Мукачівські бійці «Правого Сектора» розповіли свою версію стрілянини 11 липня.
Бійці розповіли Громадському як без проблем перетнули всю України після 12 днів, проведених в оточенні у лісі. Один з бійців повністю заперечує історію із хлопчиком-заручником. Також розповів чому по території області їздив у супроводі озброєних до зубів людей та про те, що тепер їхнім близьким загрожує небезпека, й не тільки від правоохоронних органів.
На умовах анонімності журналісти Громадського поспілкувалися із двома бійцями «Правого сектора», які причетні до збройного конфлікту у Мукачевому. Зокрема, з Романом Стойкою, комбатом 1-го Закарпатського батальйону Добровольчого українського корпусу (ДУК) «Правий сектор» та його помічником і заступником Артуром Керімовим. Міністерство внутрішніх справ України оголосило їх обох у розшук ще 18 серпня.
Нагадаємо, що після перестрілки у Мукачевому журналісти Громадського поїхали на Закарпаття, щоб розібратися, з чого почався збройний конфлікт між бійцями «Правого сектора» та представниками народного депутата Михайла Ланя, як розвивалися події після стрілянини біля спорткомплексу «Антарес» та з’ясувати, де перебувають бійці «Правого сектора».
За інформацією джерел Громадського, частині бійців «Правого сектора» вдалося втекти до зони бойових дій на сході України. За кілька днів після виходу матеріалу, на журналістів Громадського вийшли мукачівські бійці ДУКу, які мають безпосереднє відношення до стрілянини на Закарпатті, і попросили надати їм слово, щоб розказати, що сталося у Мукачевому. Громадське зацікавлене в тому, щоб надати можливість висловитися всім учасникам резонансного конфлікту, в якому є, за офіційними даними, двоє загиблих, 12 поранених та за наслідками якого заведені кримінальні справи за статтями «створення злочинної організації та участь у ній» та «терористичний акт, що призвів до загибелі людини».
Мукачівські бійці виклали свою версію подій 11 липня. Вони повідомили, що внаслідок перестрілки «Правий сектор» втратив двох бійців, хоча попередньо було відомо тільки про загибель Руслана Ігнатолі з позивним «Пух» та охоронця народного депутата Михайла Ланя.
Крім того, розказали, як після 12 днів, проведених в оточенні в лісі, вирішили добиратися на схід України і змогли без проблем перетнути всю Україну. Роман Стойка заперечив, що його бійці брали в заручники хлопця з села Бобовищі та заявив, що тепер їхнім близьким загрожує небезпека.
Далі – пряма мова.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
Роман Стойка: Безпосередньо до одного з моїх людей надійшло повідомлення, дзвінки від народного депутата Михайла Ланя – його ж псевдо в кримінальному світі «Блюк» – що він дуже хоче з нами зустрітися. Ми ігнорували перший тиждень всі його повідомлення, а потім один із екіпажів, груп «Правого сектора» зупинили його люди в місті Мукачеве. Нанесли деякі тілесні ушкодження, ну і після того було вирішено нами все ж таки поїхати на переговори, щоб зупинити невідомі нам ситуації. Я взяв із собою декілька людей, безпосередньо групу «Сонечко» – це спецпідрозділ 1-го батальйону ДУК «Правий сектор» – і ми погрузились в автомобілі. І поїхали до Мукачевого на переговори.
Журналіст: скільки вас було людей?
Р.С.: Я вам точно не скажу. Близько 20 чоловік. І ми поїхали до Мукачевого, без всяких намірів, без агресії. По приїзду до цього комплексу «Антарес», нас чекало близько 100 чоловік у спортивних костюмах, в наявності у них була велика кількість зброї. Я взяв із собою свого помічника і заступника Артура (Артура Керімова – прим. ред.) – і ми пішли всередину приміщення. Хлопців попросив бути на вулиці. Взагалі перебування там було, ну може, хвилин 7. 7-10, не більше. Із них 3-4 хвилини пішло на те, що нам пропонували каву, нас обшукали, чи ми без зброї. Там знаходилося декілька людей, у тому числі і Ланьо.
Журналіст: ви зайшли без зброї?
