Мешканець села Нижній Струтин Рожнятівсього району, що на Прикарпатті, Степан Бігун врятував від холоду і голоду лелеку, який чомусь не полетів з іншими птахами у вирій.
Ще з осені птаха можна було бачить у сільському кутку «Долішнина». Селянин настільки перейнявся долею божого птаха, як тут називають лелек, що на великий бетонний електричний стовп, де зимував птах, він за допомогою довгої жердини подавав йому їжу: дрібну рибу та хліб.
Годували самотнього приблуду і сусіди пана Бігуна. Лелека із задоволенням та жадібно усе їв. А щоранку літав на окраїну Нижнього Струтина, адже там неподалік є Рожнятівське водосховище. Що він там робив — невідомо. Але надвечір повертався на свій стовп. Кілька разів, щоправда, ночував у гнізді у кутку «Цапівське», але, вочевидь, звичка і розуміння того, що його завжди нагодують добрі люди, примушували лелеку повертатися.
Та почалася холоднеча. Лелека все більше мерз. Мешканці села вирішили, що птаха треба зняти із стовпа. Цибатий у руки не давався, зі стовпа не злітав. А дістатися до електроопори без спеціальної техніки було непросто, адже перед гніздом — дроти під напругою. Але ніщо не стало на заваді панові Степану. Він, ризикуючи життям, таки зняв птаха, приставивши драбину до стовпа, пишуть Вікна.
— Мені було дуже шкода птаха, бо він мерз, — мовить чоловік. —Я дуже обережно виліз, добрався до гнізда та накинув на уже добряче змерзлого лелеку рибальську сітку. Птах не пручався,бо розумів, що так врятується від холоду.
А коли Степан Бігун спустився із крилатим додолу, то нещасний бузьок не міг навіть стояти на своїх довгих ногах, так вони промерзли. Наразі лелека живе у стайні добросердого селянина, разом з двома свинями гусьми, качками та курами. Ті добре сприйняли нового мешканця. А нижньострутинський газда часто приносить цибатому свіженької рибки, бо ж рибалить на Рожнятівському водосховищі.
Наразі врятований, завжди нагодований щасливий птах чекає весни, коли прилетять з теплих країв його родичі. Тоді Степан Бігун обов’язково випустить свого крилатого гостя на волю.
