Театр завжди був простором розмови з суспільством.
Про що найважливіше говорити зі сцени, особливо під час війни, Фіртка розпитала у керівника Франківського драмтеатру Ростислава Держипільського.
"Хочемо чи ні, але, на мою думку, театр має говорити про війну. І робити це можна по-різному", — каже Держипільский.
Керівник пригадує, що коли почалося повномасштабне вторгнення, були різні думки — чи варто одразу ставити вистави про те, що відбувається.
"Я тоді казав — можливо, ще зарано, бо нація перебуває у шоковому стані. Багато процесів важко було одразу оцінити. Лише з певної відстані, пройшовши кілька років, ми зможемо зрозуміти, що це було. Навіть зараз ми до кінця не розуміємо, що сталося в перші дні війни.
Та все ж, так чи інакше, у різних формах, хоч і не завжди прямолінійно, ми маємо говорити про війну", — розповідає Ростислав Держипільський.
Ростислав Держипільський ділиться, сьогодні навіть комедії складно грати — адже війна звучить скрізь і всюди. Навіть в Івано-Франківську, який вважається відносно безпечним тилом, люди розуміють, що небезпека може прийти будь-коли.
"Це відчуття війни — постійне, і про це театр теж має говорити.
Про наші національні цінності, патріотизм, звертатися до історії — особливо до тих сторінок пам’яті, які були колонізовані. Ми століттями перебували під впливом різних імперій — Російської, Польщі, і в них були свої темні сторінки щодо України.
Зараз, без сумніву, ми маємо залишити це позаду й шукати добрих стосунків із Польщею — адже разом маємо спільного ворога. Але говорити про це потрібно відкрито. Особливо про мову", — твердить Держипільський.
Ростислав Держипільський наголошує, українська мова — це зброя.
"І театр повинен бути на передовій цього процесу. Він має вести націю вперед, навіть там, де багато хто ще не до кінця усвідомлює, що відбувається.
Наприклад, я не розумію, як сьогодні, коли все вже очевидно, можна продовжувати розмовляти російською. Недавно був у Києві і склалося враження, що там стався певний відкат: на початку всі налякалися, а тепер ніби знову не страшно говорити російською.
Не знаю, що ще має статися, щоб усвідомити, що російська — це мова агресора. Це зло, через яке ми переживаємо війну? Поки існує «русскій язик» — доти існує й Росія. Він постійно маніпулює цим, кажучи, що «визволяє русскіх».
Це питання низького рівня освіти чи інтелекту? Чи байдужості? Не знаю, як це пояснити, але про це театр теж має говорити", — резюмує Держипільський.
Більше читайте у матеріалі: «Театр — це катарсис для тих, хто не готовий йти до психолога», — Ростислав Держипільський про мистецтво, що лікує під час війни
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