Р.С.: Так, без зброї. Ніхто всередину спорткомплексу не заходив, мої люди залишилися на дорозі, біля машин. Ми сіли за стіл, поки перезнайомилися, поки то. Я почав ставити питання, яка мета нашого візиту туди, чому є проблеми з «Правим сектором», але відповідей я толком не отримав. Не встиг, бо на вулиці вже почулися постріли. Тобто, переговори мирні, як то кажуть, були зірвані. По рації я отримав повідомлення вже про втрати, як у своєму підрозділі, так і зі сторони людей Ланя. Я вирішив припинити переговори. Ми з Артуром почали рухатися на вулицю. Коли ми вийшли, то я побачив вже, що якийсь невідомий мені чоловік лежав на землі, в нього з голови текла кров. Потім я побачив розбите скло на наших автомобілях. В той час вже була стрілянина, я толком не міг зрозуміти, що відбувається, бо це все зайняло 2-3 хвилини. В мене стріляв снайпер з даху, то точно, оскільки я компетентний в таких питаннях.
Ми погрузилися в автомобілі, я наказав своїм людям кинути димову завісу, щоб вийти без втрат звідти, оскільки по нам вже вівся вогонь. Ми почали рухатися. Нарвалися на перший блокпост біля стадіону, там була невелика перестрілка, там ми втратили одного чоловіка. Там він і помер. Ми прорвалися через цей блок. Потім рухалися через Чинадійово, я прийняв рішення повертатися на Ужгород. Коли ми їхали на Ужгород, нас переслідувала якась машина. Я не бачив, хто там, оскільки їхав на чолі колони, але з неї теж вівся по нас вогонь. І ми виїхали в Мукачеве.
У Мукачевому одразу на в’їзді на заправці нас чекав блокпост. Там були невідомі люди. Близько 100-200 чоловік. Вели по нам щільний вогонь. Потім він на декілька хвилин припинився. До нас вийшов якийсь чоловік у цивільному, я не знаю, хто він, дав мені телефонну трубку. Я теж наказав людям не стріляти. По другій лінії зі мною говорив пан Шаранич, який мені сказав, що «у вас один вихід: або там лягти і всім померти, або підняти руки вгору». Я сказав, що нам треба час подумати, повернув телефон. Поки йшов до хлопців, вогонь без попередження почав знову вестися. Я ухвалив рішення вивести людей з-під вогню, оскільки в мене, я бачив, вже багато втрат. В мене були поранені, в мене був ще загиблий. Я прийняв рішення рухатися далі, і ми прорвалися і через той блокпост. Звісно, ми використовували нашу власну зброю, яка є у нас в батальйоні на озброєнні. Яка, до речі, постійно знаходиться зі мною, коли я пересуваюся територією Закарпаття і взагалі України. Ми відійшли ближче до лісу в селі Лавки, там наші транспортні засоби були пошкоджені, ми не змогли пересуватися далі. Наш лікар, який був у загоні, надав пораненим медичну допомогу – і ми відступили в ліс.
Потім через деякий час передзвонив мені на телефон мій батько і сказав, що він хоче прийти до нас на переговори. Я погодився, бо переговори треба вести завжди. Ми вирішили владнати те питання ще мирним шляхом. На переговорах з’явився мій батько. Я побачив народного депутата Віктора Балогу і Гелетея (тодішній виконувач обов’язків голови Закарпатського управління СБУ Володимир Гелетей – прим. ред.) на переговорах. Ми висунули свої вимоги, що складаємо зброю за 2 умов: перша – це арешт Ланя, друга – арешт Шаранича. Наші вимоги були відхилені. Одразу ж на місці сказали, що не буде арешту ні того, ні другого. Просто виходьте – і все. Я прийняв рішення не виходити з лісу. Далі я сховав своїх поранених. Де і як, не буду казати. На третій день в мене помер чоловік, і ми його закопали в лісі.
Журналіст: скільки загиблих внаслідок перестрілки саме у «Правого сектора»?
Р.С.: 2 загиблих і 5 поранених.
Журналіст: можете назвати цих людей?
Р.С.: Не можу назвати. Одного ми залишили одразу, бо він помер на місці. Ми залишили його біля транспортних засобів. То мій друг Роман (Руслан Ігнатоля позивний «Пух» – прим. ред.). Другого я називати не буду. Він загинув. Ми його поховали за військовими традиціями у лісі. Бог дасть, повернемося і перепоховаємо. Рідним повідомили, де він, що він і як він.
ПРО ОЗБРОЄНИХ ЛЮДЕЙ БІЛЯ СПОРТКОМПЛЕКСУ «АНТАРЕС»
Р.С.: Я думаю, що це була якась персональна охорона бандформування Михайла Ланя. Бо вони були на території «Антаресу» і в усіх були автомати.
