На тлі кожного суспільства людина прагне створити свій простір у житті, що характеризується безпекою, любов’ю та самореалізацією. Зазвичай, таким місцем є сім’я. У ній дитина на початку свого життєвого шляху пізнає світ, себе та оточуючих людей. Це унікальне середовище стає місцем взаємної радості, успіхів та розвитку.
Українська родина протягом довгого часу випрацювала свою колоритну традицію виховання майбутнього покоління, яка передається з роду в рід. Наприклад, у родині завжди привчали до культури мови: коректності у висловлюваннях, стриманості й зваженості. А традиції побратимства (посестринства) спонукали до служіння, глибокої пошани до громади, вірності обов’язку перед другом, рідною землею. Прикладом чесних побратимів були козаки, що представляли собою вищий тип українського національного характеру. Особливої уваги у вихованні заслуговували турбота за батьків та постійна пам’ять за них, навіть у похилому досить віці. Тому, й не даром казали в народі «Нащо клад, коли в сім’ї лад».
Саме ці традиції вказують на те, що необхідно й надалі плекати у наших сім’ях добрі засади, які сприятимуть хорошій сімейній атмосфері. Ось тільки теперішній стан сім’ї змушує ще раз переглянути деякі погляди про подружжя і батьківство. Важливо зрозуміти, які явища долучаються до зміни поглядів сучасного українського чоловіка або жінки.
У Святому Письмі сказано: «Тоді сказав Господь Бог: "не добре чоловікові бути самому; сотворімо йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2, 18). Безумовно, виникнення любові передбачає аспект ділення, адже відкриваючись перед іншим ми насправді не втрачаємо, а здобуваємо щось більше. Любов повинна мати продовження у творенні чогось справді нового. Саме тому дитина є плодом взаємної любові між чоловіком і жінкою, які доповнюють одне одного. Це природньо і продиктовано самим Творцем. Ось тільки не всі люди живуть за цією правдою. Завжди були й ті, що грішили екстравагантністю різноманітних збочень. Такі особи існували ще з перших років заснування Церкви. «За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на неприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду» (Рм. 1, 26-27). У цьому уривку апостол Павло виразно засуджує гомосексуалізм, який завдає шкоди гідності людської особи. Такі люди не тільки грішать, але й заглушують правду про людину[1].
Як християнин повинен реагувати на ціречі? У своїй статті «Ідеологія безстатевої людини»[2] о. Орест Демко говорить, що прихильники статевої рівності відстоюють нібито справедливість, але дискримінацією тут є радше заперечення відмінностей між двома статтями. Ми можемо яскраво побачити і відчути цю відмінність і це нормально та є очевидним. Виникає питання: для чого заперечувати відмінність статі, якщо кращим для добра людини буде відкривати багатство людини якою вона є за своєю суттю. Попри ствердження, що стать є лише соціальною роллю, то знову ж таки: як можна відокремити єдність тілесного, психічного і духовного вимірів, які унікально проявляються у чоловіка та жінки. Не варто вважати тіло інертною матерією, воно належить до цілісності особи, інтегруючись у багатогранність багатства особистості. Тому так необхідно є осмислити суть покликання кожної статі, а не вважати її лише функціональним елементом. Краще гордитися тим, що ми створені чоловіком або жінкою, ніж вважати себе безстатевим елементом суспільства. Представники гендерної ідеології радше відчувають себе меншовартісними, прагнучи привернути до себе надмірну увагу.
Ще однією проблемою для майбутнього є аборти. Україна посідає тут невтішне місце по кількості вбитих дітей, які не встигли побачити на свої очі краси світу. Тут виникає питання: чому так стається? Найпоширенішими причинами є економічна недостатність, небажання створювати сім’ю, домінування сексуального задоволення, шантаж або намова партнера. Можна перелічити ще й інші причини, але вони не стануть нагодою для зміни, оскільки керуючись суспільним благом потребуємо вирішення проблем, які вже встигли стати негативним фактором нищення власного народу. Попри складність та тривалість зусиль заклику до державних органів у цій проблемі, необхідно побачити, що ж все-таки докучає, здавалося б християнам, розвивати здоровий моральний дух суспільства.
