До повномасштабного вторгнення Дарина Яковлева проживала у Дніпрі та працювала психологом, допомагаючи людям впоратися з ментальними проблемами. 24 лютого 2022 року змінило її життя назавжди: вона стала дружиною воїна та переїхала до Івано-Франківська, де знайшла прихисток і людей, які надихають рухатися далі.
Про свій шлях, вибухи неподалік домівки, страх і переїзд Дарина Яковлева розповіла журналістці Фіртки.
Жінка зазначає, що разом із повномасштабною війною її життя розділилося на «до» і «після». Півтора року тому вона була змушена залишити рідне місто через постійний страх та небезпеку.
«У нас з усіма трапився певний масштабний рік. Хтось наважувався виїжджати раніше, коли були евакуаційні потяги і масовий страх за життя. Я тоді не наважувалася, бо вдома був чоловік, на якого могла опиратися», — згадує Дарина.
Ситуація змінилася навесні 2022 року, коли чоловік пішов служити.
«Десь у квітні він пішов до військкомату, а в липні його вже забрали. Я почала весь час їздити в інші міста. Мені стало страшнувато, хоча не можу сказати, що це було дуже страшно», — додає вона.
Вибухи, тривога та переїзд
Жінка намагалася жити звичним життям, відкрила психологічний центр і працювала у власному кабінеті, але вибух неподалік дому став переломним моментом.
«Він мене настільки перелякав, що я перестала нормально спати. Мене не рятував навіть коридор. П’ятий поверх став для мене дуже тривожним місцем», — розповідає Дарина.
Вона шукала укриття, майже не спала вночі та постійно моніторила ситуацію.
«Я могла піти в укриття об одинадцятій, сидіти там, а потім зранку йти до клієнтів і допомагати їм тримати ментальне здоров’я, коли у самої вже було роздвоєне життя», — ділиться психологиня.
Згодом вона виїжджала до Трускавця — спочатку на кілька тижнів, потім на кілька місяців, щоб перезимувати.
«Я зрозуміла, що війна не закінчилась і ніяк не закінчується. Тому вирішила обирати місце не для перечікування, а для життя», — пояснює Дарина.
Вибір стояв між кількома містами, але вирішальним став Івано-Франківськ.
«Коли я піднялася і подивилася на місто зверху, воно мене так зачарувало, що я вирішила: щось мене тягне у Франківськ. Я приїхала сюди і мені запало в серце», — каже вона.
Адаптація та спільнота
Спершу чоловік не підтримував переїзд Дарини.
«Для нього це була втрата якоїсь опори. Квартира була орендована у Дніпрі, і я ще півроку продовжувала її утримувати. Він мені в цьому допомагав, але дуже негативно сприйняв рішення переїхати», — згадує жінка.
Через це у них часто виникали сварки:
«Ми дуже багато сварилися, обговорювали, не могли знайти компромісу, навіть розходились».
Поступово чоловік змінив свою думку після того, як побачив місто на власні очі та прогулявся ним.
Найважче для психологині було залишити клієнтів і власний кабінет у Дніпрі.
«Мені найважче було те, що я залишаю свій кабінет, де мої клієнти відчували безпеку. Тут все змінювалося, коли вони приносили на сесії свої історії, і я довго відчувала провину через те, що кидаю їх», — розповідає Дарина.
Також жінка залишила своїх домашніх улюбленців, оскільки не змогла знайти квартиру в Івано-Франківську, де б можна було проживати з тваринами.
Реакція родичів на переїзд була позитивною:
«Мама відреагувала добре, і тато теж. Вони бачили мій стан, наскільки я хвилювалася через обстріли, і розуміли, що це можливість спокійніше спати та жити», — пояснює психологиня.
Народження спільноти «Inside»
Коли Дарина остаточно переїхала, вона зіткнулася з тим, що в місті нікого не знала. Щоб познайомитися з людьми, вирішила організувати невелику зустріч:
«Я люблю пити каву з корицею… Тому вирішила написати у Тредс, що запрошую на каву з корицею в четвер. Прийшло шість людей, потім одинадцять, а на третій четвер — двадцять людей. Це було безкоштовно».
Зустрічі згодом переросли у спільноту «Inside».
