Через повномасштабне російське вторгнення в Україну чимало громадян змушені покинути домівку, рятуючи себе та рідних.
Західні регіони країни стали не лише військовим тилом, але й прихистком для сотень тисяч постраждалих від російської агресії.
Про пережите внаслідок російського нападу, журналістці Фіртки розповіла мешканка Енергодару — Любов Чабанюк.
Далі подаємо пряму мову:
«Без кінця бомбили місто та атомну електростанцію»
Після початку повномасштабного російського вторгнення, коли все більше й більше окупанти почали бити по нашому місті, їх круг звужувався - почали захоплювати місто.
Били по дачах, де люди працювали, по "людських" гаражах. Без кінця-краю бомбили місто та атомну електростанцію. Про це було всім відомо, адже в різних ЗМІ це висвітлювали та говорили про це. Але я ще пригадую, як 5 серпня, окупанти вдарили по високовольтній лінії й було чути відголос вибухів на все місто.
Ми бігали при кожній тривозі, загрозі, ходили в укриття в Молодіжний центр. Він від нас недалеко. Всі мешканці з прилеглих будинків також мали сховок там.
У нашому місті немає спеціальних підвалів, є лише такі з трубами, де необхідно згинатися, але вони не передбачені для сховку: там сиро, вода постійно капала, щури бігали.
У Коломиї ми побачили хороші укриття, а в Енергодарі будинки з укриттям не будували.
«Російські військові почали шастати по квартирах»
Очільник міста Дмитро Орлов, наголошував, щоб люди сиділи в коридорах або ж у ванній, щоб дотримувались "правила двох стін". А ми виходили у загальний коридор, який був у нас в будинку.
Російські військові почали шастати по квартирах, шукали українських воїнів, тих, хто мав проукраїнську позицію, лідерів.
Ми на двері у наше приміщення поставили замок. Хоч двері й не металеві, але хоч якась та й була перепона — й просто так неможливо було зайти. Тільки після цього змогли спокійно спати у коридорі, бо знали, що просто так загарбники туди не увірвуться.
«За проукраїнську позицію забирали в катівні»
Міський голова наголошував, щоб мешканці менше знаходилися на вулиці та ні в якому разі не спілкувалися з бойовиками. Адже окупанти постійно провокували людей, говорили нам, щоб ми їм віддавали наші документи, могли забрати мобільні телефони.
Якщо знаходили в телефоні щось проукраїнське, то могли забрати людину в підвали або "на ями". Для розуміння, це такі катівні, де знущались з енергодарців.
На атомній електростанції, де я свого часу працювала, думаю, такі катівні теж були. Бо місцевого водолаза в одній із таких катівень вбили, адже той не хотів зливати басейн. А ці басейни охолоджували реактори, їх зливати не можна. Рашисти так його били, що в реанімації чоловіка врятувати не змогли. Крім того, стежили за воїном АТО, підхопили момент, коли той повертався з роботи, — і вдома розстріляли.
«Вони вдерлися з важкою технікою, а містяни проти них стали з українським прапором»
Люди виходили й перешкоджали руху важкої російської техніки. Окупанти до нас вдерлися з танками, броньованими високими машинами, а наші люди проти них - з прапором України. Міський голова теж там був, намагався з ними домовитись, щоб було все мирно й без загрози для життя мирних людей.
Чоловік, який теж був в натовпі, підійшов до бойовиків із прапором, намагався щось донести, але у відповідь почув:
«Ми вас зараз будемо окуповувати».
Містяни перекрили дорогу величезними смітниками, загарбники почали по них стріляти. Чоловікові, який пішов до них з прапором, підстрелили ногу. Дмитро Орлов, закликав всіх негайно розійтися по домівках, ховатися та шукати прихисток у безпечніших регіонах.
«Під звуки повітряної тривоги ми цілу ніч в підвалі молилися»
Страшно згадати, як російські окупанти заїжджали в Енергодар. Ми тоді були в укритті й люди почали молитись: хто, як міг та хто, як вмів. Просили Бога, щоб загарбники не рознесли наше місто, бо ми знали, що допомоги немає звідки чекати.
Цілу ніч в підвалі молилися під звуки повітряної тривоги. Там було дуже багато людей, тварин. У всіх була паніка.
В укритті було дуже мало місця, не було ліжок чи розкладачок, люди спали «одне на одному», палили цигарки. Вбиральні не було, лише відро за шторкою. На ніч задля безпеки ми закривались.
А після «сну» люди хотіли вийти, подихати свіжим повітрям, але адміністрація закладу нам повідомила, що не можуть нікого випускати, бо неподалік ще ходили снайпери. Вони були переодягнені в цивільних одяг й прикидались, що вони місцеві мешканці. Вислуховували, що кажуть люди, де можуть бути українські бійці та люди з проукраїнською позицією. Після того, як відкрили підвал, всі страшенно боялися, адже бачили, що відбувалось у Бучі. Ми розуміли, що вони можуть зараз всіх разом розстріляти.
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
