В історії нашого міста було немало трагічних подій, що суттєво вплинули на його долю і детально описані в краєзнавчій літературі. Були й «маленькі трагедії», про які переважно не згадують в історичних монографіях.
Вони відображають події з життя звичайних мешканців Станиславова та його околиць і допомагають зрозуміти їхню психологію й спосіб життя. Нехай ці події ніяк не вплинули на хід історії, проте цікаві своєю повчальністю й життєвою реалістичністю.
Полювання за скарбами Довбуша
Холодного січневого вечора 1903 р. мешканка Ямниці Параска Гарасимчук відвідала свою приятельку, дружину місцевого шинкаря Хайю Арон. Розігрівшись у теплій хаті, жінка почала розповідати таємничу історію. Начебто її прабабуся жила якраз у ті часи, коли в Карпатах жили опришки, і показала своєму синові, тобто дідові Параски, місце, в якому захований скарб Довбуша. Дід перед смертю показав Парасці те місце, і вона справді знайшла там мідний котел, повний золотих дукатів. Взяла вона той котел, але тільки-но переступила з ним поріг свого дому, як важко захворіла її дитина.
Як стверджувала Параска, вона начебто побігла до ворожбита, і він попередив її, що на скарбі опришків лежить прокляття, яке й надалі приноситиме їй нещастя. Тож краще повернути дукати на місце, але можна продати їх єврею чи єврейці. Мовляв, на них прокляття не подіє, а якщо й подіє, вони зуміють його зняти. Тож Параска запропонувала продати Хайі таємницю скарбу за скромну суму 200 корон, адже та була єврейкою. В Хайї аж голова запаморочилася від перспективи знайти скарб, але вона не до кінця повірила у розповідь подруги. А що як дукатів не виявиться на місці? Тоді, пообіцяла Параска, вона негайно поверне 200 корон.
І дві жінки вирушили у подорож за скарбом. Вночі, у сніг і сильний мороз вони йшли вузькими стежками все далі й далі. Врешті-решт Параска привела Хайю на те місце, де начебто був захований скарб. Сама повернулася додому, а Хайя з останніх сил копала мерзлу землю, однак не знайшла нічого. Знесилена, змерзла, ледь жива повернулася додому, але подруги, а з нею і двохсот корон, удома не застала. Параска вирушила до Надвірної, щоб заплатити борг у банку. Довелося ошуканій дружині корчмаря звертатися до суду, щоб повернути свої гроші.
Важко сказати, що в цій історії найбільш трагічне – підла зрада близької приятельки чи нестримна захланність і готовність ризикувати власним життям через міфічний скарб.
Самогубство через страх перед оцінкою
Певно, немає такого учня чи студента, який не хвилювався би перед екзаменами і не прагнув отримати позитивну оцінку. І це цілком зрозуміло, однак буває, що цей страх стає причиною трагедії. У вересні 1907 р. в Станиславові покінчив життя самогубством 19-річний студент польської гімназії Станіслав Левандерський. Причиною такого кроку став страх перед поганою оцінкою за екзамен з латини, яку він здавав. Левандерський був старанним студентом, хоча й не особливо талановитим, зокрема його два рази залишали на другий рік у гімназійному шостому класі. На екзамені з латини він відповідав слабо, і викладач сумнівався, чи зарахувати йому іспит.
Результати іспиту ще не були оголошені, однак бідолашний юнак був упевнений, що його не здав, і відважився на самогубство. Він повісився на стриху, попередньо написавши зворушливого листа до батьків. Як виявилося згодом, викладач латини не був аж таким суворим і екзамен студентові зарахував. Та й батьки Левандерського не надто сварили сина за неуспішність у навчанні, тож цей трагічний крок можна пояснити лише нервовим зривом. В похороні нещасного юнака взяло участь багато мешканців міста, які були вражені й пригнічені цією сумною подією.
Станиславівський Кощій
Всім з дитинства відома казка про Кощія Безсмертного, який не їсть, не п’є, лише «над золотом чахне». Однак навряд чи хтось би подумав, що таке буває в реальному житті. В 1901 р. в Станиславові помер з голоду такий собі пан Малінський, колишній токар, який жив здебільшого з доброчинних пожертв. Серед речей покійного знайшли 1500 корон – непогану суму, якщо врахувати, що середня місячна зарплата тоді складала 100-120 корон. Проте небіжчик був настільки скупий, що пошкодував грошей, аби купити собі хоча б якусь їжу. Так і помер голодною смертю.
Фатальне парі
У вересні 1910 р. сталася велика пожежа в селі Гаврилівка (нині село в Надвірнянському районі). Вщент згоріли хати місцевого селянина Федора Федоришина та кількох його сусідів. Все вказувало на те, що пожежа була не простою випадковістю, а результатом навмисного підпалу. Як виявилося згодом, підпал учинив 64-річний мешканець того ж села Василь Андрусяк, який хотів помститися Федоришину за те, що програв йому парі на 10 корон. Проте поліція швидко знайшла винуватця пожежі, і його було засуджено на 5 років ув’язнення.
