Якщо комусь допомагаю – роблю це добровільно,
заради народження духовних цінностей,
щоб наш життєвий простір не заростав «отруйним бур’яном».
Віктор Вінтоняк
Минулого року у святкові травневі дні, щоб підняти настрій після затяжної зими, замість звичного закордонного вояжу вирішила помандрувати Україною. Будемо відверті: на ті позитивні зміни, що відбуваються поруч і можуть надати необхідну гаму відчуттів та емоцій, чомусь мало звертаємо увагу. Таким чином, свій вибір зупинила на чарівному Прикарпатті – колисці українських традицій.
Відразу ж після приїзду в Івано-Франківськ опинилася в епіцентрі Міжнародного фестивалю «Свято ковалів» – одного з найбільших ковальських фестів у Східній Європі. На площі перед фортечною галереєю «Бастіон», де від напливу туристів ніде було яблуку впасти, магію ковальського мистецтва разом з українськими майстрами демонструвала іноземна спільнота професіоналів з 15 країн світу.
Вражена масштабом творчого заходу, вирішила поспілкуватися з його організаторами, щоб якнайшвидше, поки все навколо кипіло у творчому вогні, зробити репортаж з місця події. Але, як мене поінформували учасники фестивалю, місцеві журналісти і мої знайомі, такий захід як «Свято ковалів» і багато інших творчих свят на Прикарпатті – справа рук тих особистостей, котрі завдяки успіхам у бізнесі давно перетворили меценатство в головний пріоритет життя регіону.
Однією з таких особистостей, з допомогою якої щира подія в Івано-Франківську давно стала систематичним творчим брендом, туристичною принадою не тільки Прикарпаття, а й України, виявився директор фінансової компанії «Декра» Віктор Вінтоняк, з яким я із задоволенням поспілкувалася.
– Пане Вікторе, час від часу в Україні з надмірною помпезністю з’являються різні багатообіцяючі творчі проекти, але чомусь і миттєво зникають. Як ви вважаєте, фестиваль «Свято ковалів», одним із авторів і меценатів якого ви є, має майбутнє?
– Про майбутнє тільки Богу відомо, а до цього творчого проекту особисто я ставлюся позитивно. Ніби все починалося вчора, а минулого року в рамках святкування 350-ї річниці Івано-Франківська відбувся вже десятий – ювілейний захід. Це свідчить про те, що фестиваль цілеспрямовано розвивається.
– Ні для кого не секрет, що такі масштабні проекти – дуже затратне задоволення як матеріально, так і фізично. Але ви надалі допомагаєте творчим людям, спортсменам, науковцям і багатьом іншим. Благодійність – це ваше хобі чи маєте з цього певну вигоду: політичну, економічну, а, може, якусь іншу?
– Організація будь-якого заходу – не з дешевих, тим паче, як ви бачите, ми нічого не продаємо і ніяку політичну агітацію не ведемо. Я роблю те, що в моїх силах, незважаючи на те, що не завжди маю для цього можливість; бувають обставини, які від мене не залежать. Але намагаюся різними шляхами підтримати тих, хто здатний своїм талантом створити повноцінну позитивну подію.
– В Україні багато успішних людей, але чомусь одиниці роблять внесок у духовну скарбницю нашої держави. Яку мету ставите ви, якого результату прагнете, витрачаючи час і засоби?
– Мета наших проектів дуже проста. Це пропаганда того культурного надбання, яким славиться наш край і Україна загалом. Якщо говорити окремо про фестиваль «Свято ковалів», котрий набув статусу міжнародного, то впродовж одинадцяти років на Прикарпаття з’їжджаються ковалі з різних країн світу. З кожним роком кількість бажаючих взяти участь у цій події зростає. Відповідно зростають і запити, насамперед щодо розширення та облаштування території, що, звичайно, не обходяться без додаткових фінансових витрат. Але, попри це, крім ковалів, до нас приїжджають і багато іноземних туристів, які залюбки ознайомлюються з нашими прадавніми мистецькими традиціями.
