Свою історію та про взаємини з родиною з Росії жінка розповіла Суспільному.
З метою безпеки редакція змінила ім'я жінки, передає Фіртка.
"Це буде важка розмова. У мене багато родичів — усі підтримують війну. Всі бажають смерті українцям", — починає свою розповідь Поліна.
Жінка — родом з РФ та наразі проживає на Івано-Франківщині. В Україну вона переїхала ще до подій 2014 року, тому що закохалася. Вийшла заміж. У 2022 році у подружжя народилася дитина. Батьки Поліни приїхали з РФ на народження онуки. Їх повномасштабна війна також застала в одному з південних міст України. Всі разом вони втікали на захід країни.
"Ваші діти повинні сидіти у підвалах"
Коли я говорила: "Росіє, зупинися, перестань нас бомбити", — моя двоюрідна сестра відповідала, що моя дитина повинна сидіти у підвалах, щоб вона не виросла нацисткою. Каже мені: "У нас, у Росії, я хочу, щоб мій син спав спокійно й у нього не було під боком нацистів і НАТО".
"Це — як фільм жаху"
Коли Херсон захопили, війська почали рухатися на наше місто. І ось ти сидиш з дитиною і не знаєш, куди тобі бігти? Коли танк їде, то він б'є по житлових будинках. В мене трусилися руки у підвалі і я просто стільки плакала на руках з дитиною, що у неї весь комбінезон зимовий був мокрим від сліз. А потім залетіли гвинтокрили у наше місто і почалася висадка російського десанту. Я не могла зрозуміти, як це. Це — як фільм жаху.
"Снаряди розриваються... І твоє життя нічого не вартує"
Коли ми виїжджали з рідного міста, то колону обстрілювали росіяни. Там було стільки дітей і вони так кричали. Ось такий крик, як... Я навіть не знаю, з чим його порівняти. Ось такий жах. Ці снаряди падають та розриваються. Й ти розумієш, що твоє життя нічого не вартує. І якщо зараз буде ще один приліт, тебе ось так раз і не буде.
"Проїхала всю Україну з російським паспортом"
І я зі своїм червоним паспортом — російським — проїхала всю Україну. Десь 30 блокпостів з моїми батьками. І коли в машину заходили хлопці із ЗСУ, вони просили показати паспорт. Я показувала свій документ та своїх батьків. І жоден військовий не сказав: "А що ви тут забули?" Не було такого. Вони бачили дитину і дуже швидко нас пропускали.
Пригадую, було 8 березня 2022 року, й один український військовий з автоматом зайшов в автобус. Він відчиняє двері, а ми всі заплакані. Він каже: "Дівчата, зі святом вас, ми повернемо всі міста". І коли мої знайомі чи родичі з Росії кажуть, що українські воїни — якісь демони, то це не так. Таких воїнів треба ще пошукати. Коли вони бачать, що дитина в автобусі, то одразу пропускають.
"Мій колишній сусід вже втретє їде убивати людей в Україні"
У мене є однокласники, сусіди, які воюють проти України. Я колись питала своїх знайомих, чи знають вони, скільки дітей тут убили їхні чоловіки? Коли він тобі приносить золоті ланцюжки, сережки, це все — звідси. Всі мої знайомі, уявіть собі, усі, а я навчалася у трьох школах, в університеті, в мене багато родичів, — усі підтримують війну. Коли я писала, що нас бомблять і ми не спимо сьому добу, то мені відписували: "Ви — самі по собі. Ви — хохли, так вам і треба". Знаєте, коли мій чоловік колись давно, перший раз у своєму житті, приїхав у гості до моєї родини, на нього кожен казав — хохол. Коли я приїхала в Україну, мені жоден не сказав, що я — кац**ка чи мос**лька. Це багато про що говорить.
Батьків викликали у ФСБ через доньку в Україні
Мої батьки згодом повернулися у РФ, то десь через тиждень їх викликали у ФСБ. Це — як СБУ наше. Їх питали: що ви робили в Україні? А де донька, а чому вона там живе? Моя мама так і казала, що виїхали у січні 2022 року. Хіба це заборонено було? І чому донька не може жити в Україні? Це що, заборонено? Моя подруга дитинства, щоб написати мені, так шифрується, що я розумію — люди там не відчувають себе у безпеці.
"Вони дуже люблять Путіна"
Вони дуже люблять Путіна, підтримують його, хоч кажуть, що проти війни. Але коли спитаєш: чий Крим? Вони скажуть: "Він — наш". Мій брат двоюрідний говорив: "В Україні немає українців. Це — російські землі. Це — російські люди. Немає такої нації як українці. Такої нації не повинно бути". Ось так вони до цього ставляться.
"Я ніколи не прощу росіянам"
Я не хочу бути пов'язаною з цією країною — з Росією. Ніяк. Я дуже люблю місто, в якому народилася. Воно нічого поганого не зробило. Але оці люди, однокласники, одногрупники, друзі — їх не існує більше для мене. Тих, хто побажав смерті мені, моїй дитині, назвав мою дитину нацисткою, сказав, що я народила "бандерівку". Як так можна?
Ми за рік повернулися у квартиру, з якої втікали на початку вторгнення РФ, а там — 24 лютого. Ніби час застиг. Як стояла пелюшка на ліжку, на якій я годувала дитину, так і стоїть. Це — такий біль, який може розуміти лише та людина, яка з тим стикнулася. Я ніколи не прощу росіянам. Вони перевзуються, росіяни перевзуються. Вони скажуть потім: ми не знали й справді думали, що ви самі себе бомбите. Знаєте, які вони ще там всі актори.
"Мені гидотна російська мова"
Я почала спілкуватися українською за своїм бажанням — не тому, що мені хтось потикав. Я сама не хочу розмовляти російською. Мені гидотна ця мова. Може, не всі слова знаю українською, але я намагаюся розмовляти. І моя донька буде розмовляти українською. І ніколи в житті моя донька не скаже, що ми — один народ з росіянами. Ні. Ми — різні люди.
"Планую отримати українське громадянство"
У моєї доньки був вибір громадянства: російське або українське. Тут навіть питання не стояло. І я теж дочекаюся кінця війни. У мене у запуску теж переоформлення паспорта. І буде українське громадянство. Я дуже пишаюся українцями. Це — справді дружний народ. Українці, ви подивіться, як ми тут усі. Ось ГЕС підірвали — вся гуманітарка їде, дітей рятують, тварин рятують. Цей народ — дуже сильний.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