«Ми стали поштовхом для того, щоб люди почали більше проявлятися і заявляти про себе. І так вже кава існує десять місяців. Ми зустрічаємось кожен четвер, тепер з різною тематикою, зі спікерами. 20% від усієї суми з кожної кави йде на благодійність — на Збройні сили України», — каже Дарина.
Психологиня описує свій простір як місце для розвитку, натхнення та підтримки:
««Inside» — це простір змін. Ми відкриті для всіх, але найбільше приходять жінки. Для жінок-підприємців, для тих, хто прагне розвивати себе, свій бізнес або будь-яку ідею. Це простір про щирість, справжність і чесність».
Вона радить новим переселенцям шукати людей та спільноти:
«Навіть якщо у вас буде хоча б одна знайома людина, до якої можна прийти і поділитися емоціями, стане легше. А якщо є ціла спільнота з різними історіями — набагато легше адаптуватися до життя».
Психологиня також створила спільноту для переселенців, щоб допомогти їм знайти людей, клієнтів і партнерів:
«І об’єднати тих, хто переїхав, із тими, хто живе тут. Це дуже непростий процес. Ми у багатьох речах схожі, а в багатьох різні — трошечки різний менталітет, звички, традиції».
Дарина Яковлева захоплюється місцевими традиціями та культурою:
«Мене навчають панянки, які самі з Франківська. Я вже знаю, що тут є слово «та», воно має багато відтінків. Є слова, які я теж починаю вживати — «ніц», «йой»».
Вона мріє відвідати справжнє гуцульське весілля та поїхати в Криворівню, щоб побачити колядування:
«Тут поважають культуру, орнаменти, прикраси, вишиванки. Це те, чого мені не вистачало».
Особливо Дарина пишається своєю вишиванкою:
«У мене рожева, дуже класна, харківська. Купила в Стрию, але вишивали її в Харкові у 2022 році, у квітні, коли йшла війна. Мені дуже важливо було придбати вишиванку для свят. Мені подобається, як тут відзначають різні свята. Ярмарки дуже подобаються».
Життя дружини військового
Дарина зазначає, що життя дружини військового — це нелегкий шлях.
«Мені здається, що я тут і стала воїном. Зараз усі мої сили йдуть в реалізацію — щоб побудувати довіру до мене як психолога, створювати психологічний центр і відкривати його тут», — каже психологиня.
Для підтримки зв’язку з чоловіком Дарина використовує відеодзвінки та зустрічі, коли є можливість.
«Спокійний сон, психотерапія, навчання допомагають впоратися з тривогою. І люди, тому що коли мені дуже сумно, я можу поділитися з чоловіком або прийти до подруг і розповісти, як мені буває», — пояснює дружина військового.
Вплив війни на сім’ю Дарина описує так:
«Ті речі, через які ми колись могли сваритися годинами, тепер займають не більше двох хвилин. Ми стали цінувати час, який в нас є. Кожна спільна кава, кожен спільний сніданок, кожна поїздка в гори — вони інші, вони відрізняються».
Водночас вона підкреслює:
«Я не романтизую війну. Це важко, складно для кожного з нас».
Плани на майбутнє психологині та її сім’ї — жити в Івано-Франківську, розвивати спільноту, а чоловік планує відкривати бізнес, разом хочуть створити сім’ю:
«Щоб у нас була дитина, яка живе і росте під мирним українським небом».
Поради та любов до Івано-Франківська
Як дружина військового, Дарина Яковлева радить:
«Терпіння і вміння говорити. Не закриватися в собі. Чоловікам військовим потрібно знати, як ми тут живемо, щоб мати місточок, зв’язок із цивільним життям».
Щодо Івано-Франківська, психологиня зазначає:
«Люблю Франківськ насправді, тому що тут є чудовий драматичний театр, де можна рефлексувати, плакати, відчувати катарсис. Франківський Промприлад — це любов, тому що тут можна проводити неймовірні зустрічі, події, відвідувати різні заходи. І ще чому любов? Тому що тут неймовірні люди, з якими я тепер знайома», — додала Дарина Яковлева.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Ми не ділимо військових на "наших" і "ваших"»: історія івано-франківської волонтерки Мар’яни Заграй