– Ви почали допомагати ковалям, а з часом подія за їхньої участі стала найбільшою у Східній Європі. Почали підтримувати молодих письменників – теж вилилось у неповторний фестиваль фантастики «Карпатська мантикора». Почали допомагати молодим спортсменам – вони вже перемагають на міжнародних змаганнях. А знайомі письменники дивляться на вас як на джерело надії. Тому виникає питання: в чому таємниця успіху вашої участі у творчих проектах, які з кожним роком стають популярнішими, особливо нині, коли багато заможних людей списують власну бездіяльність у житті суспільства на кризу?
– По-перше, ніякими таємницями заради просування творчих людей я не володію. По-друге, схвальні слова на мою адресу – перебільшення. Якщо комусь допомагаю – роблю це добровільно, заради народження духовних цінностей, щоб наш життєвий простір не заростав «отруйним бур’яном». Адже життя – велика творчість: нехай це наука, спорт, бізнес чи інша сфера людської діяльності…
Все, що роблю, – це приклад нашим дітям і їхньому поколінню. Якщо ми хочемо, щоб вони виросли людьми і повноцінними громадянами, то їм для цього потрібно показати приклад корисної діяльності. Вони повинні знати, що наша життєва енергія належить не тільки нам і нашим сім’ям. Місто, в якому ми живемо, – теж наш дім. Тому такі творчі заходи дуже корисні. Якщо я колись узявся допомогти івано-франківському обласному спортивному клубу «Альбатрос», як мені тяжко не було, я не можу його залишити без допомоги або взагалі кинути, посилаючись на кризу або на щось інше. Це молодь, наші діти, які зі свого боку намагаються досягти певних успіхів не тільки в Україні, а й на міжнародних змаганнях. Як їх кинути? Які тут можуть бути хобі чи політичні амбіції? Це діти – наше майбутнє. Вони ж не все життя будуть веслувати. Хтось стане бізнесменом, хтось – політиком чи письменником. З часом вони зрозуміють, що таке солідарність, меценатство, або ціну елементарної уваги до іншого і робитимуть те, що ми закладемо в їхню свідомість.
На ринку цінних паперів Віктор Вінтоняк освоївся ще з 1997 року, заснувавши компанію «Декра». За цей час організація розрослась численними сервісними напрямками, включаючи розробку програмного забезпечення для фондового ринку, створення готових рішень «Офіс під ключ», оперуючи базами даних.
Меценатство ще більше утвердило його в думці, що християнська заповідь любити ближнього – це потреба кожної людини. Цей закон працює у кожній справі, навіть у бізнесі. «Коли у тебе є великий колектив, приходить розуміння, що гроші не можуть бути самоціллю. Головними є повага до людей, розвиток, реалізація конкретного плану. Ми ставимо собі цілі і досягаємо їх спільно. Разом вчимося, що жалітися на державу неефективно. Треба ставати пліч-о-пліч і діяти», – пояснює пан Віктор Вінтоняк. Скільки коштів йде на добрі справи, бізнесмен не зізнається, наголошуючи, що гроші – це лише інструмент, а головне в житті – спільні цінності, які роблять кращими людей і весь світ.
Раґулі Власідзе, грузинський драматург та режисер, гість фестивалю «Свято ковалів»
– Пане Власідзе, ваша присутність на фестивалі – випадковість чи маєте намір взяти майстер-клас у ковалів?
– Будь-яке гарно організоване свято уподібнюється до храму, в якому людина вбирає космічну енергію. Тому я тут. А якщо чесно, я так несподівано вражений сьогоднішнім бунтарським духом ковалів, що вже маю намір незабаром торкнутися теми магічного вогню, завдяки якому ці мужні люди перетворюють груди металу на витвори мистецтва. Мені дуже цікаво: зміг би я з простих цвяхів створити, наприклад, букет квітів?..
– Якщо цей творчий захід пробуджує у вас такі мистецькі бажання, то яку б ви дали йому оцінку як режисер?