ЯК БУЛА ОРГАНІЗОВАНА ЗУСТРІЧ ІЗ НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ МИХАЙЛОМ ЛАНЬОМ
Р.С.: На нас вийшли, оскільки я командир батальйона. В мене у баті 350 чоловік, я не можу сказати, хто кому передзвонив. Я знаю, що до мене прийшли зі штабу три повідомлення. Я не можу тепер точно сказати, мені треба повернутися в свій штаб і запитати, від кого це з самого початку пішло.
Артур Керімов: Я безпосередньо зконтактувався з Артуром Пашкуляком (помічником народного депутата Михайла Ланя – прим. ред.), але хто йому дав мій контакт, я не володію такою інформацією.
Журналіст: як вам пояснили, з якою метою вас запрошують до Ланя?
А.К.: Вирішити деякі конфлікті ситуації. Я знав, що у нас на Закарпатті напруженість саме з людьми Ланя і ним конкретно. Відповідно, Артур запропонував зустрітися у суботу 11 липня, призначив час, і ми після наради сказали: так, ми прийдемо – вже після конкретної агресії до нашого екіпажу.
Звичайно, ми не були готові до військових дій, бо якби ми були готові, область би горіла по сьогодні. Ми йшли на розмову. Ну і взяли із собою зброю. Те, що ми могли взяти. Мінімум із собою взяли озброєння, БК, і тому подібне.
Журналіст: який мінімум?
А.К.: По одиниці зброї на чоловіка.
ЧОМУ НА ПЕРЕГОВОРИ ПОЇХАЛИ ЗІ ЗБРОЄЮ
Р.С.: Всім відомо, що всі комбати ДУКу оголошені у розшук в «Новоросії». Їм всім винесено смертну кару. Після того по внутрішньому усному наказу було прийнято рішення, що всі комбати їздять з охороною. Я не їжджу менше 15 чоловік по області, якщо у них нема 2-3 РПГ: РПГ-22, РПГ-26, якщо в мене нема в групі одного снайпера, якщо немає 1-2 кулеметів і БК на 5-7 хвилин бою. Тобто, я поїхав лише зі своєю персональною охороною і своїм помічником. Точка. Тобто, не було підготовки, бо тоді б поїхали 350 бійців. І повірте, вони всі озброєні. Якщо я поїхав вести бойові дії там, то там би трава не росла ще нині. То були не бойові дії, то був виключно самозахист і виключно вихід з-під обстрілів.
ХТО ПОЧАВ СТРІЛЯТИ ПЕРШИМ
Журналіст: що сталося на вулиці? Хто перший почав стріляти?
Р.С.: Я не можу вам сказати. У мене на даний момент 3 чоловіки – на лікуванні сховані, 4 – за гратами. Я поки з усіма не поговорю, я точну об’єктивну картину дати не можу. За розповідями хлопців, в нас почали стріляти, перші нас спровокували на стрілянину. Хлопці вже захищалися. За їхніми розповідями, як тільки я зайшов усередину, з усіх боків під’їхали працівники правоохоронних органів, вже працював снайпер і подіставали зброю люди «Блюка». Тобто, стратегічно, люди вже вели бойові дії. В них уже стріляли.
То була операція з того боку повністю спланована. Вони були дуже організовані, наші працівники міліції. Зібрати близько 200 чоловік, включаючи спецназ, важкі кулемети і БРДМ – це неможливо у нашій області. То операція готувалася тиждень.
Журналіст: хто стріляв в охоронця Михайла Ланя?
Р.С.: Теж не можу сказати, поки не переговорю з усіма своїми хлопцями, поки не можу робити якихось висновків. Але я знаю своїх хлопців. І вам скажу так. Всі вони по два роки провели у бойових діях, всі вони перепоранені по тисячу разів, всі вони після госпіталів. Але всі вони – розвідка, всі вони холоднокровні і не такі запальні, зайвий раз стріляти ніхто ні в кого не буде.
ПРО ПЕРЕХОВУВАННЯ У ЛІСІ
Я не буду передавати стратегічну інформацію, скільки зі мною у лісі було людей. Але з того часу я перебував у лісі близько 12 днів. Місцеві мешканці допомагали, приносили їжу, місцеві допомагали нам приховувати поранених. Місцеві навіть нам пропонували вийти і сховатись. Я вирішив того не робити, оскільки не хотів наражати на небезпеку мирне населення. Мене за 12 днів 2 рази обстріляв БТР, і один – гелікоптер, я наражався на невідомі мені військові формування.
Журналіст: вас було поранено?
