – як наркотик: якщо малі діти не могли спати, їм варили маковиння). Ще мама готувала бабаню (квасолю) із сушеницями (сушеними яблуками і грушами) та рисом. Цю страву їли холодною. На столі мали бути голубці з різною начинкою, гриби (білі, козарі і опеньки), які вся родина збирала в лісі». «Перед Вечерею батько вносив до хати дідуха і ставив на покутті під образами, – згадує Іван Гречко. – Відчинивши двері, казав: «Добрий вечір, діду!», всі присутні відповідали: «Добрий вечір!».
Переступивши поріг, тато промовляв: «На щістє вам, на здоров’є, зі Святим вечором! Аби с ти ці свєта щасливо відсвяткували і відтепер за рік дочекали. Цего зичу і вінчую. Христос ся рождає!». Усі відповідали: «Славіте Його!». На стіл тато ставив сіно, а під стіл – солому. Після цього у нас, дітей, знову була робота: треба було кудкудакати, бекати і мекати – щоб велася худібка на господарстві. Мама накривала на стіл. Клала по кутах часник – щоб нечиста сила не водилася, застеляла стіл новим обрусом. Обов’язково на столі мала бути воскова свічка, яку встромляли у круглий хліб, випечений у печі».
Кожен куток хати обкаджувався ладаном, а також стайня – щоб і худоба відчула атмосферу Різдва (на Старий Новий рік, якщо її погано доглядати та годувати, могла пожалітися Пану-Богу на господаря). Черепок з ладаном клали під стіл. У хаті протягом усіх свят був запах, як у церкві.
З появою першої зірки усі сідали до столу, але спершу – молилися: дякували Богові за те, що дочекалися Різдвяних свят. «Люди вірили, що на Святвечір до хати злітаються душі померлих, тому, перш ніж сідати, дули на крісла – на них могли сидіти духи, – розповідає пан Іван. – Починали трапезу з куті: усі їли з однієї макітри – щоб так трималися цілий рік, як біля макітри на Святий вечір, а закінчували колядою «Бог Предвічний народився». Після вечері родина знову молилася – дякувала Богові за те, що послав стільки страв. Діти цілували батьків у руки. Нічого зі стола ніхто не збирав – ще мали вечеряти ті, що відійшли в інший світ».
«На Святий вечір до хати приходив вертеп, але брали участь у ньому лише хлопці, – розповідає пан Гречко. – Першим до хати заходив ангел – хлопчик у білій сорочці з короною і крилами – і сповіщав радісну новину (що народився Христос). Тоді заходили царі – з коронами, зробленими з кольорового паперу, та широкими поясами, які несли двоповерхову шопку. Вони розповідали, як ходили вітати новонароджене дитя. Під кінець дійства учасники вертепу віншували – бажали господарям здоров’я, достатку, благополуччя. А тим часом жид намагався щось смачне з хати поцупити – то пампушки зі столу, то якесь тістечко з деревця. Виходячи з хати, колядники співали: «Віват, віват, ми вже йдемо. За коляду дякуємо. Аж на другий рік прийдемо». Вертеп міг ходити цілу ніч».
Хлопці і дівчата разом ходили колядувати на другий і третій день свят – 8 та 9 січня. Заколядовані гроші ішли на «Просвіту». На церкву колядували ґазди і ґаздині. «Після коляди господарі запрошували гурт жінок або чоловіків до хати і наливали всім по чарчині горілки, – розповідає Іван Гречко. – Одні лягали на лавку передрімати, інші – брали господарів і далі йшли селом. Зранку колядники зустрічалися в церкві – на Службі Божій».і так є непомірно високим.
11