– Якщо уважно прислухатися до безжалісного биття молотків по розпеченому металу і повноцінно сприймати весь позитив заходу – мирний масовий рух людей, сонце, спів – все це нагадує величезний кінознімальний павільйон, в якому під відкритим небом, на території стародавньої фортеці, ніби знімають фільм про епохальну подію, де в головній ролі – свято народного мистецтва. Все це свідчить про те, що організатори цього заходу заливають «святу воду» в «духовну посудину» власного народу. Впевнений у тому, що дно цієї посудини міцне навічно. Молодці!
– Як мені відомо, ви добре знайомі з одним із організаторів і меценатів цього проекту паном Віктором Вінтоняком. Якщо ця подія так вас вразила, як ви скажете йому про це при зустрічі?
– О, з Віктором Михайловичем треба говорити про недоліки заходу, якщо, звісно ж, такі були, адже всі схвальні слова – не його сприйняття світу, навіть слухати не буде. Тому що він не тільки меценат різних творчих проектів, а ще й добрий драматург. Якщо людина щиросердечно не відчуває успіх певної ідеї, скільки б зусиль вона не докладала для її втілення – ніякі фінанси не допоможуть перетворити ідею у всенародне надбання. Я часто відвідую різні фестивалі в різних регіонах, і коли вони закінчуються, крім сміття і стомлених облич, нічого не залишається. А фундаментом міжнародного фестивалю «Свято ковалів» з боку організаторів закладено потужну «драматургію часу», котра залишає за собою такі колосальні культурні цінності, які будуть жити століттями. І такі цінності створюються на наших очах. І якщо зараз одним поглядом не бачиш конкретного результату цієї ідеї, то з часом, прогулюючись містом, не зможеш не звернути увагу на монументальні ковальські витвори. Це «Арка дружби», «Великоднє сонце», «Дерево щастя» на «стометрівці» і багато інших. Якщо на них дивитися довго, долучаючи свою творчу фантазію, то ці споруди набувають рис живих організмів, які запрошують перехожих до спілкування. Вони так органічно вписуються в архітектуру вулиць Івано-Франківська, що починають жити його повноцінним життям поруч із мешканцями міста. Була б моя воля, я б кожному металевому монументу видав паспорт громадянина України з прізвищем і адресою реєстрації, тому що вони починають виконувати ті самі функції, що й видатні особистості міста, котрі своїм прикладом працюють на формування естетичної свідомості людей. Це кредо і стиль життя Віктора Михайловича Вінтоняка, який зі своєю підтримкою провокує всіх нас на творчу діяльність. Тому він і його вчинки чомусь нагадують прославленого Лоренцо Медичі – покровителя культури і науки епохи Відродження. Я не знаю, чи було б відомо нам щось про Сандро Ботічеллі чи Мікеланджело Буонарроті, Джованні Піко делла Мірандола чи багатьох інших титанів світового мистецтва, якби не такі нестримні мрійники тієї епохи, якими були Лоренцо Медичі чи Папа Юлій II, який почав зведення собору св. Петра в Римі.
Жоден меценат не використав мистецтво з метою пропаганди естетики так широко, як це робили меценати епохи Відродження. А коли сьогодні кожний з нас прагне «своєї епохи Відродження» і поруч маємо сильне плече-розуміння, я вважаю, ми теж зобов’язані провокувати один одного на створення чогось нового в кожному нашому творчому ареалі, як це намагається робити в своєму рідному місті Віктор Михайлович Вінтоняк – покровитель прикарпатської творчої спільноти.
Сергій Полуботько, голова громадської організації «Свято ковалів»
– Пане Сергію, впродовж десяти років твори ковальських спільнот стають органічним надбанням Івано-Франківська. Яку красу цьогоріч народжуватимуть поєднання сили і мистецького дару?