На перший погляд пересічному громадянинові може здатися, що Церква старається постійно моралізувати особу, закликаючи її гострими словами до зміни. Насправді, завданням Церкви не є моралізація, а навчання, яке покликане вияснити правду про людину та має на меті добро кожної окремої особи. Особисте благо безпосередньо пов’язане також із свободою. «У сотворенні людина отримала здатність обирати й шляхом правильного вибору перейти до справжньої свободи. Лише свідомо й добровільно обираючи Бога, людина стає вповні свобідною, живе у свободі самого Бога», – навчає Катехизм УГКЦ. Ми не тільки є відповідальними за навколишнє створіння (пор. Бут. 2, 15), але й за оточуючих людей. Тільки по-справжньому доросла особа може взяти відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя любленої особи у пошуку спільного добра. Як говорив Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Кожна сім’я розпочинається із знайомства. Тут постає і закоханість, яка з часом може перерости у кохання. В цьому періоді важливо розпізнати своє кохання і на це дається час, який за спостереженнями психологів триває півтора-два роки з моменту знайомства. Звичайно, прийняти рішення про одруження є легшим, ніж згодом ціле життя жити з тією особою. Тому, важливо з’ясувати особливості подружньої любові. Справжня любов – це хрест. Вона є неможливою без жертви тоді, коли ми довіряємось іншій особі. Тому така жертвенна любов зможе подолати всі перешкоди.
Дуже часто причиною нещасливої любові, а також аборту є дошлюбні відносини. Численні приклади свідчать, що такі пари у майбутньому подружньому житті частіше розлучаються. Де передувала дошлюбна чистота, подружжя має більше духовної сили, щоб не допустити зради чи кризи сімейного життя. Таким чином, час після заручин дається для того, щоб налагодити міцний духовний зв’язок між особами, а не задля заспокоєння своїх фізичних бажань. Період перед весіллям є доброю нагодою для справжнього розуміння один одного, оскільки згодом, вже після весілля, серед повсякденних клопотів насправді розуміється важливість зроблених кроків, що вимагали фізичної стриманості. Про ці речі говорять, а деколи шкодують за згаєним часом, багато молодих пар.
Отож, дивлячись на невтішні тенденції у сфері сім’ї, можна запитати себе, чи справді я живу та дію згідно Божого закону, що хоч і не є легким у виконанні, але надає внутрішню свободу у правильності власних вчинків. Всі люди бажають добра для себе, часом не задумуючись, що воно не стається за допомогою раптового чуда або щасливого випадку. Кожний шлях – це випробовування людини на міцність у відстоюванні справжніх принципів любові і моралі. Теперішні виклики для української сім’ї заставляють наново переглянути наше минуле, коли більшість українців були малозаможними і переживали війни, все ж мали відвагу та мужність у створенні міцної багатодітної сім’ї, яка кожного із своїх членів намагалася зробити чесними та порядними людьми. А основа цього була у вірі, що додавала впевненості і терпеливості серед важких умов існування.
Дивлячись на попередні покоління, можемо дати достойний зразок функціонування інституту сім’ї, який пройшов важку пробу на правдивість. Це означає також і не мовчати коли принижують вартості традиційної сім’ї різними гендерними ідеологіями, які не стоять твердо на землі, а мають безліч тріщин у своїх аргументаціях. Існує дуже хороший вираз, що вказує на правильні пріоритети: «Якщо ти з Богом, то чому боїшся, а якщо без Бога, то на що надієшся?». Саме тому, сьогодні так важливо не боятися, а взяти відповідальність за своє майбутнє.
бр. Яків Шумило