Р.С.: Так, мене було легко поранено у стегно. Практично всі вийшли звідти поранені. Хтось вийшов звідти з подряпинами, хтось – з осколками. Цілого не вийшло ні одного. Ми у відповідь бій не давали, ми просто уходили від вогню. Тому, я так зрозумів, в пресі то не висвітлюється. Стріляли тільки в нас. І тому на 12 день я прийняв рішення виходити з лісу.
ПРО ХЛОПЧИКА-ЗАРУЧНИКА ІЗ СЕЛА БОБОВИЩІ
Р.С.: За ці 12 днів я шість разів виходив в села, де мені давали чистий одяг, де консультували, що відбувається, прості невідомі люди. Інциденту з хлопчиком ніякого я не знаю, я про нього почув лише тоді, коли взагалі вийшов з лісу. Якщо я особисто дізнався би, що такий інцидент був серед моїх бійців, то труп того бійця я би передав правоохоронним органам. Отак я вам скажу. Без погроз.
ПРО ПЕРЕГОВОРИ ЗА УЧАСТІ ЯРОША, ГЕЛЕТЕЯ І БАЛОГИ
Р.С.: Мій батько – військовослужбовець, він на пенсії, такого масштабу переговори вести він сугубо із любві до сина міг. Щоб мирно врегулювати ті питання, міг піти на будь-які жертви. Міг піти до будь-кого, щоб пішов на переговори. Я допускаю, що мій батько дійсно міг піти і попросити народного депутата Віктора Балогу на переговори прийти. І я щиро вдячний йому, що він взагалі прийшов. І приходив на зустріч Дмитро Ярош, наш провідник, то він мені як другий батько. Беззаперечна в мене довіра до нього. І коли я переговорив із своїм провідником, як то кажуть, коли переговорив з двома своїми батьками, я готовий був іти у бій далі.
ЧОМУ ЗАПРОСИЛИ ДО ПЕРЕГОВОРІВ САМЕ ВІКТОРА БАЛОГУ
Р.С.: Він один із найвпливовіших людей взагалі на Закарпатті. По-друге, батько міг його попросити, бо у Шаранича є якийсь давній конфлікт із Балогою, про який я не знаю. І, може, то спонукало мого батька піти і попросити. Його недоторканість вплинула на те, що в нас не стріляли під час переговорів. Особисто я з Віктором Івановичем взагалі не говорив, я його бачив, він стояв. Я говорив на переговорах взагалі не з ним. Я умови виставляв взагалі начальнику СБУ Гелетею.
ПРО ЗВ’ЯЗОК ВІКТОРА БАЛОГИ І ЗАКАРПАТСЬКОГО «ПРАВОГО СЕКТОРА»
У силовиків діло йти і воювати. Все. Мене не цікавить, звідки в мене форма з’являється. Я знаю, що наш політичний керівник її купить. Мені далі нецікаво, фінансував чи не фінансував. Особисто я знав, що Балога допомагав під час Майдану. Але мені то нецікаво.
Журналіст: за однією з версій, які озвучують, начебто, Віктор Балога хотів полякати Михайла Ланя за допомогою «Правого сектора» саме по питанню контрабанди, саме тому ви опинилися 11 липня біля спорткомплексу…
Р.С.: Яке відношення силовики мають до контрабанди? І, взагалі, до якихось фінансів? Я не знаю. Ви подивіться на нас і самі дайте відповідь. Якщо ми помираємо добровільно, без всяких заробітних плат на Донбасі, то що ще нас може цікавити? Для чого ми тоді їздимо на Донбас, якщо нас цікавить контрабанда на Закарпатті?
ПРО КОНФЛІКТ ІЗ КЕРІВНИКОМ ЗАКАРПАТСЬКОЇ МІЛІЦІЇ ШАРАНИЧЕМ
Р.С.: У 2014-2015 роках проходив дуже щільний процес люстрації. Пан Шаранич під час злочинного режиму Януковича був начальником внутрішньої безпеки міліції Львівської області. Він по всім законам революції Майдана, по всім вимогам, він не мав права займати ту позицію. Звичайно, ми намагалися його «люструвати». На що його Віктор Медведчук прикрив. Незрозуміло, чому Аваков його лишив. І у нас із ним дуже часті конфлікти були. Дуже часті. Він постійно провокував ситуацію. Пан Шаранич постійно проводив незаконну оперативно-розшукову діяльність проти нас. То все цілий рік йшло і от у що вилилось.
