Мати чи батько: з ким буде проживати дитина після припинення спільного проживання подружжя?

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Відповідну інформацію Фіртці повідомили в Безоплатній правовій допомозі.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України). Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Дана угода може бути укладена подружжям, як в шлюбі, так і після його розірвання, а також особами, що проживають чи проживали в цивільному шлюбі, та, в разі  коли шлюб ще не розірвано, але подружжя вже проживає окремо.

Якщо згоди з даного питання батькам не вдалося досягнути, то для розв'язання питання необхідно спочатку звернутись до органу опіки та піклування; а вже потім звертатись з позовом до суду, який буде залучати орган опіки та піклування.

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись одному із батьків до служби у справах дітей за місцем проживання дитини та подати наступні документи:

• заяву;
• копію паспорта;
• довідку про зареєстрованих осіб в житловому будинку;
• довідку з місця навчання (виховання) дитини;
• довідку з ДВС про сплату аліментів (при наявності);
• копію свідоцтва про народження дитини;
• копія свідоцтва про укладення шлюбу чи рішення суду про його розірвання.

Вищезгаданий орган назначає дату засідання комісії (вони проводяться не рідше ніж один раз на місяць). В результаті бесіди з обома батьками та беручи до уваги обстеження матеріально побутові умови проживання, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, відношення дитини до кожного з них та інші обставини, комісія виносить відповідне рішення.

Звернення ж до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви про визначення місця проживання дитини тим з батьків, хто бажає (позивачем), щоб з ним залишилася проживати дитина до іншого з батьків (відповідача). Така заява подається в суд за місцем реєстрації відповідача з обов’язковою оплатою судового збору.

До позовної заяви позивачу необхідно додати:

• свідоцтво про народження дитини;
• свідоцтво про шлюб або рішення суду про розірвання шлюбу (за наявності);
• довідку про сплату аліментів чи заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини;
• докази фактичного проживання дитини з одним з батьків;
• характеристика зі школи чи дитячого садка;
• клопотання про виклик свідків;
• характеристику з місця роботи та місця проживання;
• копію декларації про доходи;
• акт обстеження матеріально-побутових умов проживання;
• квитанцію про сплату судового збору.

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України).

В якості третьої сторони в судовий процес обов’язково повинен бути залучений орган опіки та піклування тієї місцевості, де фактично проживає дитина. Вони подають до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі даних, отриманих в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших осіб, які бажають проживати разом з дитиною та брати участь у її вихованні. Про результати обстеження складається акт, який долучається до матеріалів справи та оцінюється судом. Відповідно, суд може не погодитися з даним висновком, якщо вбачатиме, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Стаття 171 Сімейного кодексу передбачає, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з   питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Тому, важливо зазначити, що першочергове значення під час ухвалення рішення суд надає інтересам дитини, враховуючи її думку.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому її психоемоційний стан, вік і стан здоров’я, поведінки батьків щодо дитини  та виконання ними своїх батьківських обов’язків.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

Читайте також:

Не свідчить про недовіру: українці стали більше укладати шлюбних договорів (ІНФОГРАФІКА)