– Цього року ми вперше трохи змінюємо завдання фестивалю. Тема залишається, але немає спільної роботи, тобто ми не виготовляємо композицію, як це робили в попередні роки. Головне завдання для всіх учасників – створення елементів на тему кохання для мосту закоханих на міському озері, таким чином цей міст буде реконструйовано. А попри те є інша тема, яку будуть виконувати майстри, запрошені з Польщі, США і Росії. Ця тема має назву «Позитив» і включає все те, що стосується позитиву, – добро, успіх, ґаразди, щастя, кохання і так далі. Ми б хотіли, щоб ці станції позитиву сформувалися в нашому місті в певних локаціях. Це робиться для нас, мешканців, і для гостей, щоб люди мали можливість «постояти» біля удачі, «доторкнутися» до успіху, «відчути» енергію кохання тощо. Такий процес створення позитиву Івано-Франківська триватиме кілька років.
Ольга Котюк, радіожурналіст, гість фестивалю
– Пані Олю, сьогодні кожний регіон країни відкрито намагається розвивати туристичну галузь, якоюсь мірою починаючи конкурувати. Як ви вважаєте, крім розвитку туризму, які ще можуть бути причини в організаторів і меценатів такого потужного фестивалю, як «Свято ковалів», витрачати значну суму грошей на триденне свято?
– Свято може тривати навіть хвилину, але підготовка до нього інколи займає цілий рік. Позитив від події залишається назавжди, якщо це справді щире свято.
– А які ваші враження від цього святкового проекту?
– Я пригадую, коли ще тільки починався цей захід, чимало людей не вірили, що ковальське мистецтво може стати об’єктом зацікавленості світової творчої спільноти. А сьогодні це свято вже однаково сприймають як народ, так і влада, тому що тут упродовж багатьох років точно ніхто не грає ні в яку політичну привабливість.
– Це залежить від організаторів?
– Організаторів багато, а насправді все, що ми бачимо, одна-дві людини тягнуть на своїх плечах. Особисто я не знайома з меценатами цього дійства, але багато чула про ті творчі справи, якими опікується бізнесмен Віктор Вінтоняк. Як на мене, він смілива людина, яка з довір’ям ставиться до творчої невідомості, ризикуючи власними зусиллями заради реалізації творчих чи спортивних амбіційних проектів. Всім відома його участь у житті міста, він піднімає з нуля і дає творче життя багатьом сферам. Правда, іноді чимало здійснених справ незрозумілі благодійники чомусь приписують собі. А ця особистість якою була щодо потребуючих творчих людей десять років тому, такою залишилася і сьогодні. Жодного разу не використав свій вклад у людей в особистих цілях. Тому я знаю, що цю людину франківці люблять по-справжньому.
Уявіть собі, не кожна людина може стати успішним бізнесменом, власником фабрики чи банку. Тарас Шевченко не був землевласником. Іван Франко теж не стояв на чолі фінансової корпорації, а Леся Українка – потужної компанії, але хіба без них можна уявити наше життя? Я знаю: їм нелегко було створювати той духовний простір українського народу, яким багато століть користуватимуться наші нащадки. Добре, що сьогодні хтось із успішних людей залишається орієнтиром добрих справ, а то від фальші все навколо рветься по швах.
Якщо сьогодні весь світ охоплений різноманітними культурними, спортивними чи науковими подіями і якщо ми теж частина світу і маємо талановитий народ,чому б нам не шукати можливостей для того, щоб український духовний простір сміливіше розкрився для світу і продемонстрував свою красу і життєздатність, як цього домагаються прикарпатські бізнесмени, творчі люди, спортсмени і багато-багато пересічних мешканців чарівного Прикарпаття, котрі вважають, що місто, в якому живуть, – теж їхній дім. І нехай для багатьох наших бізнесменів стануть прикладом слова видатного мецената української культури Василя Симиренка: «Кожен мусить робити те, на що здатний. Я тямлю заробляти гроші, то мушу їх заробляти для України».
Розмовляла журналіст Леся Соловчук
Фото: Олекса Бутчак, Ольга Котюк,