Ще одне парі, яке мало фатальний результат, було укладене в квітні 1911 р. Вісімнадцятирічний мешканець Станиславова Файвель Філлер уклав парі зі своїм приятелем, що зможе з’їсти за один раз п'ятнадцять великих плиток шоколаду. Парі юнак виграв, але його організм не витримав такого знущання, і в нього виникло гостре запалення сліпої кишки. Через два дні після фатального парі Філлер помер у страшних муках.
Невинно засуджений
22 лютого 1893 р. сталася одна з найстрашніших судових помилок в історії нашого міста. Станиславівський суд засудив Петра Гнатича, селянина з-під Богородчан, до дванадцяти років ув’язнення за дві спроби вбивства свого односельчанина – Гриця Пилипонюка, який уникнув смерті лише завдяки щасливому збігу обставин. Спочатку підозра впала на інших селян, з якими у жертви були певні конфлікти – Степана Стасюка, Николу і Дмитра Полійників, але проти них не вдалося зібрати переконливих доказів. Згодом слідство виявило, що Петро Гнатич виявляв знаки симпатії до дружини Пилипонюка, і було вирішено, що цей факт може служити мотивом злочину. Проти нього свідчили й інші обставини. Під час слідства і в ході судового розгляду обвинувачуваний гаряче заперечував свою провину, однак його слів ніхто не взяв до уваги.
Лише в кінці 1902 р. спливли нові факти, які змусили властей поновити слідство. Було поза всякими сумнівами доведено, що Петро Гнатич не вчиняв замахів на вбивство, натомість винні у злочині ті особи, яких підозрювали з самого початку. Дмитро Полійник та його спільник Василь Боднарчук врешті-решт зізналися у злочині й повідомили, що головним ініціатором був Степан Стасюк, який тривалий час конфліктував з жертвою.
Перш ніж опинитися на волі, Петро Гнатич просидів у в’язниці майже одинадцять років (!) без жодної провини. За роки ув’язнення він втратив здоров’я – сильно схуд, в нього погіршився зір і з’явилася хвороба нирок. При повторному розгляді справи зала суду була повна, і мало хто міг дивитися на невинно засудженого без щирого співчуття. Розгляд справи тривав цілу ніч аж до четвертої години ранку, але люди не розходилися, терпляче чекаючи на вирок. Справедливість було відновлено: невинно засудженого звільнили, а винних у злочині посадили під варту. Після свого тріумфального звільнення Петро Гнатич подав позов на державу і зажадав виплати компенсації за судову помилку в розмірі 36 700 корон.
Страшний сон алкоголіка
В червні 1907 р. залізничник на пенсії пан Забавський ішов разом з донькою в гості до брата. Пройшли колійовий міст у Княгинин-Колонії (поселення на сході й півдні від тодішнього Станиславова, яке у 1925 р. ввійшло до складу міста), аж раптом над’їхав віз, який перевозив 900-літрову бочку спирту. Віз дишлом сильно вдарив дівчину в спину, падаючи просто під копита коней, вона штовхнула і батька. Бочка впала й тріснула, весь спирт розлився, а пан Забавський отримав серйозні травми. Постраждалих відвезли додому, а недбалого власника воза було взято під варту. Для громадян, які зловживають спиртним, найтрагічнішою в цій історії була безславна загибель цілої бочки спирту, для всіх інших те, що двоє людей мало не втратили життя через звичайну недбалість.
Обережно, діти!
Видання для батьків регулярно попереджають про те, що маленьких дітей не можна залишати без нагляду, адже така легковажність інколи закінчується трагічно. Проте нещасні випадки з дітьми все ж трапляються, не рідкістю вони були й сто років тому. В серпні 1905 р. трагічно загинула дворічна донечка родини Дуткевичів, що мешкала на Гірці (нині район вул. Миру та вул. Вовчинецької). Мати дівчинки на хвилину вибігла з хати, а дитина, нахилившись над великим баняком для прання білизни, впала в воду. Бідолашна дівчинка не змогла вибратися з води й захлиснулася. Батьків було притягнуто до відповідальності за злочинну недбалість.
Ще одна трагедія сталася в липні 1912 р. З вікна третього поверху кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4) випав дев’ятирічний син служниці, що прибирала в одному з приміщень. Дитина отримала важкі поранення голови і перелом ноги й померла в лікарні.
«Маленькі трагедії» Станиславова траплялися в різний час і з різними людьми, проте дещо їх все ж об’єднує – багатьох з них цілком можна було б уникнути. Ці події красномовно свідчать, що найчастіше до сумних наслідків призводять не стихійні лиха чи інші катаклізми, а звичайнісінька легковажність і недбалість. На жаль, не лише сто років тому, а й у наші дні.
Олена БУЧИК, ЗК