ПРО ШЛЯХ ІЗ ЛІСУ ДО ЗОНИ АТО
Р.С.: Оскільки я дізнався, що після того один із помічників Ланя став помічником Москаля, а Шаранича, навпаки, підвищили і перевели до Києва.. Я не знаю достовірність цієї інформації. Я порадився з хлопцями і вирішив пересуватися туди, де я можу гідно, як чоловік, померти, на Донбас – у боротьбі проти російського агресора та окупанта.
Журналіст: в зону АТО?
Р.С.: Так, в зону АТО.
Журналіст: як вам вдалося там опинитися?
Р.С.: Ну ми розвідка. А як нам вдалося 25 разів заходити в місто Донецьк у центр і фотографуватися там? Некомпетентність силових структур в черговий раз доведена.
Журналіст: на виїзді, на блокпостах вас не зупиняли? Ви не були у списках підозрюваних?
Р.С.: Був. Фотографії у розшуку. Я дивився в обличчя працівнику міліції і посміхався, і проїжджав далі.
Журналіст: чи ви погрожували їм зброєю?
Р.С.: Ні, та ви що. Я був взагалі у цивільній формі одягу. Всі шукають, 6 тисяч працівників міліції кинуті, президент оголосив нас терористами, а як я тут опинився? Так і опинився. Народ України мені допоміг. За що я дуже вдячний.
Журналіст: як допоміг?
Р.С.: Я не можу вам того сказати, вибачте. Може, мені ще треба буде повертатися до Закарпатської області до своїх дітей, тому вибачте. А то, що я не злочинець, я доводжу тут. Я не ховаюся у підвалі, мене тот же народ України міг переправити в Канаду, але я не в Канаді. Мене могла забрати діаспора в Ірландію без всяких питань. І повірте, наша підготовка дозволяє перейти не один кордон у світі, але я, тим не менше, вирішив йти на Донбас.
Нещодавно ми брати участь у боях під Білокам’янкою і Старогнатівкою. 12-денний похід у нас був. Так тепер чекаємо прориву. Купа завдань. Маємо одного померлого – із цієї групи, яка була в Мукачевому. Це друг «Бізон». Не буду говорити ще про одного. Він у комі лежить.
ПРО ЗБРОЮ, ЗАДІЯНУ У ПЕРЕСТРІЛЦІ
Журналіст: ви з собою вивозили зброю?
Р.С.: Ні-ні. Свою зброю з батальйону я не маю права вивозити з місця дислокації.
Журналіст: щодо кулемету, який ми бачили на оперативному відео, він ваш?
Р.С.: Так, моїх хлопців.
Журналіст: він залишився на Закарпатті?
Р.С.: Звичайно, на Закарпатті, щоб зберігати мир і спокій. Практично вся зброю ДУКу є трофейною, вона належала колись сепаратистам. На даний момент – мертвим сепаратистам. Звичайно, я її видавати не хочу, не збираюся і не буду. Бо вона здобута в бою. А це військовий закон.
ПРО ЗАГРОЗУ ДЛЯ РІДНИХ
Р.С.: Через посередників, через підпілля, в мене є зв’язок з близькими. Були спроби правоохоронних органів і представників криміналітету…люди не дали, не допустили, щоб їм заподіяли якусь шкоду.
Журналіст: були спроби?
Р.С.: Були випадки практично до близьких практично всіх членів групи. Були вдома, займалися свавіллям.
Журналіст: а тепер ваші близькі у безпеці?
Р.С.: Ні. Вони не в безпеці. Вони всі переховуються.
ПРО МИНУЛІ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ
Р.С.: У в’язницях я не сидів, однозначно. З приводу різних незрозумілих судимостей, я толком не знаю, бо я останні декілька років взагалі перебуваю в такій ситуації, що мене вдома практично нема. Я не можу вам точно сказати, що я крав, я міг забрати ікони в незрозумілої людини і передати до монастирю. Я такі варіанти допускаю, але про них відмовляюся говорити.
З приводу викрадення людини, то я міг викрасти або прокурора, або митника, або хабарника. Допускаю, таке могло бути, але я про це теж не буду говорити або підтверджувати. Катування працівників міліції могло бути. Допускаю.
ПРО ПІДОЗРУ У СТВОРЕННІ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ТЕРОРИСТИЧНОМУ АКТІ
Р.С.: Що стосується тієї підозри, то держава, якщо вона мене назвала, мене, члена «Тризубу», патріота, націоналіста – терористом, то я вам так скажу. Тоді вона отримала терориста. От і все.
